Важкі питання. Чи існують привиди?

ПИТАННЯ: Чи існують привиди? Що вони означають? Якщо привиди пов’язані з місцем їх смерті, значить, вони є всюди, навіть коли ми їх не бачимо? Які це душі – ті, що в раю, чи ті, що в пеклі?

ВІДПОВІДЬ: Коли ми чуємо про привидів, не потрібно забувати, що мова може йти не тільки про реальні факти, а й про галюцинації. Під час галюцинацій людина проектує на реальність образ, вироблений самонавіюванням. Образ може бути настільки інтенсивним і реальним, що людина в стані з точністю його описати і не сумнівається в тому, що вона його бачила.

Під привидами ж зазвичай маються на увазі явища, що володіють матеріальною формою. Як такі вони не існують, і їх не можна порівнювати з ангелами, людьми або тваринами. Привиди – це появи створінь, особливо демонів, але не тільки. Демони за своєю природою також є ангелами. Втративши благодать, вони втратили спілкування з Богом, але вони зберегли свої природні здібності. В силу цих здібностей ангел може з’явитися в тілесній формі. Святий Тома Аквінський писав: «Справді, те, що споглядається в уяві, перебуває лише в уяві споглядаючого, і тому невидиме для інших. Однак Святе Письмо іноді говорить про ангелів настільки зримих, що їх бачать практично всі; так, ангели, які з’явилися Авраамові, були видимі і йому, і його сім’ї, і Лоту, і Содому; подібно ангел, який з’явився Товії, був видимий всім присутнім. Все це очевидним чином свідчить про те, що такі появи були видимі тілесним зором, тобто коли видимий предмет існує поза споглядачем і тому його можуть бачити усі. Але такому зору видно тільки тіло. Таким чином, якщо ангели безтілесні, і до того ж … не мають природно з’єднаних з ними тіл, з цього випливає, що вони час від часу приймають тіла” (Сума теології 1,51,2).

І далі: «Хоча повітря, будучи розрідженим, не має ні форми, ні кольору, проте в сконденсованому стані воно буває і оформленим, і забарвленим, як це ми бачимо на прикладі хмар. Але і в тому випадку, коли ангели приймають повітряні тіла, останні ущільнені Божественної силою настільки, наскільки це необхідно для оформлення сприйманого тіла» (там же, 3).

Тим часом, те ж саме можна стверджувати і щодо диявольських об’яв. Ось чому Церква була завжди дуже обачна в своїх судженнях про джерело того чи іншого об’явлення. Святий Павло писав, що «сам сатана прикидається Ангелом світла» (2 Кор 11,14).

У «Сумі теології» Тома Аквінський наводить думку святого Ієроніма, який відстоював можливість для душ покійних, які перебувають в блаженстві раю, «бути поруч зі своїми могилами». «Ти хочеш диктувати закони Богу! – пише Ієронім, заперечуючи Вігіланцію. – Хочеш закувати в ланцюги апостолів, прирікаючи їх на темницю до Судного дня, як ніби не можуть бути зі своїм Господом ті, хто слідують за Агнцем, куди Він іде. Але якщо Агнець всюди, то треба думати, що всюди й ті, хто йдуть за Ним». Святий Ієронім додає, що «якщо демони вештаються по всьому світу і всюди поширюються з неймовірною швидкістю, чому мученики, що пролили кров, повинні залишатися закупореними в своїх гробах, не маючи можливості вийти?».

Таким чином, святий Тома, як і святий Ієронім, а також святий Григорій в своїх «Діалогах», відстоювали думку про можливість як для блаженних, так і для приречених душ час від часу виходити з могил.

«З раю або з пекла, – пише Тома Аквінський в «Додатку» до «Суми теології», – можна вийти двома способами: по-перше, повністю залишаючи ці місця, щоб перейти в іншу обитель, – але ніхто, призначений остаточно для раю або пекла, не може звідти вийти. Однак можна припустити якийсь тимчасовий вихід. <…> З точки зору виключно одного лише єства відокремлені від тіла душі, призначені для власних осель, зовсім далекі компанії живих. Дійсно, люди, що досі живуть в своїх тілах, не можуть спілкуватися безпосередньо з духовними істотами, оскільки будь-яке наше сприйняття виходить від органів відчуттів. З іншого боку, вони повинні були б виходити зі своїх обителей лише для того, щоб взяти участь в людських справах. Але з волі Божественного провидіння іноді душі виходять зі своєї обителі, щоб з’явитися живим. <…> Можна вважати, що іноді і осудженим дозволяється з’являтись живим, щоб навчати їх або лякати, або ж щоб просити у них заупокійних молитов, якщо мова йде про душі чистилища» (69). У цьому своєму припущенні Тома Аквінський посилається на св. Григорія.

У богослов’ї під привидами маються на увазі саме явища, про які ми зараз говорили. У парапсихології ж існує поняття ектоплазми. Якщо ми не маємо справу з обманом або галюцинацією, то феномен ектоплазми можна пов’язати тільки з світом пекла, з душами осуджених або демонів.