Віртуальне – реальне: соцмережі як “відкритий монастир” для покликань
Присутність у цифровому світі – це вже не вибір, а місія: міжнародний вебінар за участю експертів та богословів дослідив, як соціальні мережі перетворюються на сучасний “відкритий монастир”. Відмовляючись від формату “інтернет-телебачення” на користь живого діалогу, релігійні спільноти шукають нові шляхи супроводу молоді у розпізнаванні покликання, наголошуючи: у просторі, де панують алгоритми, вирішальною залишається автентичність свідчення.
У п’ятницю, 27 лютого, відбувся міжнародний вебінар для форматорів духовенства та богопосвячених осіб, а також залучених у душпастирство покликань під назвою «Соціальні мережі та плекання покликань: свідчення та спільнота в цифровому світі». Онлайн захід об’єднав 548 учасників з різних частин світу.
Вебінар був організований міжнародною католицькою організацією, яка розповсюджує цифровий контент «Multimedia International» у співпраці з Міжнародною спілкою генеральних настоятельок (UISG) та Спілкою генеральних настоятелів (USG). Він мав на меті представити дослідження про те, як соціальні мережі можуть стати справжнім простором свідчення, супроводу та спільнотного розпізнавання.
Сьогодні бути присутнім онлайн – це простір зустрічі. Присутність у соціальних мережах означає перебувати там, де молоді люди шукають, ставлять запитання. Саме там вони будують стосунки, висловлюють свої сумніви й відкривають нові горизонти.
«Віртуальне – це реальне»
Доповідь про соціальні мережі представив Раффаеле Бушемі – професійний журналіст, керівник відділу комунікацій прелатури «Opus Dei» з 2017 року та викладач Папського університету Святого Хреста.
Бушемі розпочав із трьох основоположних тез: «Віртуальне є реальним. Краса є реальною. Реальним щось робить не інструмент, а людина та намір, що стоїть за ним». Спростовуючи думку про те, що цифрові зустрічі є менш автентичними, ніж особисті, він наполіг на тому, що реальність визначається не засобом комунікації, а автентичністю особи. Він заохотив чернечі спільноти чітко визначати свої наміри перед виходом у соцмережі: «Перш ніж відкривати акаунти в Instagram, TikTok, Facebook чи деінде, ми повинні запитати себе: що я хочу робити в мережі? Чого я хочу досягти? До кого я хочу достукатися?».
Доповідач застеріг від розмитих цілей, таких як «охопити всіх» або просто «євангелізувати», наголошуючи на необхідності визначення конкретної аудиторії та мети. Бушемі також підкреслив, що взаємодія є важливою складовою соцмереж: «Соціальні мережі – це не телебачення». Якщо хтось публікує контент, не відповідаючи та не залучаючи аудиторію, він ризикує «робити телебачення в інтернеті», втрачаючи діалогічний потенціал цифрових платформ.
Щодо покликань, він зробив чітке розмежування: «Я не вірю, що існують покликання, які “народилися в цифровому середовищі”. Покликання походить від Бога. Соціальні мережі можуть бути першим контактом, першим звіщенням. Але покликання дозріває в спільноті».
Соцмережі як місце місії
Сестра Амелі Жаррусс, черниця Товариства Пресвятого Серця Ісуса, поділилася досвідом комунікаційної команди своєї провінції (Бельгія–Франція–Нідерланди). Згадуючи про тривале розпізнавання перед виходом у мережі, вона зазначила: «Від самого початку ми запитували себе: чим ми хочемо, а чим не хочемо жити в цих мережах?».
Черниця пояснила, що вони не хотіли «впадати у спокусу приваблювання» або представляти ідеалізований чи штучний образ свого згромадження. Для них соціальні мережі – це не самопіар: «Ми наполягали на одному: бути в соцмережах – це не про те, щоб продавати себе; це місце місії». Вона зауважила, що молодь уже проживає свої питання щодо розпізнавання покликання онлайн, і монаші спільноти покликані супроводжувати їх там із автентичністю.
«Відкритий монастир» на цифровому континенті
Брат Давид Хесус Веласкес Кардона, OFM Conv, національний душпастир покликань у Колумбії, описав соцмережі як можливість поширити францисканське братерство у цифрову сферу. Він пояснив: «Ми хочемо, щоб наша присутність онлайн була впізнаваною як присутність братів».
Францисканець назвав цифрові платформи «своєрідним “відкритим монастирем” – простором, де радість Євангелія може дійти до людей, які шукають сенсу, розради та братерства». Він наголосив, що їхня комунікація вкорінена в повсякденному житті: «Ми в мережі не для того, щоб “нас бачили”, а щоб служити». Через Instagram, Facebook, YouTube та WhatsApp вони підтримують перший контакт, який згодом може перерости в особистий супровід та шлях покликання.
Спільнотне розпізнавання та цифрова розсудливість
Сестри Марта Арічі та Аніта Сберна зі Згромадження Сестер Робітниць Святого Дому в Назареті поділилися підходом своєї спільноти. Вони описали своє прагнення «бути поруч із людьми, бути частиною того, чим вони живуть, ділитися тим, що живе в нас, і, зрештою, ділитися Євангелієм».
Черниці вирішили вести сторінки спільноти, а не зосереджувати комунікацію на одній особі: «Ми не хочемо ставати “телебаченням в інтернеті” чи будувати історію навколо однієї особистості». Весь контент проходить спільне розпізнавання перед публікацією, щоб підтримувати цілісність і уникати зайвих ризиків. Вони також визнали обмеження та небезпеки соцмереж: надмірне поглинання часу, ризик надмірної відкритості та спокусу шукати задоволення через лайки та видимість.
Автентичне свідчення в цифровому світі
Протягом усього вебінару простежувалася спільна думка: соціальні мережі мають бути простором автентичності, довіри та спільноти. Як стверджує Бушемі: «Будьте присутні онлайн. Будьте автентичними. Будьте надійними. Будьте відкритими до діалогу. Будьте свідомими у своїх намірах».
У часи зменшення кількості покликань перед Церквою стоїть виклик не просто займати цифрові простори, а жити в них як у місцях місії, де можна зустріти Євангеліє, отримати відповіді на запитання та з делікатністю супроводжувати на шляху розпізнавання покликання.
Джерело: Vatican News
About The Author
