Важкі питання. Чи буде дійсною Сповідь, якщо почуття каяття “охололо”?

ПИТАННЯ: Хотілося б уточнити один момент, пов’язаний зі Сповіддю. Наприклад, якщо я згрішу в четвер і відразу захочу висповідатися, щиро шкодуючи про скоєне і відчуваючи щире каяття, але з якихось причин не зможу висповідатися, скажімо, до неділі: чи буде дійсною моя сповідь? Адже за чотири дні каяття якось «остигає», воно вже не таке, як «по гарячих слідах».

ВІДПОВІДЬ: З одного боку, Ви маєте рацію: чим більше часу проходить з моменту гріха до сповіді, тим більше «остигає» каяття за скоєний гріх. Однак для того, щоб сповідь була щирою, необхідно мати духовне сокрушення, тобто усвідомлення, що гріх важко образив Господа. Каяття ж на рівні почуття не є необхідною умовою для щирої сповіді. Це каяття іноді є, іноді його немає, і не завжди можливо викликати в собі жаль на рівні почуттів.

Богослови розрізняють між «вищим ступенем каяття за силою» і «вищим ступенем каяття за шкалою цінностей». Така відмінність будується на наступному: всі речі в цьому світі є безпосередніми для наших органів чуття, тому вигляд коханої людини тішить нас і зачіпає наші емоції, а скорботна, неприємна сцена може викликати плач або велике занепокоєння. Духовні ж реалії не підкоряються безпосередньо нашим почуттям. Саме тому любов до Бога й Ісуса Христа не завжди захоплює наші емоції. Але в цьому немає необхідності: досить, щоб за шкалою цінностей ці блага перебували на першому місці. Це означає, що до цих благ ми прагнемо в першу чергу і не йдемо на компроміси, тому що ставимо їх понад усе.

Така любов – ще сильніша, ніж любов, яка зачіпає нас тільки на рівні емоцій. У силу цієї любові ми вважаємо гріх найбільшим злом і найбільшим нещастям, яке може з нами трапитися.

Такий тип скорботи і каяття не вимагає зітхань, сліз і різних емоцій. З іншого боку, він схиляє віруючого зазнати будь-яку печаль і відмовитися від чого завгодно, лише б не зробити тяжкого гріха.

Разом з тим, немає нічого поганого в тому, що людина намагається збудити в собі каяття і на емоційному рівні. Іноді для цього буває достатньо зупинитися перед Розп’яттям і задуматися, скільки болю ми завдаємо Господу нашими гріхами.

Час, який проходить між іспитом совісті і сповіддю, – це благодатний момент для пробудження в нас як духовного покаяння, що найважливіше, – так і відчутного на рівні почуттів, що не є обов’язковою умовою і не завжди можливе.

За матеріалами: Радіо Ватикан

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан – [email protected], поштова адреса для запитань – – Російська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.