Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

24 Неділя

Євангеліє

Лк. 8, 41–56

«Дочко, віра твоя спасла тебе!»

Коли ми уважніше приглянемося до Євангелія, то можемо зауважити, що навколо Христа ходили великі тлуми людей. Годі сказати, чому їх було так багато. Хтось – з цікавості, хтось тому, що бачив, що він поважна особа, і хотів бути ближче Нього. Хтось – ще з інших якихось потреб, усвідомлених чи не усвідомлених. Але, певно, що було мало тих людей, які були свідомі, що Христос є Господь, а Господь може творити чуда.

Тому в Євангелії серед тих тисяч людей ми бачимо небагато тих, які зцілювалися. А зцілювала саме їх їхня віра. Бог міг оздоровлювати тисячі цих людей, але зцілювалися одиниці – саме ті, хто з вірою приходив. Бачимо, що ця жінка – серед того тлуму всіх, які штовхали Христа, одна-єдина «доторкнулась» вірою.

Як і в нашому житті: ми, здавалось би, приходимо до Бога, але чи ми доторкаємось довірою з Ним? Бог «потребує» нашої довіри, щоб щось дати нам. Бог може все, але може все лише через нашу віру!

Апостол

Еф. 2, 14–22

«Ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі»

У цьому світі людина може займати різні становища більше чи менше впливові, хоче більше утвердитися на цій землі, хоче щоб її зауважили інші. Однак Господь вказує, що важливим є зовсім інше: ми не просто чужинці, приходні, які мають хвилюватися за своє земне становище, але співгромадяни святих, співгромадяни, учасники Царства Божого.

І це співгромадянство має кожна людина, яка живе на землі, бо після своєї смерті та Воскресіння Господь робить усіх учасниками Царства Небесного. Але його, як і громадянство якоїсь з країн, теж треба спершу прийняти, а тоді за цим небесним громадянством жити.

+Венедикт