Проповідь Папи Франциска під час Літургії з нагоди закриття Року Віри

Сьогоднішнє торжество Господа нашого Ісуса Христа, Царя Всесвіту, вінець літургійного року, знаменує також закінчення Року Віри, оголошеного Папою Бенедиктом XVI, до якого ми зараз подумки звертаємося з величезною любов’ю і вдячністю за цей дар, який він нам зробив. Цією провіденціальною ініціативою він дав нам можливість знову відкрити для себе красу того шляху віри, який почався в день нашого Хрещення, який зробив нас чадами Божими, і сестрами, і братами в Церкві, – того шляху, кінцевою метою якого є наша повна зустріч з Богом і впродовж якого Святий Дух очищує, піднімає і освячує нас, щоб ми змогли увійти в щастя, якого жадає наше серце.

Хочу також адресувати сердечне і братнє вітання присутнім тут Патріархам і Верховним Архиєпископам Східних Католицьких Церков. Знак миру, яким я обмінявся з ними, – це насамперед знак вдячності єпископа Риму цим спільнотам, які сповідують ім’я Христа з гідною наслідування вірністю, нерідко оплаченою високою ціною.

Цим жестом, через них, я також хотів би обійняти всіх християн, що живуть на Святій Землі, в Сирії і на всьому Сході, щоб випросити для них дару миру і злагоди.

У проголошених сьогодні біблійних читаннях червоною ниткою проходить тема центральної ролі Христа. Христос перебуває в центрі, Христос є центром. Христос – центр творіння, Христос – центр Свого народу, Христос – центр історії.

1. У другому читанні, взятому з Послання до Колосян, апостол Павло пропонує нам глибоке бачення центральної ролі Ісуса. Він представляє нам Христа як Первенця всього творіння: все суще було створено в Ньому, через Нього і для Нього. Він є центром усього сущого, Він є початок початку. Ісус Христос, Господь: Бог дав Йому повноту, цілісність, щоб у Ньому всі примирилися (пор. Кол. 1,12-20). Господь Творіння, Господь примирення.

Цей образ допомагає нам зрозуміти, що Ісус є центром всього творіння; і тому від істинно віруючих – якщо ми хочемо бути ними – потрібно визнати і прийняти у своє життя центральність Ісуса Христа в наших думках, словах і справах. І таким чином наші думки стануть християнськими думками, думками Христа. Наші слова стануть християнськими словами, словами Христа. І навпаки, коли цей центр втрачається, тому що його замінюють чимось іншим, то це не приносить нічого, крім шкоди всьому, що довкола нас, і нам.

2 . Крім того, що Христос є центром творіння і центром примирення, Він є центром народу Божого. І саме сьогодні Він тут, посеред нас. Зараз Він тут, у Слові, і буде тут, на вівтарі, живий, присутній серед нас – серед Свого народу. Ми бачимо це в першому читанні, в якому розповідається про те, як одного разу племена Ізраїлю прийшли шукати Давида і помазали його на царя над Ізраїлем перед Господом (пор. 2 Цар. 5,1-3). У пошуках ідеального царя ці люди шукали Бога: Бога, Який був би поруч з ними, Який був би згоден супроводжувати їх на шляху, Який став би їхнім братом.

Христос, нащадок царя Давида, є саме «братом», довкола якого утворюється народ. Він піклується про Свій народ, про всіх нас, навіть ціною Свого життя. У ньому ми всі єдині: ми є єдиним народом; з’єднані з Ним, ми поділяємо один шлях, одну долю. Тільки в Ньому, як у центрі, ми знаходимо свою ідентичність як народ.

3. І, нарешті, Христос є центром історії всього людства, а також центром історії кожної людини. Йому ми можемо говорити про радощі та надії, печаль і прикрощі, з яких зіткане наше життя. Коли Ісус є центром, навіть най похмуріші хвилини нашого життя стають з Ним світлішими, і Він дає нам надію, як доброму розбійникові в сьогоднішньому Євангелії.

У той час як інші кричали Ісусові з презирством – «Якщо Ти Христос , Цар-Месія, спаси себе, зійшовши з Хреста!» – ця людина, яка помилялася в житті до кінця, розкаюється, чіпляючись за розп’ятого Ісуса, благаючи Його: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє» (Лк. 23,42). Ісус обіцяє йому: «Нині ж будеш зі Мною в раю» (ст. 43): у Його Царстві. Ісус вимовляє тільки слово прощення, не засудження; і щоразу, коли хтось знаходить у собі мужність просити цього прощення, Господь ніколи не залишає марним таке прохання.

Сьогодні всі ми можемо подумати про нашу історію, про наш шлях. Кожен з нас має свою історію, точно так само, як кожен з нас має свої помилки, свої гріхи, свої щасливі хвилини і похмурі моменти. Буде корисним сьогодні подумати про нашу історію і, дивлячись на Ісуса, повторювати кожному в мовчанні багато разів: «Пом’яни мене, Господи, тепер, коли Ти перебуваєш у Царстві Твоїм! Ісусе, пам’ятай про мене, тому що я хочу стати хорошим, я хочу стати хорошою, але в мене немає сил, я не можу: я грішник, я грішниця! Але пам’ятай про мене, Ісусе: Ти це можеш, бо Ти – в центрі всього, Ти – в Твоєму Царстві!». Як це прекрасно! Зробімо це сьогодні, кожен у своєму серці, багато разів. «Пам’ятай про мене, Господи, Ти, що в центрі всього, Ти, Який у Царстві Своїм!».

Обіцянка Ісуса доброму розбійникові дає нам велику надію: вона говорить нам, що Божа благодать завжди більша, ніж молитва, за допомогою якої просять про неї. Господь завжди дає більше, ніж у Нього просять, Він дуже щедрий: Його просиш про те, щоб Він згадав про тебе, а Він веде тебе у Своє Царство! Підімо всі разом цим шляхом.

Джерело: http://popefrancis.org.ua