Як читати Книгу Буття?

Протягом останніх ста років фундаментальні католицькі принципи тлумачення Святого Письма були значно підірвані. Фундаментальний вплив на відхід від католицького розуміння Біблії мали протестантські екзегети 19-го століття, які розробили різні теорії, засновані на принципі sola Scriptura, тобто лише Святе Письмо, інтерпретоване поза Традицією та вченням Церкви або всупереч їм. На жаль, у 20-му столітті цей підхід почав проникати в Католицьку Церкву. Спочатку Учительський Уряд виступав проти цього, визначаючи цю загрозу як суттєвий елемент модернізму. Однак до 1950-х років модерністська екзегеза (так звана вища критика) почала домінувати в католицьких біблійних дослідженнях. Ці зміни призвели, наприклад, до повного підриву католицького розуміння Книги Буття.

Коли сучасний католик, зацікавлений Книгою Буття, звертається до будь-якого сучасного біблійного коментаря, лекції чи книги з біблійних досліджень, він по суті завжди отримує повністю спотворену картину. Фактично, це буде низка сумнівів і заперечень усього, у що Церква вірила століттями: книгу не можна читати буквально, розповідь про створення світу походить з язичницьких міфологій, ці дві розповіді суперечливі, вони не розповідають жодної історії, вони не говорять «як» Бог створив світ, лише «що» Він його створив; Книга Буття не бере свій початок від Мойсея (вона була написана пізніше) і є конгломератом різних анонімних традицій, які послідовні анонімні редактори довільно змінювали та модифікували, тобто Книга Буття виникла шляхом еволюції. Це сучасне, стандартне — нібито католицьке — вчення про Книгу Буття.

Звичайно, коротка стаття в популярному журналі не дає глибокої відповіді на всі ці тези з точки зору автентично католицької теології. Ґрунтовна та вичерпна відповідь вимагала б не лише серії статей, але, найімовірніше, суттєвої книги, можливо, навіть цілої серії. Тому тут ми лише коротко розглянемо тези, які чинять найбільш руйнівний вплив на віру Церкви.

Цікаво, що як католицькі, так і протестантські екзегети давали дуже гарні відповіді на тези ліберальної біблійної науки ще на початку минулого століття, але, на жаль, їхні голоси залишилися нечутими. З часом стало зрозуміло, що не лише в політиці, а й у Церкві перемога часто визначається не стільки силою аргументу, скільки аргументом сили.

Чи є цей текст історичним?

Головним предметом суперечки є питання історичності тексту книги Буття, особливо його перших трьох розділів. У цій галузі модерністи досягли явної перемоги – настільки, що сьогодні важко знайти якогось біблійного дослідника, який би дотримувався католицької позиції з цього питання. У чому проблема?

Ліберальні екзегети знали, що якщо ці розділи описують історію, тобто справжні події з минулого, то їх не можна узгодити з матеріалістичними ідеологіями 19 століття, серед яких чільне місце займала дарвінівська еволюція. Бо якщо Бог створив види відповідно до їхніх родів, то вони не еволюціонували від одного предка. Якщо Бог створив людину з пороху земного, то вона не походить від мавп. Якщо Бог створив людину з розумною душею та вільною волею у стані первісної святості, то психізм не є результатом еволюції мозку, а мораль не є результатом соціального еволюціонізму тощо. Теорія еволюції (біологічної макроеволюції), сприйнята буквально, суперечить буквальному розумінню творіння. Тому оскарження буквальності та історичності цього пояснення було ключовим для впровадження еволюціонізму не лише в соціальну та наукову свідомість, а й у богословську свідомість Церкви.

Тим часом, вся Традиція, всі Отці та Вчителі Церкви, на чолі зі св. Августином та св. Томою Аквінським, чітко стверджують, що перші розділи Буття мають буквальне значення, тобто описують справжню історію. Відмова від історичності Буття призвела до повалення того, що ми назвали б християнським світоглядом, тобто християнським розумінням походження (світу, життя та людства). Сьогодні підриваються інші істини віри, такі як догма про первородний гріх, урочисте вчення про субстанціальність людської душі, саме існування Адама та Єви — і, отже, єдність людського роду.

Щоб зупинити цю атрофію католицизму, слід повернутися до традиційного вчення. Воно було висловлено Біблійною комісією у її декреті 1909 року, згідно з яким біблійна розповідь про створення світу є правдивою розповіддю, тобто такою, що говорить про події, які насправді відбулися. Саме цим Біблія відрізняється від міфів: міфи говорять про минуле, якого ніколи не існувало, тоді як Біблія говорить про минуле, яке, якби ми подорожували в часі, в якийсь момент було б сьогоденням. Тому, всупереч поширеній думці, біблійна розповідь не є міфом. Це – історична правда.

Слід додати, що противники католицизму формулюють буквальний характер цієї розповіді таким чином, що зводить її до абсурду, наприклад, стверджуючи, що буквальне розуміння призведе до висновку, що світ існує лише кілька тисяч років, що явно суперечить науковим доказам. Однак серед Отців та Вчителів Церкви не було єдиної думки щодо розуміння тривалості дня в оповіді про створення світу. Біблійна комісія, враховуючи це, постановила, що день у оповіді про створення світу може стосуватися природного дня або іншого періоду часу. Отже, немає суперечності між біблійною оповіддю та концепцією глибокого часу, представленою в сучасній космології та палеонтології.

Критики також часто стверджують, що біблійну оповідь не можна розглядати як підручник з біології чи історії. Однак вони забувають, що біологію та історію можна вивчати не лише з підручників. Це ще одна спроба звести католицьку позицію до абсурду. Церква ніколи не стверджувала, що оповідь про створення світу містить якісь наукові деталі або що вона є науковим текстом у розумінні сучасної природознавчої науки. Традиційно теологи виступали за так звану загальну конкорданцію, тезу про те, що біблійні дані не суперечать науковим даним, але між ними існує загальна згода.

Ця відсутність суперечності та загальна згода є достатнім аргументом на користь теорії єдиної істини, тобто віри в те, що книга природи та об’явлена книга не суперечать одна одній, оскільки вони мають одного Автора — Бога Творця. Наука розповідає історію речей, але божественне одкровення пояснює, звідки речі взялися. Бо якщо — як сказано в біблійній розповіді — речі (тобто світ, види та людство) мають надприродне походження (є результатом надприродної дії Бога), то наука не може пояснити їхнє створення. Однак вона може надати багато деталей щодо природної історії. Таким чином, ми відкриваємо ідеальну гармонію між вірою та наукою, якої ми очікували б, якби обидві книги справді походили від одного Бога.

Чи розповіді про створення світу суперечать одна одній?

Одним з ключових аргументів, які ліберальні екзегети використовують для відкидання історичності книги Буття, є начебто суперечність між двома розповідями про створення світу. Стверджується, що згідно з першою розповіддю, світ створений спочатку, а потім людина, тоді як згідно з другою, спочатку створена людина, а потім світ. Походження цієї тези абсолютно незрозуміле – здається, що її автор ніколи не консультувався з біблійним текстом.

Інші критики стверджують, що перша розповідь представляє інший порядок створення, ніж друга (у першій: світ, рослини, тварини, людина; у другій: світ, людина, рослини, тварини). Однак позиція критиків не така сильна, як може здатися. По-перше, навіть якби існувало справжнє протиріччя, висновок полягав би в тому, що обидва тексти не можна читати буквально та історично одночасно. Це не означало б, що жоден з них не можна читати буквально та історично. Тому аргумент просто нелогічний.

По-друге, невірно, що друга розповідь обов’язково представляє інший порядок створення, ніж перша. Якщо уважно прочитати текст, то помітимо, що коли автор Книги Буття говорить про брак рослин на землі під час створення людини (Буття 2,5), він чітко вказує, що на землі ще не з’явився жоден дикий чагарник, ані ще не проросла жодна дика трава, бо не було кому обробляти землю. Зрозуміло, що це стосується культурних рослин, яких (логічно) не існувало, бо не було кому їх обробляти. Тому немає жодних питань про те, що не існує рослин, таких як дерева чи мохи, які не обробляються людиною. Це тлумачення також підтверджується подальшим описом околиць Едему. Ми читаємо, що в сусідній землі Хавіла є bdelium. Це слово означає смолу або бурштин. Але бурштин — це просто скам’яніла смола, речовина рослинного походження, що означає, що рослини існували поза Едемом задовго до людини. Цей опис говорить про довге передіснування світу, який вже був зрілим і сформованим (що містив численні мінерали, геологічні утворення тощо) до того, як людина була створена та поміщена в Едем. Подальше створення тварин (Буття 2,19) також не становить труднощів, оскільки минулий час, використаний тут, можна перекласти як «плюсквамперфект», тобто стосується подій, що відбулися ще до створення людини (сучасні мови перекладають єврейське значення, вставляючи сюди дієприкметник перфекта; наприклад, у польській мові ми маємо: ulepiwszy – Буття 2,19).

Ці факти свідчать про те, що друга розповідь про створення світу по суті зображує ту саму послідовність створення, що й перша. Тим не менш, ці розповіді не є ідентичними, хоча й доповнюють одна одну. Перша походить безпосередньо від Мойсея, якому Бог відкрив походження світу, коли розмовляв з ним віч-на-віч на горі Синай. Ця розповідь має впорядковану структуру не тому, що вона була написана як якийсь літургійний гімн чи вірш без будь-якого реалістичного значення, а тому, що Бог створив світ саме так. Божі діла просто досконалі, і тому їх об’єктивний, реалістичний опис відображає ту саму досконалість.

Однак друга розповідь, можливо, виникла від самих перших батьків, які пам’ятали початкові події та передали їх своїм нащадкам. Цей переказ зберігся в семітській культурі або неспотвореним, або Мойсей очистив його від усіх помилок і свідомо включив до Книги Початків (Буття). Мойсей побачив, що цей переказ мав зовсім інший характер – він був суб’єктивним, тобто написаним з людської точки зору, розкриваючи більше деталей про створення людини та доповнюючи перший переказ важливими елементами, такими як той факт, що і тварини, і чоловік були створені з глини, а жінка була сформована з ребра Адама. Тому ми маємо справу не з жодною суперечністю, а з ідеальною взаємодоповнюваністю між двома переказами.

Більше того, біблійний переказ про створення світу – це єдина стародавня космогонія, яка витримує перевірку фактів, виявлених сучасною наукою. Один цей факт повинен змусити всіх критиків задуматися – як можливо, що стародавні автори склали текст, який ніде не суперечить природній історії, а радше підтверджує її, як це виявлено сучасною космологією, палеонтологією та археологією.

Наука доводить Традицію

Нарешті, якщо залишити осторонь ненауковий характер заперечень, висунутих ліберальними протестантами 19-го століття, та їхню недосконалу методологію, варто зазначити, що їх найкраще спростовують наступні археологічні відкриття.

Зараз ми маємо позабіблійні докази існування Мойсея, які повністю дискредитують переконання, що він не був історичною особистістю. Було знайдено приклади семітської літератури, що датуються двома тисячами років до Христа, що доводить, що семіти мали власну літературу задовго до Мойсея. Це означає, що Книга Буття могла бути написана (і була написана) за часів Мойсея, і на її зміст зовсім не вплинули вавилонська чи інші близькосхідні міфології (які, до речі, не можна узгодити з біблійною розповіддю).

Можна було б помножити приклади того, як наука (і здоровий глузд) послідовно спростовували упередження попередніх ліберальних екзегетів. Практично жодне заперечення, висунуте сто років тому, не збереглося донині. Тому ще більш сумно, що на католицьких богословських факультетах та семінаріях застарілі та ненаукові теорії протестантів 19-го століття досі представлені як квазіофіційна позиція Церкви.

Міхал Хаберек, автор оригінального тексту – доктор філософії з фундаментальної теології, науковий співробітник Інституту відкриттів у Сіетлі; автор численних наукових статей та шести книг, зокрема «Церква та еволюція».

Джерело: pch24.pl