Слово Митрополита Львівського на неділю про митаря та фарисея
Слово Митрополита Львівського на неділю про митаря та фарисея
2Тм 3,10-15; Лк 18,10-14.
Достойні та любі молільники святої Церкви, які прибуваєте у храм на молитву, особливо, в неділю, щоби у присутності ближніх помолитися успішніше за себе, свої потреби та тих, кому адресуєте ваші моління. Ми уже багато разів переконалися, що щира молитва до Бога завжди приносить велику духовну та фізичну користь тим, у якому напрямку вона спрямована. Необхідно, щоб вона була витривала, проста й з великим довір’ям до Бога. Люди по-різному моляться: коротко й довше, уважно і поспішно, недбало та вимогливо до себе, довіряючи Господу – та без усякого сподівання, спонтанно та постійно, пам’ятаючи про Божу присутність. У об’єднаному молінні багатьох осіб кожне прохання очищується в полум’ї звертання до Господа, стає прозорішим, виразнішим, більш сприятливим для сприйняття й вислуховування, а Спаситель сам сказав: «Бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт 18,20). А це означає, що Ісус Христос молиться спільно з тими, хто зібраний в його імені. Молитва – це могутній зв’язок людини з Богом, яка, ніби заставляє Господа реагувати на прохання молільників. Ми й сьогодні прийшли в цю церкву з різних куточків нашого Львова, здогадуюся, що й з-поза нашого міста, а, можливо й з віддалених районів України та з-поза її меж. Церква служить усім людям доброї волі, щоб бути Божим домом. Стоїмо разом та єдиними устами, і єдиним духом направляємо наші моління до Господа. Можливо, комусь ще не вдається щира молитва, але спільно вона підноситься до Господа. І дуже важливо це, що наші єпископи закликали усю спільноту нашої Церкви молитися о 21-ій годині кожного дня у цей нелегкий для країни час. Ми повинні вірити, що з допомогою молитви, за нашими щирими благаннями, Господь вислухає нас, мимо усяких поганих дій та негідних діл багатьох осіб, він своєю могутньою рукою змінить усе на краще.
Повернімося до тексту сьогоднішнього уривку із Євангелія, що описав святий апостол Лука. Він повторяє притчу розказану Ісусом Христом про двох людей, які зайшли до святині помолитися. Обидва мали добрий намір: зустрітися з Богом на молитві, представити йому свої прохання та виявити промахи у житті. Потім, повертатися додому з Господнім благословенням. Ці двоє, дуже по-різному справлялися зі своїм завданням. Фарисей дякував Господу, але не за його дари, лише, за те, що він не грабіжник, не перелюбець і не такий як митар, що попався йому на очі в храмі. Ніби звертався до Бога, але з критикою на своїх ближніх. Лицемір мислив, що він – кращий від інших, порівнював себе зовнішньо з іншими, не вникаючи в покаянну душу людини, яку підозрівав у несправедливості. Натомість, сильно возвеличував себе, ріс у своїх очах пониженням ближніх. Дякував Богу словами, забуваючи насправді про Господа, ким він є для кожної людини. Уважав, що Господь має дивитися на ближніх, які, мабуть і чинили провини, але очима фарисея. Вважав себе за справедливого, який може осуджувати інших непомильно. Грішив тим, що критикував людей, осуджував їх, не засуджуючи і не відокремлюючи їхніх поганих вчинків від самої особи, яку Бог любить. Фарисей був залюблений у себе і уважав, що добрі діла походять від нього, приписував їх собі, як «творцеві» добра, виключаючи цілковито Господа. А Спаситель, Син Божий, залишив зовсім іншу настанову: «Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!» (Ів 15,17). В словах фарисея не було чути жодної любові до ближніх, бо з його уст лився осуд на усіх, кого він перечислив, тільки він залишився таким, на кого Бог повинен ласкаво споглядати. Не залишав нікому жодного шансу на спасіння чи оправдання. Одного разу, коли Син Божий перебував у якогось із фарисеїв на гостині, той, сильно осуджував грішницю, яка прийшла в його дім, плакала, цілувала ноги Спасителя, намастила йому голову пахучою олійкою та обтирала ноги своїм волоссям. Фарисей осудив жінку, а Господь відізвався: «… прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить» (Лк 7,47). Фарисей завівся, забуваючи, що тільки «… суд Божий відбувається по правді…» (Рм 2,2). Судив когось, щоб стати самому осудженим.
Митар зовсім по-іншому влаштував свою молитву перед Богом у святині. Він цілковито віддався в руки Бога, став перед ним, усвідомлюючи свою гріховність. Признавався до свого беззаконня, просячи у Бога змилування. Він прийшов, щоб стати перед Господнім обличчям, а не споглядати, хто тут гірший від нього. Вважав себе грішним та гіршим від усіх інших. Не приписав собі нічого доброго, пам’ятаючи: «… Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Ів 15,5). Перед Богом стояли два грішники, але один каявся, а другий осуджував ближніх та вивищував себе. Фарисей мав добрі діла, які його не спасали, бо ними він не притягав оправдання, пишаючись ними, забув, що спасіння приходить від Бога. Важливо те, щоб не ставити себе понад інших, це – наука Сина Божого, бо принижені та смиренні перед Господом будуть піднесені в його очах, а ті, хто себе вивищують, не будуть оправдані. Не можна перечислювати своїх заслуг, вихвалятися добрими ділами й ставити певні умови Богові. Мудрець стверджує: «Огидні для Господа лукаві серцем…» (Прип 11,20).
Покладаймося на благословення Господнє, на його благодаті, які приносять праведність та спасіння. Будьмо уважні на голос Бога, що стукає до кожного людського серця, – про що згадує наш Митрополит, слуга Божий Андрей. Він стверджує: «… цей Божий голос, який в душі, всередині, за кожну річ християнинові скаже: що має робити, а що має залишити… запрошує християнина до кожного доброго діла та перестерігає перед кожним недобрим» («365 днів з великим Митрополитом» 2014 рік, стр. 71). Звернімося до Матері Божої наступними словами молитви: «Не знаю, крім тебе, іншого захисту, тебе визнаю за молитвеницю, чиста Всенепорочна; тебе, заступницю перед Народженим тобою, благаю: від усіх напасників мене визволи» (Утреня «Неділя митаря та фарисея», Богор. п.8).
+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
09 лютого 2014 р.Б. Архикатедральний собор Святого Юра, м. Львів.
Джерело: www.ugcc.lviv.ua
About The Author
