Віра Церкви: євангелізація – завдання усіх членів Церкви
Завдання євангелізації безпосередньо торкається суті Церкви, яка відзначається місійним характером. Про це навчає Догматична конституція про Церкву Lumen Gentium. Церква не може не проповідувати Євангелія. Кожен, хто поширює в світі Добру Новину про Ісуса Христа, здійснює це завдання для блага всієї Церкви. «Коли найнезнаніший проповідник, катехит або душпастир у найвіддаленішому місці проповідує Євангеліє, збирає свою маленьку громаду або уділяє Святе Таїнство, навіть якщо він перебуває на самоті, він здійснює церковний акт», – навчає Папа Павло VI. Тому в цьому епізоді поглянемо на деякі риси євангелізаційного покликання членів Церкви, спрямованого на звіщення віри в Ісуса Христа.
Віра, яка проявляється у діяльній любові
Євангелізація безпосередньо пов’язана із вірою, яку Папа Бенедикт XVI порівнює із завжди відчиненими дверима (пор. Ді. 14, 27), які ведуть до єдності з Богом і відкривають доступ до Його Церкви. Щоб переступити поріг віри, необхідно чути Боже слово і бути відкритим для перетворюючої дії Божої благодаті. Вірити означає приймати Боже слово, щоб усе життя – думки, почуття, світогляд і поведінка – формувалося новизною життя у Христі. У цьому сенсі євангелізація – звіщення Божого Слова, об’явленого у Христі – є пріоритетною складовою життя кожного християнина. Християнська віра – це не теорія, не ідея, а єдність, уподібнення та любов до Христа, яка виражається у взаєминах з іншими: справжня віра стає любов’ю і виражається в любові (Гал. 5,6). Тому євангелізація – це не лише інформування, а можливість передати те послання, яке вже проживається у щоденному житті; кожен охрещений звіщає Євангелія через свідчення християнського життя у плетиві стосунків з іншими. З огляду на керигматичний вимір євангелізації, її особливість полягає не в прозелітизмі – намаганні, щоб інші стали одними із нас – а в тому, щоб засвідчити своїм життям любов за прикладом Христа. Любов не приходить відразу, її потрібно будувати потроху, повільно, через повторювані діла і слова, завдяки яким віруюча людина вчиться вмирати для себе, щоб стати постійною в увазі до інших і вірною своєму серцю.
Якщо поглянемо на апостолів, то побачимо, що Ісус покликав їх для подвійного завдання: «щоб були при Ньому та щоб їх посилати із проповіддю» (Мк. 3,14). Зокрема перше завдання вказує на потребу «бути з Ісусом», щоб могти євангелізувати, тобто свідчити віру, яка охоплює думки, почуття та вчинки християнина. Для цього не обов’язково володіти великими знаннями з богослов’я чи мати спеціальні навички – достатньо жити своєю вірою. Як наслідок проростатимуть плоди Святого Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість (Гал. 5,22-23). А Євангелія, проголошене свідченням життя, рано чи пізно буде проголошене й словом життя. Щось схоже можна побачити в перших спільнотах християн на території Римської імперії. Вони не гналися за тогочасною модою, а створювали згуртовані спільноти, де люди любили одне одного, допомагали одне одному, а також безкорисливо допомагали іншим. Зрештою християни перемогли тогочасні тенденції, бо любов, яку вони поширювали, ставала дедалі заразливішою. Це був перший спосіб євангелізації.
Звіщення Євангелія єпископами, духовенством і чернецтвом
У Церкві існує кілька євангелізаційних завдань з огляду на різні стани. Зокрема, Наступник апостола Петра – Папа Римський – отримав першочергове служіння навчати вірі. ІІ Ватиканський Собор зазначає, що мандат Христа проповідувати Євангелія всьому створінню (пор. Мт. 16,15) стосується насамперед самих єпископів, разом з апостолом Петром наших днів і під його владою. Євангелізаційне покликання Святішого Отця має вселенський вимір, виходячи за межі місцевої Церкви. З Папою поєднані і єпископи, і священники. Єпископи є вчителями віри. Місіонерське завдання кожного єпископа, відповідального за будування мосту між Євангелієм та світом, потребує від нього насамперед провадити до святості своїм життям. Кожен єпископ повинен бути для Божого народу взірцем святого життя та першим учителем святості. Як учитель віри єпископ потребує постійного формування в сферах догматичного, морального, пасторального богослов’я та богослов’я духовності. Потреба в нових знаннях випливає також із дедалі більш мультикультурного характеру міст і суспільств, зокрема через міграцію, що створює нові місіонерські обставини для єпархії / дієцезії.
З єпископами у служінні євангелізації поєднані священники. Їхня мета – формувати Божий народ, провадячи кожного охрещеного до дедалі глибшої єдності з Христом у Церкві. Пріоритет проповіді Євангелія має спонукати до переосмислення критеріїв ефективності душпастирської діяльності на користь конкретної людини. Часта міграція населення та війна в Україні, яка призвела до покидання власних храмів внаслідок запеклих бойових дій, є викликом для священників – більше присвячувати зусиль живому храму душі, не обмежуючись богослужіннями у храмі. Плоди цього служіння виявляються тоді, коли вірні плекають у собі живий вогонь віри, у якому б храмі вони не опинилися. Отож діяльність душпастирів має бути повністю спрямована на звіщення Євангелія, а структури в Церкві – підпорядковані цьому ділові.
Євангелізаційна місія також торкається богопосвячених осіб і глибоко пов’язана з їхніми обітами убогості, чистоти та послуху. З огляду на повну посвяту Богові вони мають свободу залишити все й проповідувати Євангеліє по всьому світу. Місія є головним завданням усіх Інститутів богопосвяченого життя: не тільки активного апостольського життя, але й контемплятивного. Йдеться не стільки про зовнішні діла, скільки про особисте свідчення присутності Христа у світі. Чим більше богопосвячені особи будуть подібними до Христа, тим більше Христос буде присутнім і діяльним у світі. Тому можна сказати, що богопосвячена особа є місіонером уже силою своєї посвяти, якщо живе згідно з правилами власного Інституту. Якщо ж основна харизма Інституту передбачає душпастирську діяльність, то свідчення через приклад особистого життя й апостольську працю є однаково необхідними, адже обидва віддзеркалюють Христа. Чернече життя продовжує місію Христа також з огляду на життя у спільноті. І тому відданість богопосвячених осіб ділу євангелізації залежить також від якості братнього (сестринського) життя.
Євангелізаційна діяльність мирян
Своєю чергою особливість євангелізаційної діяльності мирян пов’язана з їхніми щоденними обов’язками та іншими завданнями у світі, де вони можуть свідчити Христа. Середовищем їхньої євангелізаційної діяльності є широкий і складний світ політики, соціальної дійсності, економіки, а також культури, науки й мистецтва, міжнародного життя, засобів масової інформації, професійної діяльності тощо. У цих сферах незамінною є євангелізаційна роль сім’ї: саме в сім’ї передається Євангеліє, і звідти воно поширюється на інші сім’ї та середовище, в якому живуть члени родини. Крім того, миряни можуть бути покликані до співпраці з душпастирями, виконуючи різноманітні служіння в Церкві згідно з харизмами, які їм дарував Господь. Інші люди потребують віруючих осіб, щоб знайти Бога, якого шукають, часто несвідомо. Саме в звичайних справах, розмовах, сповнених розуміння, в прагненні служити, розуміти, надихати і прощати, Ісус через Своїх учнів стає присутнім для інших. Світ потребує чоловіків та жінок молитви, які люблять Бога та живуть «альтернативним» життям порівняно з тим, що відбувається у світі, адже володіють цінностями Євангелія.
У цьому контексті не варто забувати, що євангелізація живиться молитвою, Божим словом і Святими Таїнствами, без яких годі уявити життя у вірі. На цей аспект вказує святий Павло VI в Апостольському навчанні «Evangelii nuntiandi». Він стверджує, що першочерговим засобом євангелізації та необхідною умовою її ефективності є слідування за Христом і єднання з Ним.
Бібліографія:
ІВАН ПАВЛО ІІ, Богопосвячене життя (Vita consacrata), Місіонер 1997, 72.
ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 17.
G. MORADO, La Chiesa è per l’evangelizzazione, (Quaderni del Concilio, vol. 19), Shalom editrice 2022, 31, 38-41.
PAPA PAOLO VI, Evangelii nuntiandi, in URL: < https://www.vatican.va/content/paul-vi/it/apost_exhortations/documents/hf_p-vi_exh_19751208_evangelii-nuntiandi.html > (in 24/02/2026), 76.
Джерело: Vatican News
About The Author
