Релігійна затурканість українського суспільства

Інтронізація Христа Короля Польщі, яка відбулась 19 листопада цього року, викликала доволі цікаву реакцію українських ЗМІ та українського сегменту інтернету. Практично весь минулий тиждень ця тема випливала на поверхню у різних форматах в інформаційному середовищі. І для людини неупередженої було цілковито зрозуміло – український інформаційний простір неготовий до ретрансляції релігійних новин, навіть з теренів найближчих українських сусідів.

Світські українські ЗМІ показали повний непрофесіоналізм у підході до цієї новини. І як це комусь не дивно, послизнулися вони на тонкому льоду релігійної термінології. Адже у польському релігійному контексті слово інтронізація це не возведення на престіл, а посвячення. Поляки не настільки темні в питаннях власного католицтва, щоб возводити Христа на польський королівський престіл. Вони просто посвятили свою батьківщину Христу Цареві на передодні Неділі Христа Царя.

Зрештою, це стара християнська практика: посвячувати свою країну, свій народ, свою родину опіці святих, чи навіть самому Богові. Так Ярослав Мудрий посвятив Русь Богородиці. Хорватський парламент – св. Йосипові Обручнику. Король св. Емерік посвятив Угорщину – Богородиці. Мексиканські єпископи – Богородиці Ґваделупській. А нещодавно Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, посвятив Україну Богородиці Фатімській.

Дикість, відсталість і безкультур’я української журналістики у релігійних питаннях, напевно, має дуже мало аналогів у світі. Але реакція соціальних мереж на цей акт віри наших західних сусідів вказує на просто таки жахливий релігійний ідіотизм українського суспільства. І найгірше, складається враження, що більшість активних в інформаційному середовищі українських громадян горді зі свого незнання і затурканості.

Низький загальноосвітній рівень українського суспільства – це насправді дуже серйозна проблема не тільки для стабільності українського суспільства, яке є багатоконфесійним, але й у вибудовуванні української міжнародної політики.

У внутрішньому житті українського суспільства релігійний анальфабетизм був і надалі залишається джерелом поки що приглушених світоглядних конфліктів. Але він також позбавляє самих українців розуміння власної культури, яка виросла саме з релігійного – в цьому випадку християнського – коріння.

У міжнародних стосунках цей анальфабетизм породжуватиме не тільки провали української дипломатії, але й фундаментальне нерозуміння ментальності західних суспільств. А через відсутність розуміння західної цивілізації, яка виросла із християнського кореня, серйозно обмежуватиме здатність українського суспільства до співпраці із суспільствами Заходу.

Такий стан речей могло б покращити запровадження у загальноосвітні школи обов’язкового предмету, який би ознайомлював учнів із основами християнства та його великих напрямків, з основами юдаїзму, ісламу, індуїзму та релігійних традицій Далекого Сходу. Проте, враховуючи рівень лінивства та секуляризації українського суспільства, годі сподіватися на подібний розвиток подій. Але що не можливе в людей – можливе в Бога. Тому надія, як кажеться, вмирає останньою.

о. Орест-Дмитро Вільчинський