Важкі питання: Чи не уподібнюється Церква до талібів, відлучаючи розлучених і гомосексуалістів?

ПИТАННЯ: Чи не уподібнюється Церква до талібів, відлучаючи розлучених і поновно одружених та гомосексуалістів? Адже вони теж можуть любити Бога всім серцем, то ж чому їм відмовляють в Причасті?

ВІДПОВІДЬ: Відлучення і неможливість причащатися – це різні речі. Спілкування з Церквою не відбувається тільки через Святе Причастя, хоча саме воно, безсумнівно, є вершиною прилучення віруючого до Церкви. Неможливість приступати до Причастя – це не означає відлучення від Церкви.

Багато католиків живуть в смертному гріху, але при цьому вони не відлучені від церковного сопричастя і продовжують бути частиною спільноти. Вони можуть і навіть зобов’язані брати участь у Святій Літургії, молитися, слухати проповідь, відвідувати заняття катехизації та різні богослужіння і обряди Церкви. Вони можуть і повинні здійснювати діла милосердя. Але вони не можуть причащатися Христових Тайн тому, що їх об’єктивна ситуація не відповідає тому, чого навчає Христос.

Невірно стверджувати, що їм «відмовлено в Причасті». Церква не відмовляє і не забороняє причащатися. Ті, хто обіцяв перед Господом бути вірним дружині чи чоловікові все життя, але вступають в протиприродні стосунки, самі себе ставлять в таку ситуацію, коли Святе Причастя неможливе.

Той, хто після розлучення вступає в новий шлюб, порушує заповідь Ісуса: «Що Бог поєднав, чоловік нехай не розлучає». У питанні звучить аргумент «адже вони можуть всім серцем любити Бога». Коли людина йде проти веління Бога, з’єднуючись з іншою людиною при живій дружині чи чоловікові, чи можна сказати, що вона «всім серцем любить Бога»? Адже Ісус сказав: «Хто дотримується заповідей, той любить Мене». Любити Бога всім серцем означає дотримуватись Його заповідей, узагальнених у двох: любові до Бога і любові до ближнього.

Як поновно одруженим, так і гомосексуалістам Церква пропонує стати на шлях навернення, оскільки вона отримала від Христа завдання вчити тому, чому Сам Він вчив. При цьому кожна людина абсолютно вільна вирішувати чи слідувати цьому вченню, чи ні. У цій свободі людина сама вирішує, чи залишатися їй у спілкуванні з Господом і, відповідно, приймати Причастя, або ж вибрати інший шлях, залишаючись в гріху і відлучаючи себе від Причастя. У другому випадку було б великою фальшю говорити про свою любов до Бога, оскільки людина вільно вибрала нелюбов і відмовилася від Хліба Життя. У такій ситуації людина покликана щонайменше визнати це і не перекладати провину на якихось «талібів», а слідом за євангельським митарем говорити: «Боже, будь милостивий до мене грішного».