УКУ, ґей-скандал і ліберальний фашизм – рік потім
Минуло уже більше року з моменту коли перед очі українського католицького загалу вилізла проблема: викладачі й студенти УКУ протестують проти встановлення пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові, беруть участь у ґей-прайдах і обзивають католиків талібами.
Тоді, проблема була сконцентрована довкола невеликої, але доволі галасливої групи, яка і не приховувала своєї ненависті до католицтва і без будь-якого сумніву висловлювалась в дусі ліволіберального тоталітаризму, який уже давно має своє означення як ліберальний фашизм.
Тоді, люди, яким небайдужа доля УКУ та УГКЦ в цілому, відважились вказати на проблеми цього закладу. Єдиною реакцією керівництва УКУ на це була дискредитація тих, хто відважився говорити про проблеми, та спроба закрити рота критикам. Стільки про відкритість та плекання свободи слова у цьому закладі. Здається, що єдиним страхом керівництва УКУ була втрата іміджу, а не втрата душ.
В чому тоді була проблема?
У 2015 році у Львові питання спорудження пам’ятника митрополитові Андрею Шептицькому нарешті постало руба. І тоді нечисельна група різношерстих активістів взялася буцім-то рятувати сквер перед Святоюрською катедрою.
Одним із ідейних натхненників цієї акції виявися викладач Школи журналістики УКУ Отар Довженко. В цій акції активну участь взяли студенти та випускники УКУ. Дискусія довкола цього виявила, що в УКУ декларований ЛГБТ-активіст дає майстер-класи; що в УКУ існують навчальні програми, які опираються на гендерну ідеологію, яку Папа Франциск назвав диявольською; що УКУ отримує фінансування від Фонду «Відродження», який декларує відданість ідеям так званого відкритого суспільства (суспільство у якому ніхто не має права на істину); що студенти та викладачі УКУ беруть участь в антикатолицьких акціях; що в середовищі УКУ існує невелика, але галаслива група, яка сповідує принципи ліволіберального тоталітаризму і т.п..
В соцмережах розгорілася доволі гостра полеміка, яка почала розмотувати клубочок різного роду подій. Статті про негаразди в УКУ з’явилися і в англомовних католицьких інтернет виданнях. Доволі скоро повстало питання етичних принципів функціонування закладу, який носить у своїй назві прикметник «католицький»: Чи може декларований ЛГБТ-активіст провадити будь-яку форму навчання студентів УКУ? Чи можуть викладачі УКУ брати участь у ґей-прайдах? Чи можуть викладачі УКУ заперечувати моральне вчення Католицької Церкви і обзивати католиків талібами і всякими негарними словами, за те, що вони – католики, бачте, відважилися обстоювати вчення своєї Церкви та обов’язок УКУ бути католицьким закладом? Чи можуть студенти УКУ прилюдно і відверто виступати проти Церкви? Чи може УКУ брати гроші у фондів, які поширюють ідеї відкритого суспільства та гендеризму? Наскільки етично є те, що певні студенти та викладачі УКУ стоять на принципах ліволіберального тоталітаризму? Чи може УКУ мати освітні програми, які відверто просувають гендерну ідеологію, яку Папа Франциск назвав диявольською?
Тоді, провід УКУ обрав був тактику не вирішення цих та інших проблем, не відмежування від антикатолицьких виступів кількох своїх викладачів та студентів, а дискредитації критиків. В хід пішли навіть листи з неправдивими звинуваченнями на адресу критиків за офіційними підписами.
Ніде правди діти, керівництву УКУ все ж таки вдалось закрити рота своїм критикам.
Минуло більше року. І за цей рік, не виглядає на те, щоб було щось зроблено, щоб вирішити ситуацію. Співпраця між УКУ і фондом «Відродження» триває, магістерська програма з історії і далі «відкриває широкі можливості для застосування нових галузей досліджень – таких як гендерні студії», викладачі, які відверто прилюдно висловлюють переконання, несумісні з католицьким статусом УКУ, преспокійно викладають в УКУ і декларують свою «професорську» діяльність у цьому закладі при першій можливості.
Більше того, за цей час УКУ знову зуміло «прославитись». Так коли у Львові вибухнув скандал довкола прилюдних християнофобних висловлювань чиновниці Львівської міськради Ірини Маґдиш, деякі викладачі та студенти УКУ стали на сторону чиновниці-християнофобки. Коли у Львові вибухнув скандал із спробою провести ЛГБТ-фестиваль, а ліберально налаштована група збирала підписи під листом меру Андрію Садовому на підтримку ЛГБТ дійства в часі Великого Посту у Львові, під цим листом виявились підписи студентів та викладачів УКУ. Викладачі Сергій Лещенко і Мустафа Наєм взяли участь у цьогорічному скандальному ґей-прайді в Києві. Тепер Лещенко і Наєм увійшли в партію ДемАльянс, яка відмовилась від християнсько-демократичної ідеології.
Час виніс на поверхню й інші цікаві факти. Так, виявилось, що певні викладачі УКУ не тільки поширюють ідеї, несумісні з католицьким статусом УКУ, але й із українським патріотизмом, чи з повагою до галичан, в середовищі, яких вони живуть. Та стосовно патріотизму й поваги це вже не морально-догматичні блуди, а радше вирази їхніх політичних переконань і браку звичайнісінького виховання.
Немає ніяких сумнівів, що з поміж іншого УКУ робить і добрі речі. Але, хіба Гітлер не відбудував, зруйновану І світовою війною Німеччину, хіба не створив нові робочі місця? Хіба Сталін не розвинув економічно відсталу Московію? Хіба Наполеон не створив свій геніальний Цивільний кодекс?
У даному випадку, те добре, що робить УКУ стає оправданням поширення різних антихристиянських ідей із цього закладу: ліволібералізму, гендеризму, антиклерикалізму, ідей відкритого суспільства і т.п..
Усе це викликає дезорієнтацію в середовищі вірних греко-католиків, як мирян так і душпастирів, які уже неодноразово появлялася у різних формах.
У цьому всьому найбільше співчуття викликають ті люди, які працюють, викладають чи навчаються в УКУ, а які у всьому цьому стараються зберегти свої християнські переконання. Адже, фактично найбільшою жертвою є саме вони.
Коли хвороба не лікується, то вона поступово нищить цілий організм. І проблема тоді вже не в самій хворобі, а в тому, хто цю хворобу не лікує. І тут першим кроком у лікуванні є усвідомлення самого хворого, що у нього проблеми. Без усвідомлення цього такий хворий, навіть, у друзях, які звертають його увагу на проблему, бачитиме ворогів. І всі спроби лікувати, радити, пробувати допомогти будуть сприйматися хворим, я прояви агресії стосовно нього, як напад. Та, Богу дякувати, є ті. хто несе пряму відповідальність перед Богом, перед народом Божим за функціонування УКУ. Саме на них лежить відповідальність за здоров’я цього закладу.
А ми, всі решта, маємо прямий обов’язок: не мовчати на гріх і молитися, щоб Бог зрушив відповідальних і допоміг їм встановити точний діагноз і відповідне лікування.
о. Орест-Дмитро Вільчинський
About The Author
