Важкі питання: вбивство людини

Чи існує виняток для заповіді «не вбий»? Чи допустиме вбивство в деяких випадках, наприклад, з метою самозахисту?

На жаль, інколи і серед християн доводиться чути таку думку: «Звичайно, вбивство недопустиме, але в деяких виняткових випадках все-таки можна позбавити людину життя». А це означає, що заповідь «не вбий» – зовсім не універсальна, а залежить від обставин.

Звичайно ж, це не так. Вбивство ніколи не може бути допустимим. Людське життя – недоторкане. Ця недоторканість не залежить від жодних обставин. Так, існує право на самозахист, але це не означає, що ми можемо вбивати в деяких виняткових випадках.

Тут присутнє певне замішання в термінах, тому, на жаль, слова християн деколи вводять в оману оточуючих; складається враження, що християни за певних умов не засуджують вбивство. Однак, вбивати людину – недопустимо і аморально завжди, навіть заради найбільш благородних цілей. Жодна мета не може оправдати вбивство.

Принцип «мета оправдовує засіб» суперечить християнській моралі. Вбивство недопустиме і аморальне, однак захист допустимий і необхідний. Але при захисті, при самообороні немає наміру вбити іншу людину, є намір захистити себе самого.

Право на самооборону передбачає застосування пропорційних способів захисту, які б зупинили нападника і нейтралізували його дії. Той, хто захищається, не може мати наміру вбити, хоча самозахист може призвести до ненавмисного вбивства. В цьому випадку вбивство стає не метою, а наслідком захисту. Будь-яке навмисне вбивство є важким гріхом проти Божої заповіді: чи це вбивство на війні, смертна кара чи переривання вагітності.

Останнім часом бурні дискусії викликає саме смертна кара, яку засуджують майже усі християни. Дехто з вірних вважає, що колись вчення Церкви допускало таке вбивство заради справедливості, а тепер це непорушне вчення похитнулось, а Папа Франциск, внісши поправки до Катехизму і фактично засудивши цю вищу міру покарання, відступив від непохитного вчення Церкви. Звичайно, це неправильна думка. Справа в тому, що раніше смертна кара сприймалась як пропорційна самооборона, як наслідок захисту від злочинців. Сьогодні, звичайно ж, вона не може вважатись пропорційним засобом самооборони, а це означає, що вона має бути повністю викорінена. Як писав Тома Аквінський, в одного вчинку може бути два наслідки: один – навмисний, а другий – ненавмисний. Моральну оцінку вчинок отримує на основі наміру.

Те ж саме можна сказати щодо, наприклад, аборту. Деколи доводиться чути твердження, що католики начебто допускають вбивство дитини в деяких випадках. Наприклад, у випадку, якщо під час вагітності мати приймає препарати, що спричиняють смерть плоду.

Нам також кілька разів ставили запитання про те чи є гріхом переривати позаматкову вагітність. Так от, при позаматковій вагітності дуже часто відбувається природна смерть ембріону. В інших випадках єдиною допустимою, з точки зору моралі, може бути операція, яка не є ціленаправленим абортом, тобто штучним перериванням вагітності. Вона не може бути допустимою за жодних умов. Але та ситуація, коли смерть ембріона відбувається в результаті медичного втручання для спасіння життя жінки, тобто відбувається не зумисно, не є штучним абортом, не є зумисним вбивством. Це – наслідок лікарських дій, метою яких в жодному разі не є знищення життя, що зародилося. За цих умов лікар покликаний зробити все можливе для порятунку обидвох життів: і жінки, і ембріона. Зрозуміло, до числа дій, які називають терапевтичними, в жодному випадку не входить прямий аборт, який часто практикують, тобто вбивство зачатої дитини з метою врятувати життя матері. Таким чином, це зовсім різні речі: порятунок життя матері, який, на жаль, може призвести до загибелі життя дитини, або ж вбивство, знищення зачатої дитини з метою порятунку життя матері. Терапевтичними можна вважати такі дії, як наприклад, розрізання, видалення маткової труби або інші заходи, скеровані на зупинку кровотечі в жінки, що загрожує життю. В даних ситуаціях смерть ембріона є передбаченим наслідком, а не ціллю. І хоча цей наслідок втручання неуникний, він не навмисний. Тому саме втручання не лише допустиме, але й необхідне і невідкладне.

Сьогодні лікарі, на жаль, застосовують іншу практику – прямий аборт – тобто усунення ембріона навіть тоді, коли діагностика не показує безпосередню загрозу для життя матері. Цю практику оправдовують тим, що вона зберігає здоров’я жінки, а також маткову трубу, не перешкоджаючи таким чином можливості стати матір’ю в майбутньому. Однак таке витягнення ембріона – його також називають «видавлюванням» – є зумисним вбивством, оскільки засобом досягнення цілі – збереження репродуктивного здоров’я матері – стає знищення, тобто вбивство ембріону. Для такого вбивства в медицині знайшли м’який евфемізм – терапевтичний аборт. Дехто порівнює цей підхід з допустимим захистом з боку матері, але таке порівняння недопустиме, оскільки ембріон не можна вважати агресором. Від самої миті зачаття ембріон є людиною, тому до нього слід ставитись так само, як і до будь-якої людини. Всі люди мають рівну гідність, їхнє життя має однакову цінність – про кого б не йшла мова: про дитину народжену чи ще не народжену, про дуже стару людину, про людину будь-якого віку, яка близька до смерті, чи ж про злочинця-рецидивіста.