ВДМ в Ріо’13: «Не шкодуймо своїх зусиль задля формації нашої молоді!»

Проповідь Папи Франциска під час Євхаристійного богослуження у катедральному соборі Ріо-де-Жанейро, у суботу, 27 липня 2013 року.

Дорогі брати і сестри у Христі!

Дивлячись на цей собор, повний єпископів, священиків, семінаристів та богопосвячених осіб, які прибули з усього світу, я згадую слова псалмоспівця з сьогоднішньої Меси: «Нехай народи Тебе прославляють, Боже» (Пс. 67). Ми дійсно зібралися тут, щоби прославляти Господа, і ми чинимо так, стверджуючи своє прагнення бути Його знаряддями, аби не лише деякі народи могли славити Бога, а всі. З тою самою сміливістю, яку виявляли Павло та Варнава, ми проголошуємо Євангеліє нашій молоді, щоби вона могла зустріти Христа, Світло на нашому шляху, та збудувати світ, позначений більшим братерством. Я хочу поміркувати разом із вами про такі три аспекти нашого покликання: ми покликані Богом, покликані проголошувати Євангеліє та покликані поширювати культуру зустрічі.

1.Покликані Богом. Важливо відродити усвідомлення божественного походження нашого покликання, яке ми часто сприймаємо як належне у вирі великої кількості наших щоденних обов’язків. Ісус каже: «Не ви мене вибрали, а я вас вибрав» (Йн 15, 16). Це означає повернутися до джерела нашого покликання. Шлях нашого покликання починається з Божого вибору. Ми покликані Богом, і ми покликані бути з Ісусом (пор. Мк 3, 14), поєднавшись із Ним таким глибоким зв’язком, коли ми можемо разом зі святим Павлом сказати: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (пор. Гал 2, 20). Цей живий Христос, по суті, визначає все, чим є ми, та все, що ми робимо. Саме це «життя у Христі» й забезпечує дієвість нашого апостольства, плідність нашого служіння: «Я вас… призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід» (Йн 15, 16). Нашу плідність забезпечують не душпастирські винахідливість, зустрічі чи планування, а наша вірність Ісусу, який наполегливо нас закликає: «У мені перебувайте – а я у вас!» (Йн 15, 4). А ми чудово знаємо, що це означає: споглядати Його, поклонятися Йому, приймати Його, особливо нашою вірністю життю в молитві та у щоденній зустрічі з Ним, присутнім у Євхаристії та в найбільш нужденних. «Буття з» Христом не ізолює нас від інших. Навпаки, це «буття з» необхідне для того, щоби йти у світ та зустрічати інших. У зв’язку з цим мені на думку спадають слова блаженної Матері Терези з Калькутти: «Ми повинні дуже пишатися своїм покликанням, бо воно дає нам змогу служити Христу в убогих. Саме в бідняцьких кварталах міст: у фавелах, у кантеґрілес, у вілла мізеріа – треба шукати Христа і Йому служити. Ми повинні йти туди з тою радістю, з якою священик приступає до вівтаря» (Настанови Матері, І, стор. 80). Ісус, Добрий Пастир, – це наш справжній скарб. Намагаймося ближче єднатися своїми серцями з Його Серцем (пор. Лк 12, 34).

2.Покликані проголошувати Євангеліє. Дорогі єпископи та священики, багато з вас, якщо не всі, супроводжували молодих людей на Всесвітній день молоді. Вони також почули наказ Ісуса: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи» (пор. Мт 28,19). Саме перед нами лежить відповідальність допомогти молоді запалити у їхніх серцях прагнення бути учнями-місіонерами Ісуса. Звісно, це запрошення може дещо налякати багатьох людей, які думають, що місійна діяльність вимагає від них залишити їхній рідний дім та країну, сім’ю та друзів. Пригадую, у молодості я мріяв стати місіонером у далекій Японії. Проте Бог показав мені, що місце моєї місійної діяльності розташоване значно ближче: у моїй рідній країні. Допомагаймо нашій молоді зрозуміти, що покликання до місійного учнівства випливає з нашого Хрещення та становить вагому частину того, що значить бути християнами. Ми також повинні допомогти їм усвідомити, що ми покликані передусім євангелізувати в себе вдома, на місці навчання й на роботі, євангелізувати наші сім’ї та наших друзів.

Не шкодуймо своїх зусиль задля формації нашої молоді! Звертаючись до спільноти християн, святий Павло використав прекрасний вислів, що його він утілив у власному житті: «О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос виобразиться в вас» (Гал 4, 19). Втілюймо також і ми цей вислів у нашому служінні! Допомагаймо нашій молоді віднайти сміливість та радість у вірі, – радість із того, що Бог любить кожного з нас особисто, адже Він віддав свого Сина Ісуса задля нашого спасіння. Виховуймо їх до місійного служіння, аби вони йшли у світ, ставали на свій шлях. Ісус чинив так зі своїми учнями: Він не тримав їх під крилом, наче квочка своїх курчат. Він послав їх у світ! Ми не можемо замикатися у своїх парафіях та спільнотах, коли так багато людей чекають на Євангеліє! Не досить просто гостинно прочинити двері – ми маємо самі вийти через ці двері на пошуки людей та їм назустріч! Давайте сміливо підходити до душпастирських потреб, починаючи з околиць, із найбільш віддалених осіб, із тих, хто зазвичай не ходить до церкви. Адже вони теж запрошені на трапезу Господню.

3.Покликані поширювати культуру зустрічі. На жаль, у багатьох місцях поширюється культура виключення та відкидання. Там немає місця для літніх людей чи небажаної дитини; немає часу для отої вбогої людини, що сидить на вулиці. Часом здається, що деякими людьми, людськими стосунками керують дві сучасні «догми»: ефективність та прагматизм. Дорогі єпископи, священики, богопосвячені особи і ви, семінаристи, які готуєтеся до служіння, майте сміливість іти проти течії. Не відкидаймо цього дару Божого, а саме: єдиної родини Його дітей. Зустріч та прийняття кожної людини, солідарність і братерство – ось що робить наше суспільство справді людським. Будьте служителями сопричастя та культури зустрічі! Дозвольте мені сказати так: це має цілковито нас поглинати. Проте не варто бути зарозумілими, нав’язуючи «наші істини». Нас має провадити смиренна, проте радісна впевненість тих, кого знайшла, торкнула й перемінила Істина, якою є Христос і яку ми повинні повсякчас проголошувати (пор. Лк 24, 13-35).

Дорогі брати і сестри, усі ми покликані Богом, покликані проголошувати Євангеліє та сміливо поширювати культуру зустрічі. Нехай Діва Марія буде для нас взірцем. У своєму житті Вона була «взірцем тої материнської любові, що має оживляти всіх, хто долучається до апостольської місії Церкви задля відродження людства» (ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція Lumen Gentium, 65). Нехай Вона буде Зіркою, яка неодмінно скеровує наші кроки на шляху до зустрічі з Господом. Амінь.

Переклала Наталія Лисак

Джерело: www.catholic-media.org