У вересні в УГКЦ стартує сертифікована програма для духовенства «Зцілення ран війни»

«Духовні особи — священники, монахи і монахині ― це ті, до кого люди, які пережили різні травми війни, звертаються перш за все. Погодьтеся, сьогодні немає жодної особи, якої би не торкнулася трагедія війни. Тому ми розробили програму „Зцілення ран війни“ і на початку року представили її на Синоді Єпископів нашої Церкви. У програмі ми звернули увагу на найважливіші моменти, які допоможуть духовенству краще служити зраненим війною людям. Коли говоримо про рани, то розуміємо, що мова не тільки про тілесні рани, бо часто є дуже глибокі невидимі зранення. Синод Єпископів доручив нашій Комісії [УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я], доопрацювати цю програму. Вчора [18 травня 2023 року] на черговому Синоді Єпископів, ми разом із паном Олегом Романчуком, який разом зі своєю командою корує один із трьох її блоків, представили владикам остаточний варіант. На превелику радість, владики нашої Церкви її одноголосно затвердили. З нею ми стартуватимемо, згідно з нашим розкладом, у вересні цього року», ― розповіла с. Севастіана.

Цією програмою планують охопити все духовенство і монашество Української Греко-Католицької Церкви. Навчання розраховане на три дні: два триватиме навчання, а на третій відбудеться тестування і вручення сертифікатів.

«Ми розробляємо цю програму разом з Інститутом психічного здоров’я УКУ. Вона передбачає три блоки: богослов’я, душпастирський супровід і психічне здоров’я. Блок „Психічне здоров’я“ корує пан Олег Романчук зі своєю командою фахівцями Інституту психічного здоров’я УКУ, а богословський і душпастирський супровід двох інших забезпечать священники і фахівці нашої Церкви. Все відбуватиметься під керівництвом Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я. Ми плануємо впродовж року надати сертифікати і навчити супроводу зі зцілення ран війни приблизно 500 осіб. Це буде щомісячне навчання й у кожному блоці передбачена участь 50 осіб. Та, якщо матимемо ресурси та силу, то проводитимемо курси двічі в місяць, і це дасть можливість подвоїти кількість сертифікованих фахівців», ― додала с. Севастіана.

Розробники цієї програми ставлять такі цілі:

• навчити священників специфіки праці з парафіянами та прихожанами в час війни та після її завершення;
• розуміти, що «Перша допомога» потребуючому — це уважність і чуйність у підході, «довге слухання і мале говорення»; ідентифікація генези проблеми та класифікація травми через спілкування, постійного супроводу «Церква є завжди і всюди з Тобою»;
• розвинути вміння у процесі душпастирського супроводу підтримувати психологічну стійкість українців у зіткненні з викликами війни, виявляти проблеми/розлади у сфері психічного здоров’я (насамперед ті, що пов’язані з викликами війни ― ПТСР, депресія, тривожні розлади), надавати душпастирську підтримку та супровід і забезпечити скерування за належною фаховою допомогою;
• надавати душпастирську підтримку та супровід особам і родинам, які зіткнулися з особливими викликами війни: пережиття втрати, вимушене переселення, пережитий досвід психотравматичних подій, хтось із рідних пропав безвісти чи перебуває у полоні, набута внаслідок поранення фізична інвалідність та ін.;
• розуміти особливості реагування осіб на ці виклики та можливі труднощі адаптації, які в майбутньому можуть призвести до психічних розладів;
• застосовувати окремі психологічні техніки та підходи, які можуть бути корисні в душпастирському супроводі;
• розуміти важливі акценти духовної підтримки й використання духовних ресурсів і практик для подолання цих специфічних викликів. А також знати про особливості підтримки дітей та молоді й душпастирського супроводу їхніх батьків;
• донести важливість осмислення досвіду війни та плекання внутрішнього зросту, стосунків, вкорінення у цінності;
• наголосити на ролі душпастиря як провідника на дорозі індивідуального й колективного зростання.

«Ми не прагнемо, щоби священники нашої Церкви стали психологами або психотерапевтами чи пробували лікувати якусь рану війни, а радше хочемо плекати внутрішній зріст, стосунки, вкорінення у цінності, роль душпастиря як провідника на дорозі індивідуального та колективного зростання, ― наголосила моя співрозмовниця. ― Хочемо, щоб ця освітня програма стала дорогою до відродження і процвітання української нації: від посттравматичного розладу до посттравматичного зростання».