Владика Гліб (Лончина) про Блаженнішого Любомира: «Він був Людиною молитви»

В Українській Греко-Католицькій Церкві вшановують першу річницю відходу у вічність світлої пам’яті Блаженнішого Любомира.

Серце Блаженнішого Любомира перестало битися 31 травня 2017 року о 18:30.

Вшанування розпочалося з Архиєрейської Божественної Літургії, яку очолив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у співслужінні з єпископами і духовенством УГКЦ.

Після Літургії відбулася Панахида у крипті Патріаршого собору, де спочивають тлінні останки Блаженнішого Любомира.

На поминальну Літургію прибули владика Гліб (Лончина), Єпарх єпархії Пресвятої родини з осідком у Лондоні, Апостольський візитатор для українців греко-католиків Ірландії; владика Степан (Меньок), Екзарх Донецький; владика Василь (Тучапець), Екзарх Харківський; владика Михайло (Бубній), Екзарх Одеський; владика Теодор (Мартинюк), Єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії; владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії. На молитву також прибули численні священики та вірні.

У проповіді до вірних владика Гліб (Лончина), який свого часу перебував в одному монастирі із Блаженнішим Любомиром, відзначив, що перша річниця смерті Блаженнішого Любомира припадає на тиждень між П’ятдесятницею і Неділею всіх святих… «Покійний Блаженніший є для нас прикладом обожествлення, яке Ісус обіцяв для своїх людей. Як виглядає обожествлення? Обожествлення – це насамперед вдячність. Це вдячність за все, що Бог робить, за все, що Бог дає. Бо все в житті є даром Господа Бога», – сказав єпископ.

Він розповів, що коли хтось відвідував Блаженнішого Любомира, коли щось йому оповідалося чи дарувалося, він завжди казав: «Ласка Божа». «Ласка Божа – це благодать Божа, це дар Божий. Це незаслужений з людської сторони дар, який ми отримуємо від Бога. Блаженніший Любомир завжди дивився на життя з вдячністю. Він був вдячний за кожну найдрібнішу річ», – пригадує владика Гліб.

Обожествлення, на його думку, – це також уважливість. «Покійний Блаженніший, – відзначив проповідник, – був дуже уважний до кожної людини. Він умів говорити з Папою Римським, з кардиналами і з простими робітниками. Кожна людина була для нього братом і сестрою у Христі. Тому він кожну людину поважав».

«Коли ми були разом у монастирі, – розповів єпископ, – він нас завжди питав, що ми думаємо на ту чи іншу тему. Він ніколи не діяв авторитарно, мовляв, ви маєте послухати, тому що я так кажу. Так ніколи не було. Блаженніший мав дуже велику уважливість до кожного члена спільноти».

В кінці обожествлення – це молитва. «Світлої пам’яті Блаженніший Любомир був людиною молитви. А особливо він з великою любов’ю і уважністю служив Божественну Літургію. Ніколи не поспішав. І брав участь у всіх Богослужбах у монастирі. Ніколи так не було, аби він сказав: служіть Шостий час чи Дев’ятий, а я собі буду щось інше робити. Ні. Він завжди був з нами. Завжди з нами молився на кожній Літургії. Не був лише хіба тоді, коли хворів. Часом вечорами я приходив до каплиці. У каплиці темно, лише світиться одне світло біля його місця. Він там сидить, молиться, читає, роздумує. Блаженніший Любомир був людиною молитви. Тому ми сьогодні дякуємо Богові за дар життя і за вічне життя Блаженнішого Любомира», – поділився спогадами владика Гліб.

Одна з його улюблених фраз – «Бути Людиною». Як він це розумів? «Не в значенні, – пояснив єпископ, – що людина є в центрі уваги, а в значенні бути Людиною – бути Людиною у Бозі. Бути обожествленим. Бути Людиною означало бути вдячним. Бути Людиною означало бути уважливим. Бути Людиною означало бути святим».