Важкі питання. Як Католицька Церква оцінює комуністичний режим?

ПИТАННЯ: Як Католицька Церква оцінює комуністичний режим? Це зло, що прирівнюються до нацистського режиму?

ВІДПОВІДЬ: У навчанні Римських Пап в документах Церкви ми часто зустрічаємо згадки про нацизм і про комунізм в одному рядку, коли мова йде про диктатури, про трагедії і про мучеників ХХ століття.

Церква неодноразово засуджувала комунізм. Офіційне засудження комунізму прозвучало в енцикліці Папи Пія XI Divini Redemptoris, опублікованій 19 березня 1937 року з підзаголовком «Про безбожний комунізм і про християнські соціальні доктрини».

Для того, щоб стверджувати про несумісність комунізму з католицькою вірою, вже досить того факту, що комуністична ідеологія має на увазі атеїзм. «Релігія – це зітхання пригнобленої тварі, – писав Маркс, – серце безсердечного світу, подібно до того як вона – дух бездушних порядків. Релігія є опіум народу».

Але повернемося до комуністичної ідеології і до енцикліки Divini Redemptoris. Папа написав цю енцикліку, тому що після більшовицької революції 1917 року комунізм показав себе згубним не тільки через тоталітаризм, а й за свій ідеологічний зв’язок з марксизмом-ленінізмом. Ця ідеологія включала в себе радикальне заперечення Бога, духовності, релігії, і де б вона не затверджувалася, всюди спалахували жорстокі антирелігійні гоніння, а за допомогою атеїстичного виховання молоді комуністи прагнули викорінити всяке релігійне почуття зі свідомості людей.

У своїй енцикліці Папа Пій XI відтворює «урочистий осуд», який вже виголосив його попередник Пій IX в 1846 році, – осуд «мерзенної доктрини так званого комунізму, що цілком суперечить самому природному праву. Якщо його допустити, то він приведе до радикального перекручення прав, речей і власності всіх людей і всього людського суспільства».

Пій XI нагадує також сказане Папою Левом XIII в енцикліці Quod Apostolici muneris. Лев XIII називав комунізм «руйнівною чумою, яка, торкнувшись кісткового мозку людського суспільства, може призвести його до краху».

Пій XI пише: «Ця доктрина вчить, що існує тільки одна реальність, матерія, з її сліпими силами. Еволюціонуючи, вона стає рослиною, твариною, людиною. Людське суспільство – теж не що інше, як видимість і форма матерії, яка еволюціонує… в постійному конфлікті сил вона направляється до остаточного підсумку: безкласового суспільства. Очевидно, що в цій доктрині немає місця для ідеї про Бога, немає різниці між духом і матерією, між душею і тілом; душа не наділяється життям після смерті, і немає ніякої надії на інше життя. Наполягаючи на діалектичному аспекті матеріалізму, комуністи претендують на те, що конфлікт, що веде світ до остаточного підсумку, може бути прискорений людьми. Тому вони докладають зусиль до того, щоб ще більше загострити антагонізм, що виникає між різними класами суспільства … Всі сили … які чинять опір систематичному примусу, повинні бути знищені як вороги роду людського» (DR 9).

Енцикліка Divini Redemptoris стверджує, що шлях комунізму проклав лібералізм: «Щоб пояснити, як комунізму вдалося бути беззаперечно прийнятим з боку безлічі мас робітничого класу, доречно згадати, що вони вже були підготовлені релігійною та моральною занедбаністю, в яку їх повалила ліберальна економіка. Робочі зміни, що включали неділю, не давали можливості навіть виконати найважливіші релігійні обов’язки в святкові дні. Не було передбачено ні будівництва церков при фабриках, ні полегшення діяльності священиків. Навпаки, постійно просувався лаїцизм. Так що тепер, – говорить енцикліка, – ми збираємо плоди помилок, що не раз стали предметом викриття з боку наших попередників і нас самих, і не дивно, що в світі, вже широко дехристиянизованому, поширюється комуністичний обман» (DR 16).

Пій XI потім пише, що комунізм став причиною жорстоких гонінь на Церкву: «Там, де комунізму вдалося утвердитися і панувати, – докладалися всі можливі зусилля до того, щоб зруйнувати (проголошуючи це відкрито) цивілізацію від самих її основ, а також християнську релігію, викоренивши пам’ять про неї з людських сердець, насамперед у молоді. Єпископи і священики, – Пій XI констатує, – були вигнані на каторжні роботи, розстріляні, вбиті. Звичайні миряни за те, що вони захищали релігію, піддалися підозрам, катуванням, гонінням, були кинуті в тюрми і віддані під суд» (DR 19).

Папа продовжує: «Навіть там, де, як в нашій улюбленій Іспанії, бич комунізму ще не встиг явити всі наслідки своєї теорії, на жаль, спалахнуло найжорстокіше насильство. Не просто була зруйнована та чи інша церква, той чи інший монастир, але по можливості була зруйнована кожна церква, кожен монастир, всякий слід християнської релігії, навіть якщо він пов’язаний з видатними пам’ятками мистецтва і науки.

Комуністична злість не обмежилася вбивствами єпископів і тисяч священиків, монахів та монахинь, в першу чергу тих, хто якраз більше всіх дбали про робітників і про бідних; але вона породила набагато більше жертв серед мирян усіх станів. До цього дня вони практично щодня піддаються масовим розстрілам за те, що є добрими християнами або хоча б за неприйняття комуністичного атеїзму. Це жахливе знищення здійснюється з ненавистю, варварством і жорстокістю, немислимими для нашого століття» (DR 20).

«Вперше в історії ми стали свідками холоднокровної в своїх цілях і прорахованої до найменших дрібниць боротьби людини проти “усього, званого Богом”. Комунізм по природі своїй антирелігійний. Він вважає релігію “опіумом народу”, оскільки принципи релігії, які говорять про життя після смерті, відволікають пролетаріат від мрії про радянський рай, який є від світу цього» (DR 22).

Підкресливши, що «над законами природи і їх Автором не можна насміхатися безкарно», і попередивши, що комунізм не зможе досягти своїх цілей навіть в сфері економіки, Пій XI викладає розуміння державного устрою відповідно до християнської соціальної доктрини. Перш за все він нагадує: «Над всією іншою реальністю існує одна найбільша Істота: Бог, всемогутній Творець всього, премудрий і справедливий Суддя всіх людей. Ця найбільша реальність, Бог, є абсолютним осудженням брехні комунізму» (26).

Нарешті, Папа закликає озброїтися проти хитрощів комунізму: «На початку комунізм проявив себе у всій своїй збоченості, але незабаром зрозумів, що таким чином відштовхує людей. Тому він змінив тактику і намагається спокусити маси різними обманами, приховуючи свої справжні задуми під ідеями, які самі по собі благі й привабливі. Так, знаючи про загальне бажання миру, вожді комунізму видають себе за найбільш ревних покровителів і пропагандистів руху за всесвітню дружбу. Але тим не менше, вони в той же час розпалюють класову ворожнечу, що приводить до того, що ллються ріки крові, і, розуміючи, що їх система не містить гарантій миру, збирають необмежені запаси озброєнь» (57).

«Дивіться ж, високоповажні брати, – вигукує Папа, – щоб віруючі не дозволяли себе обманювати! Комунізм дурний за самою своєю суттю, і ніхто з бажаючих зберегти християнську цивілізацію не може співпрацювати з ним в жодному міроприємстві» (58).

Можна також процитувати декрет Священної Канцелярії проти комунізму від 1 липня 1949 року. У ньому дається відповідь на питання, які надійшли до Ватикану, що стосуються комунізму.

«Питання I: Чи дозволено вступати в комуністичну партію або надавати їй підтримку?

Відповідь: ні. Комунізм – вчення матеріалістичне і антихристиянське; лідери ж комуністів, навіть якщо часом заявляють на словах, що не борються проти релігії, все ж і вченням, і діями є ворожими щодо Бога, до істинної релігії і до Церкви Христової.

Питання II: чи припустимо публікувати, поширювати або читати книги, періодичні видання, журнали або листівки, в яких захищаються вчення і дії комуністів, або писати в них?

Відповідь: ні. Це заборонено самим законом.

Питання III: Чи дозволено християн, які свідомо і вільно здійснюють те, про що йдеться в пп. 1 і 2, допускати до прийняття Таїнств?

Відповідь: ні, відповідно до звичайного принципу відмовляти в Таїнствах тим, хто не має належних постанов».

У 1961 році в енцикліці Mater et Magistra Папа Іван XXIII писав: «У сучасну епоху з цією метою (тобто устрій громадського співжиття) були розроблені й поширені різні ідеології: деякі вже розсіялися, як туман на сонці; інші піддалися і піддаються істотному перегляду, а треті були значно пом’якшені й все більше втрачають привабливість для людського духу. Причина в тому, що ці ідеології враховують лише деякі аспекти людини, і часто найменш глибокі з них; оскільки вони не беруть до уваги неминучі людські недосконалості, такі як хвороба і страждання, і навіть самі передові суспільно-економічні системи не можуть їх викорінити. Крім того, існує невикорінна релігійна потреба, яка виражається всюди і завжди, навіть коли насильство її пригнічує або майстерно придушує» (222 ММ).

Двома роками пізніше в енцикліці Pacem in Terris Папа Іван XXIII стверджував: «Потрібно також мати на увазі, що не можна ототожнювати помилкові філософські вчення про природу, походження і призначення світу і людини з історичними рухами, що переслідують економічні, соціальні, культурні та політичні цілі, навіть якщо ці рухи беруть свій початок в вищевказаних навчаннях і ними надихалися або ще досі надихаються. Бо вчення, раз вироблені та певні, залишаються все тими ж, тоді як зазначені рухи, діючи в історичних обставинах в невпинному розвитку, не можуть не піддаватися їх впливу і не можуть не підлягати навіть глибоким змінам. Крім того, хто може заперечувати, що в цих рухах в тій мірі, в якій вони узгоджуються з нормами розсудливості та висловлюють законні прагнення людської особистості, можуть бути елементи позитивні і такі, що заслуговують схвалення?» (84).

Таким чином, одна справа – комуністична ідеологія, яка в жодному разі не допустима, та інша справа – рухи, які спочатку були натхненні цією ідеологією, але сьогодні значно від неї віддалилися.