Важкі питання. Як розуміти слова апостола Павла “Немає влади не від Бога”?

ПИТАННЯ: Як розуміти слова святого апостола Павла «Немає влади не від Бога» (Рим. 13,1)?

ВІДПОВІДЬ: Влада як така існує для загального блага: без координуючої влади неможливе впорядковане і мирне співжиття людей. Влада покликана вирішувати суперечки, захищати права всіх, перш за все найбільш слабких і беззахисних.

Влада має ту ж природу, що й саме суспільство. Тому влада відноситься до природного права, тобто встановленого самим Богом. Людська влада, таким чином, походить від Божественного благовоління.

Але якщо Бог постановив, що людське співтовариство повинно координуватися владою, то можна приписувати Його вподобанням те, що на чолі суспільства стає та чи інша людина. Це може залежати зовсім не від благовоління Бога, а від поганого рішення людей. І в цьому випадку ми говоримо не про волю Бога, а про Його допуск.

Те ж саме можна сказати відносно політичних режимів, що спотворюють природу влади. І якщо влада – від Бога, то не можна стверджувати, що той чи інший режим теж угодний Богу.

Звернемося до сторінки чудової енцикліки Папи Івана XXIII «Pacem in terris»:

«Життя в суспільстві не може бути упорядкованим і плідним, якщо відсутня влада, яка забезпечує порядок і в належній мірі сприяє досягненню загального блага.

Така влада, як вчить св. Павло, походить від Бога: “Бо немає влади не від Бога” (Рим. 13,1). Ці слова апостола св. Іван Золотоустий тлумачить наступним чином: “Що ти кажеш? Чи кожен окремий правитель поставлений Богом? Ні, я цього не кажу: тут мова йде не про кожного правителя окремо, але про правління як таке. Факт же, що існує влада і що є володарі і ті, що підкорюються, не походить від випадковості, але від встановлення Божественного Провидіння “[“Проповідь на Послання до Римлян (глава 13, рядки1-2) “: PG 60, 615]. Бог дійсно створив людей соціальними за своєю природою, і так як не може бути суспільства, яке “встояло б, якщо немає кого-небудь, що стоїть над іншими та спонукає кожного діями і сукупністю якихось заходів до спільної мети, то, отже, влада, яка управляє, – невід’ємний елемент громадянського співіснування; ця влада – не інакше як і саме суспільство, – носить природний характер і, значить, походить від Бога “(26).

Отже: хоча всяка влада від Бога, з цього не випливає, що все, що вона наказує, походить від Бога і угодне Богові.
Якщо розпорядження влади правомірні, то послух владі рівноцінний слухняності Богу.

Але якщо розпорядження влади несправедливі, то їх, безумовно, не можна приписувати Богові. А якщо вони суперечать Закону Божому, то їм не слід підкорятися.

Ось ще цитата з «Pacem in terris»:

«Влада – не якась неконтрольована сила, навпаки, це – здатність керувати, узгоджуючи з розумом. Отже, її керуюча сила виникає з морального порядку. “Той абсолютний порядок творінь і їх призначення, який показує, що людина – самостійна особистість, наділена обов’язками і недоторканними правами, і яка є початком і завершенням її суспільного життя, поширюється і на державу як на необхідний інститут, наділений владою, без якої воно не могло б існувати … І оскільки абсолютний порядок, розглянутий у світлі здорового глузду і перш за все – християнської віри, не може мати іншого джерела окрім Бога, Який є Особистість і наш Творець, отже, гідність політичної влади – гідність участі у владі Бога” (27).

І далі:

«Тому людська влада може мати моральну силу тільки якщо вона внутрішньо пов’язана з авторитетом Бога і є його частиною [пор. Лев XIII. Енцикліка “Diuturnum illud”, Acta Leonis XIII, II, 1880-1881, р. 274].

Таким чином зберігається гідність особи громадян, оскільки справжній сенс покори громадській владі полягає не в підпорядкуванні людини людині, але в акті шанування Бога, Творця і Промислителя, Який влаштував так, щоб життя в суспільстві регулювалося відповідно до Ним же встановленого порядку; пошановування Бога не принижує, а піднімає і облагороджує нас, окільки “servire Deo regnare est” (служити Богу – значить царювати)» (29).

«Коли її закони (тобто закони влади) та постанови суперечать зазначеному порядку і, отже, суперечать волі Бога, вони не мають зобов’язуючого для совісті характеру, оскільки “Бога потрібно слухатися більше, як людей!” (Ді. 5,29). У такому випадку, сама влада перестає бути такою і перетворюється в насильство: “Людський закон є таким настільки, наскільки він узгоджується з розумом і, отже. походить від вічного закону. Коли закон суперечить розуму, він називається несправедливим; в цьому випадку він перестає бути законом та є, скоріше, насильством” (30).

За матеріалами: Радіо Ватикан

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан – [email protected], поштова адреса для запитань – – Російська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.