В річницю Львівського псевдособору УПЦ МП заявила про себе, як про пережиток сталінського тоталітаризму

10 березня цього року на офіційному сайті Відділу зовнішніх церковних зв’язків українського підрозділу РПЦ – УПЦ МП оприлюднено коментар цього органу стосовно сумнозвісного Львівського псевдособору. Текст переповнений брехнею і агресією, використовує штампи сталінської пропаганди і своїм тоном націлений на розпалювання міжрелігійної ворожнечі. Пропонуємо вашій увазі текст цього коментаря:

«Сьогодні між православними і греко-католиками в Україні склалися непрості стосунки, які зумовлені різними трагічними подіями, що мали місце в історії.

Перш за все слід згадати Берестейську унію 1596 року, внаслідок якої частина православних під тиском тогочасної польської державної влади була насильно приєднана до Католицької Церкви, в результаті чого згодом утворилася Уніатська Церква, яка сьогодні має назву Української Греко-католицької Церкви (УГКЦ). Слід згадати також і Ужгородську унію 1646 року, за результатами якої на Закарпатті також відбулося насильницьке переведення православних у католицизм на умовах Берестейської унії, знову ж таки під тиском католицької угорської влади.

Всі ці насильницькі дії викликали сильний спротив православного населення, що детально описаний в історичній літературі. З цих причин, козацькі повстання XVI–XVII століть, окрім політичного та національно-визвольного ідеологічного спрямування, проходили також і під гаслами оборони православної віри, що відображено у тому числі й в творчості українських письменників та поетів, і зокрема у Т. Г. Шевченка. Всі ці події призвели до формування в свідомості православного українського народу недоброзичливого ставлення до греко-католиків.

8-10 березня 2016 року виповнюється 70 років Львівському собору, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р. та повернення греко-католиків Західної України до складу (на той час) Руської Православної Церкви. Тоді частина уніатського духовенства та вірян щиро повернулася до православної віри. Підтвердженням цьому є не лише історичні документи, зокрема щодо діяльності протопресвітера Гавриїла Костельника, який задовго до Львівського собору симпатизував Православ’ю, але й той факт, що на сьогодні у Галичині діє близько 900 православних парафій, які навіть після легалізації УГКЦ не захотіли повертатися до уніатства. Однак, слід визнати і той факт, що частина уніатського духовенства і вірян не прийняли рішень Львівського собору. В 1990 році розпочалося відродження УГКЦ, яка вийшла зі свого підпілля із злобою та вираженою антиправославною агресією.

Сьогодні в інформаційному полі існують намагання очорнити діяння Львівського собору 1946 року, який часто представляється виключно акцією атеїстичного режиму по знищенню греко-католиків в Галичині за допомогою православних. Однак, не можна давати оцінку діянням собору на основі лише фактів гонінь на греко-католиків, не згадуючи про страждання Православної Церкви від радянської влади, численні катування православних священнослужителів та безлічі вірян. Не можна надавати оцінку собору, не згадуючи й десятилітні страждання православного населення України від уніатської політики, починаючи з часу Берестейської унії 1596 року. Окрім того, головним приводом для ліквідації УГКЦ каральними органами Радянського Союзу була відкрита співпраця цієї релігійної конфесії з німецько-фашистськими окупаційними військами та їх поплічниками на території Західної України.

Вважаємо, що сьогодні у своїх відносинах православним та греко-католикам слід думати не над пошуками вини, а над виробленням концепції мирного співіснування в єдиній Україні, а також співпраці у тих сферах, де це можливо. Всі факти історичної болі обох сторін слід детально вивчати і відкрито обговорювати задля взаємного порозуміння і вибудовування конструктивних відносин.»

Коментар: Текст переповнений історичної брехні й нафталінової сталінської пропаганди. Навіть типовий псевдонауковий штамп комуністичної пропаганди – «німецько-фашистські окупаційні війська та їх поплічники» (хоча німецьких фашистів не існувало, були німецькі нацисти, а фашисти були при владі в Італії) знайшли своє місце у цьому памфлеті. Але окрім звичайних брехливих тверджень про насильницький характер Берестейської Унії 1596 року та Ужгородської Унії 1646 року, відверто сталінської брехні про співпрацю УГКЦ з німцями в часі ІІ світової війни та відвертої брехні про добровільний характер Львівського псевдособору 1946 року, текст містить заперечення приналежності греко-католиків до українського народу та заперечення основного штампу московської пропаганди про «розгром уніатами трьох православних єпархій в Галичині», оскільки твердить про 900 православних парафій в Галичині. При офіційних 209 парафіях УПЦ МП в трьох галицьких областях, більшість із яких розташовані у північній частині Тернопільської області, які є історично Волинню, а не Галичиною, цифра у 900 парафій свідчить про те, що УПЦ МП визнає УПЦ КП та УАПЦ канонічними православними церквами, оскільки неканонічні структури не можуть бути ні православними, ні мати парафії. Окремим пунктом слід зазначити приписування УГКЦ ненависті та антправославної агресії. Нажаль, УПЦ МП тільки підтвердила в черговий раз, що вона є сумним пережитком тоталітарного сталінського минулого в Україні.