Що таке ґендер і з чим його їдять?
Ось уже більше як 10 років українському суспільству тлумачать поважні люди, що гендер – це науково доведена теорія, що це все добре. В українське законодавство імплементується заборона дискримінації за гендерною ідентичністю, гендерна теорія викладається в українських вишах, як наукова дисципліна, формуються різні наукові заклади по вивченню гендерної проблематики. Більше того, гендерне питання пробується «втиснути» всюди де тільки можна і неможна. І це багато в чому нагадує «втискання» марксизму-ленінізму за часів СССР.
На цьому фоні дивними виглядають заяви Папи та католицького єпископату про те, що гендерна теорія – це не теорія, а ідеологія, причому така, яка руйнує суспільство і саму людину. Дивною виглядає боротьба християн у різних кінцях світу проти впровадження гендерної теорії в школи, в законодавство.
То що ж таке гендерна теорія? Наука? Ідеологія? Міф?
У 80-х роках ХХ століття в середовищі західної культурної (соціальної) антропології надзвичайно популярною стала так звана феміністична антропологія, яка прагнула деконструювати те, що феменістки називали чоловічим панування в суспільстві. Саме у цьому середовищі, тісно пов’язаному з марксистською антропологією, і виникає поняття gender, як соціальний конструкт, який не є пов’язаний із біологічною статтю. До цього в англійській мові слово gender використовувалось в основному для означення граматичного роду.
Гендер, або рід – це антропологічна символічна конструкція, саме конструкція, а не реальність, яка, на думку прихильників цієї ніколи ніким не доведеної гіпотези, мала б описувати комплекс суспільних взаємовідносин, без прив’язки до біологічної статі.
Тобто, гендер – це так звана соціальна стать, яка ніяким чином не є пов’язана з біологічною статтю, а яку індивідуум може вибрати згідно з власного бажання. За твердженнями гендеристів, людина може бути чоловіком біологічно, а соціально вважати себе жінкою, поводитись як жінка, виконувати у сексуальних стосунках роль жінки, одягатися як жінка, навіть без хірургічної «зміни» статі.
Такі уявлення у середовищі культурних антропологів були тісно пов’язані з марксистськими уявленнями про еволюцію людського суспільства. На думку західних антропологів-марксистів, на зорі людського існування у людському суспільстві не існувало статевого розрізнення, а бісексуальність була нормою поведінки. І лише пізніше розвиток суспільства спричинив закріплення гетеросексуальності як норми, що призвело до чоловічої домінації. Характерно, що у своїх роботах антропологи-гендеристи ніколи не обтяжували себе навіть спробою довести, що їхня гіпотеза про саме такий розвиток людського суспільства має під собою хоч якесь реальне підґрунтя.
На біологічному полі гендеризм заперечує, що фізіологічна стать впливає на психологічні особливості, відкидає генетичну детермінованість фізіологічної статті, твердить, що чоловічий і жіночий мозок функціонують одинаково. І це попри те, що біологія усі ці твердження повністю заперечує науковим фактажем.
Тобто, гендеризм повністю заперечує біологічно доведені факти. Тому, якщо поглянути строго науково так звану теорію гендеру – це цілком помилкове, антинаукове уявлення з розряду забобонів. Оскільки ця «теорія» взята на озброєння ЛГБТ групами для виправдання своїх необґрунтованих домагань, а пізніше підтримана лівими політиками, то теорія гендеру, фактично, стала новою політично забарвленою ідеологією.
Таким чином, саме поняття гендер – не є науковим поняттям, а ідеологічним конструктом, який не має ніякого реального зв’язку, ані з біологічними, ані з антропологічними даними.
Оскільки гендер – це не реальна біологічна стать, а соціальний конструкт, то таких конструктів може бути практично безліч. Тобто, гендерна ідеологія заперечує людську статеву біологічну дихотомію чоловік/жінка. Якщо ми більше не можемо окреслити людину у рамках цієї дихотомії, то виникає питання: а що ж таке людина? Окрім цього, якщо гендерів може бути більше, якщо особа, незалежно від своєї біологічної статі, може обирати гендер, то втрачається будь-який сенс визначення шлюбу та сім’ї, як життєвого союзу одного чоловіка і однієї жінки, які мають спільних дітей та їх виховують. Тим самим, біологічно детермінована сім’я підлягає редефініції та деконструкції, тобто, кажучи звичайною мовою розвалу, руйнації.
Отже, гендерна ідеологія руйнує фундаментальні поняття, на яких засноване людське суспільство й людські взаємовідносини у ньому.
І це прості спостереження, без християнської оцінки.
Християнська ж оцінка не може оминути реалій того, що гендерна ідеологія повністю виправдовує сексуальні збочення, проголошує гомосексуальну поведінку нормальною, заперечує фундаментальну цінність людської сім’ї й доброту Божого акту творіння. Адже Бог створив людину чоловіком і жінкою, а не трансексуальним чоловіком чи трансексуальною жінкою, чи андрогіном, чи ще чимось іншим. Отож, ствердження, що існує якийсь там гендер, який людина собі довільно обирає, змінює, вигадує, фактично, заперечує, що Бог прагнув людині добра даючи їй біологічно детерміновану стать, а навіть більш того, заперечує, що Бог створив людину з любові.
Саме тому, якщо людина твердить про себе, що вона є християнином, а одночасно говорить про гендерну рівність, гендерну ідентичність, гендерні студії, заборону дискримінації за гендерною ідентичність і т.п., вона або не розуміє, що таке гендер, або просто не є християнином.
Оскільки на Церкву сам Христос поклав завдання проповідування Євангелія, то саме на Церкві й лежить головне завдання інформаційної та духовної боротьби за істину, а тим самим і проти різних помилкових ідей, в тому числі й гендеризму.
Саме тому нічого дивного нема у тому, що Папа, єпископи, священики, активні миряни часто опиняються в авангарді антигендерної боротьби. Дивно є тоді коли єпископи, священики, миряни або дотримуються гробового мовчання стосовно цієї проблеми, або гірше того – підтримують, а той самі пропагують ідеологію, яка руйнує не лише церкву й християнство, але й саме людське суспільство й людину, як таку.
о.Орест-Дмитро Вільчинський
Використана література:
Alan Barnard, History and Theory in Anthropology, 2000.
George E. Marcus and Michael M.J. Fischer, Anthropology as Cultural Critique, 1999.
About The Author
