Рубрика “Важкі питання”. Чи можна називати єретиками і монофізитами Вірменську Апостольську Церкву?

ПИТАННЯ: Чи можна називати єретиками і монофізитами Вірменську Апостольську Церкву після підписаної кілька років тому угоди про віру між Католицькою та Вірменської Церквою?

ВІДПОВІДЬ: Вже в документі «Про екуменізм» Другого Ватиканського собору, який стосується ставлення до Східних Церков, які не перебувають у повній єдності з Римським Престолом, ми помічаємо, що жодна церковна громада не названа в ньому єретичною.

Вірменська Апостольська Церква в офіційних документах учительства Католицької Церкви зарахована до «Східних Православних Церков». У деяких текстах ми зустрічаємо також термін «дохалкідонські Церкви».

У 451 році Халкидонський собор засудив єресь монофізитства, яке перенаголошує Божествену природу Христа і заперечує Його людську природу, але вірмени не брали участі в Халкидонскому соборі, а потім заснували автокефальну Церкву. Можна сказати, що вірмени не брали участь в Халкидонскому соборі не за мотивами віровчення, а з міркувань «релігійної політики», оскільки в перші століття існування Церкви вони прагнули захистити свою самобутність між двома імперіями – Візантійською і Перською.

Таким чином, хоча Вірменська Апостольська Церква і зараховується до Давніх Східних Церков, «дохалкідонських», тобто тих, які прийняли формулювання тільки перших трьох Вселенських соборів, – монофізитство цієї Церкви, скоріше, відноситься до форми, ніж до суті.

13 грудня 1996 року папа Іван Павло ІІ і Верховний Католикос Ґареґін підписали спільну Декларацію, яка проголосила спільність віри обох Церков у Ісуса Христа «досконалого Бога в Його Божестві та досконалого Чоловіка в Його людській природі». «Його Божественна природа», – проголошує Декларація – «з’єднана з його людською природою в Особі Єдинородного Сина Божого, в досконалій єдності, без змішання, без зміни, без розділення і без поділу». Далі Декларація стверджує, що «Реальність цієї спільної віри в Ісуса Христа і в туж преємственність апостольського служіння була затемненою, або невідомою. Мовні, культурні й політичні фактори сприяли виникненню богословських відмінностей, які отримали своє вираження в термінології та визначеннях вівровчення». Папа і Католікос закликають своїх вірних викорінити будь-яку форму взаємних звинувачень, які досі можуть отруювати братерські відносини між нашими Церквами.

У документах Синоду Єпископів для Близького Сходу, який пройшов у Ватикані в жовтні 2010 року, зокрема, в Підготовчому документі – Lineamenta – пояснюється, що причиною розділень церковних громад в п’ятому столітті є переважно христологічне питання. Саме тому Вірменська Церква «називалася монфізитською» (саме «називалася», а не «називається»). І далі: «Часто такі поділи мали місце і з культурно-політичних причин». Як доказ наводяться праці середньовічних східних богословів, які підтверджують: в основі таких поділів не було догматичних питань.

Підводячи підсумок сказаному, а також на основі численних спільних заяв Католицької Церкви та Східних Православних Церков, можна зробити висновок, що недоцільно називати єретиками і монофізитами Вірменську Апостольську Церкву.