Слово Митрополита Львівського на 15-у неділю по Зісланні Святого Духа
Слово Митрополита Львівського на 15-у неділю по Зісланні Святого Духа
2Кр 4,6-15; Мт 22,35-46.
Дорогі та любі наші молільники, надзвичайно тепло робиться на серці від нашої спільної та щирої молитви, яку спрямовуємо до Бога. Розуміємо, що від нашої молитви Господь не стає добрішим, лагіднішим, більше нас любить тощо. Бог – завжди любов і йому ніхто не може чогось додати чи щось забрати, змінити чи вчинити більше постійним… Ні! Молитва необхідна нам, людям, щоб нею виблагати у Господа доконечних дарів освячення й спасіння. Слід знати, що наш Творець завжди людині пропонує більше, але його люд не вміє з цього користати так, щоб його дари дали плоди на сто відсотків. Людина – грішна, помиляється, тим самим втрачає успішність дії Божого дару. З даром Господа Бога найкраще співпрацювала пречиста Богородиця, тому вона «і благодатна, і благословенна між жінками». Про жодну іншу особу на землі таких слів не сказав ангел Божий, лише про Марію, Матір Божого Сина. Нам необхідно докладати старань та вчитися гідно провадити духовне життя, а це означає – достойно використовувати отриманий Божий дар. Так чинили праведники, які удостоїлися вічної нагороди від Бога, а вони були подібно, як і ми люди, що помилялися та перепрошували Господа за промахи життя. Святий апостол Павло писав до коринтян про Боже світло, яке освітлює людські серця не для того, щоб тільки світити на них, але, щоб серця людей, принаймні мали Божий страх, заглиблювалися в Господі, пізнавали його та палали любов’ю до Христа. Бажання праведника були правильні та великосяжні, бо він заохочував усіх бути проникнутими славою Бога. Це – прикмета святих: усім бажати великого добра! Велика ласка, коли людина живе у світлі та не дружить із темрявою. Темнота наводить страх, лякає людину, це – природно, а темрява духовна ще більше сковує особу, її огортає непевність, небезпека залишатися у темряві духа може грозити вічною темнотою. Йдеться про душу людини, яка накриває себе гріховними покривалами, що не тільки засліплюють душу, але й перекривають дихання у Святому Дусі. Залишатися в полоні гріха, це – темниця, кайдани, які необхідно найшвидше розірвати через щире покаяння. Є вихід із духовної темноти: світло Божого Провидіння, яке слід присвоїти собі через примирення із Богом. Людина – дивне створіння, бо може бути завжди світлою, безпечною, міцно тримаючись Божого милосердя, але через слабосилість наражається на ризик грішної пітьми. Часом, це – Боже створіння, людина, дає перевагу більше темноті ніж світлу? Невідомо чому, але так стається? Божий промінь завжди направлений до людини, але вона чомусь не бажає бачити його вкінці темного коридору, щоб не бути видимою, освітленою, виявленою… Темнота є протилежністю до світла, вона шкідлива в духовному значенні, тому її слід покидати, щоб одягнутися у Господнє світло. Апостол народів звертався до ефесян, також до нас: «Ви були колись темрявою, тепер же – світлом у Господі: поводьтеся ж як діти світла» (Єф 5,8).
Застановімося над словами самого Божого Сина, який говорив про «темряву кромішню». Людина прямує до вічності, де Господь приготував для неї світле й дуже приємне життя, але також, осіб, що пустилися на дорогу беззаконня, зустріне інший стан: темниця, вічна темнота. Сам Христос говорив, щоб кинули нікчемного слугу в темряву, де «буде плач і скрегіт зубів» (Мт 25,30). Жити незрячій людині у постійній темноті важко уже тут на землі. Багатий чоловік із притчі, сказаній Христом, не проявляв жодного милосердя над бідним Лазарем, опинившись у вічності, просив Авраама послати цього Лазаря до своїх братів, щоб і вони не опинилися у місці мук та вічного терпіння (пор. Лк 16,28). Це – правда, про яку голосив Божий Син, наш Спаситель, подібно, як він наголошував про своє воскресіння, а люди не сприймали цього серйозно, так само він перестерігав перед місцем вічних мук. Вартує приймати Божі слова як світло, про що свідчить автор псалмів: «Бо ти, о Господи, … освітлюєш, мій Боже, мою темінь» (Пс 18,29). І святий апостол Павло, який спочатку переслідував Церкву Христову, а згодом, навернувшись написав: «Бо знайте, що жадний розпусник чи нечистий, чи захланний, що є ідолослужитель – не матимуть спадщини у Христовім і Божім царстві» (Єф 5,5). Згадує про темні діла, які виключають із Царства Божого.
Дорогі та любі наші молільники, борці за вічну нагороду, «борімося доброю борнею», споглядаймо на наше життя з висоти Божої правди, яку ми знаємо, про яку чули та чуємо, й стараймося жити у світлі Божий Заповідей. Вони приносять світло та радість в душу, примирення з Господом й вічне спасіння. Хоч наше тіло подібне до глиняного посуду, однак, розбивши його, прогрішившись, можемо зцілитися знову, завдячуючи милосердному Спасителеві, який радо прощає тим, хто кається за свої провини. Усі, без винятку, маємо однакову можливість спасіння та отримання вічного щастя! Хай Матір Божа, наша Небесна Заступниця, допоможе нам усім осягнути вічне щастя!
+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
6 жовтня 2013 р. Архикатедральний собор Святого Юра. м. Львів
Джерело: www.ugcc.lviv.ua
About The Author
