Важкі питання. Наскільки детально треба говорити про свої гріхи на сповіді?

ПИТАННЯ: Кожного разу, коли я йду на сповідь, то сумніваюся, чи правильно каюсь у своїх гріхах. Не могли б ви дати точну схему, що і як говорити, як називати свої гріхи, наскільки заглиблюватися в подробиці?

ВІДПОВІДЬ: Існує дуже багато схем іспиту совісті, який ми робимо, готуючись до сповіді. Нагадаємо, що сповідання тяжких (смертних) гріхів є обов’язковим, сповідання ж повсякденних (буденних) гріхів факультативно, але бажано. Немає якоїсь єдиної схеми.

У сповіді необхідно перераховувати всі смертні гріхи, які ми пам’ятаємо, їхню кількість (хоча приблизно) і вид. Говорити потрібно чітко і без зайвих слів, не заглиблюючись у деталі, але вказуючи на ті обставини, які змінюють вид і тяжкість гріха. Наприклад, недостатньо сказати про гнів, якщо в гніві ми підняли руку на людину. І якщо ця людина – мати або, скажімо, священнослужитель, то про це теж треба сказати, оскільки гніваючись ми грішимо проти ближнього, ображаючи його, а піднімаючи руку, ми грішимо проти його недоторканності, але у випадку матері ми грішимо ще й проти заповіді про шанування батьків, а у разі священика – здійснюємо і святотатство.

Знову ж, якщо ми обмовили ближнього, нашкодивши його репутації, то недостатньо сказати «осуджував», – треба назвати гріх, оскільки свідомий наклеп – це смертний гріх.

З приводу розрізнення між смертними і повсякденними гріхами можна звернутися до наших попередніх питань, в яких ми багато разів порушували цю тему.

Нагадаємо, що на сповіді обов’язково каятися в таких смертних гріхах (скоєних свідомо і за згодою волі), як: участь у спіритичних сеансах, звернення до ворожок, магів та цілителів; богохульство; пропуск Літургії без поважної причини в неділю і приписані свята; причащання без попереднього сповідання смертних гріхів; замовчування смертних гріхів на Сповіді; вчинення аборту або порада зробити аборт; вживання наркотиків, пияцтво; гріхи проти цнотливості – наодинці з собою або з іншими людьми (перелік цих гріхів можна знайти в Катехизмі Католицької Церкви); навмисний перегляд аморальних видовищ і журналів; наклеп на ближнього.
Сповідування повсякденних гріхів не є обов’язковим, але бажаним. При іспиті совісті треба відповісти собі на такі запитання: чи не ухиляюся я від молитви? Чи приділяю увагу своєму духовному життю, чи прагну до святості? Чи виконую обіцянки, дані Богові? Чи був я причиною страждань для моїх батьків, дружини, дітей? Чи ставлюся з повагою до батьків, до старших, чи виконую свої обов’язки в навчанні та на роботі? Чи ставлюся з любов’ю до своїх близьких? Чи прощаю образи, уникаючи помсти? Чи борюся з нечистими помислами і фантазіями? Чи поміркована моя мова? Чи шанобливо ставлюся до чужого майна? Чи не прагну до нечесного прибутку? Чи засуджую інших, чи сію розбіжності та сварки? Чи обманюю? Чи належу до людей з підозрілістю і упередженням? Чи був я скромним і цнотливим у своїй поведінці? Чи не дивився на інших людей з хіттю? Чи заздрю чужим благам? Чи не ставився до інших з почуттям переваги і гординею?

Нагадаємо також порядок здійснення Таїнства сповіді. Спочатку треба сказати священикові, скільки часу минуло від останньої сповіді. Потім перерахувати всі смертні гріхи, а далі – інші, всі, що пам’ятаємо. Наприкінці каянник, як правило, вимовляє акт каяття. У будь-якому випадку, якщо ми не знаємо, як підходити до сповіді, достатньо попросити священика про допомогу, і він задасть нам необхідні запитання і підкаже порядок вчинення цього Таїнства.

За матеріалами: ru.radiovaticana.va