Як розуміти слова апостола Павла «Нехай кожна людина кориться вищій владі»?

ПИТАННЯ: Як розуміти слова з Послання до Римлян: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади не від Бога; влада існуюча встановлена від Бога»? Чи відноситься все це до державної влади чи тільки до церковної? А як же чинити, якщо влада – комуністична або нацистська? Або якщо це демократична влада, яка приймає аморальні закони? Або навіть корумпована церковна влада?

ВІДПОВІДЬ: Святий апостол Павло говорить тут про всяку законну владу. Суспільство не може просувати загальне благо, якщо в ньому немає влади, яка б координувала дії і внесок різних його компонентів і яка приймає рішення.

В енцикліці «Pacem in terris» святий Іван XXIII розважає, зокрема, про устрій суспільства і про владу. Він посилається на процитований уривок з Послання до Римлян і дає йому таке тлумачення: «Життя в суспільстві не може бути упорядкованим і плідним, якщо відсутня влада, яка забезпечує порядок і належною мірою сприяє досягненню загального блага.

Така влада, як вчить св. Павло, походить від Бога: “Бо немає влади не від Бога” (Рим 13,1). Ці слова апостола св. Іван Златоуст тлумачить так: “Що ти кажеш? Чи може кожен окремий правитель поставлений Богом? Ні, я цього не кажу: тут мова йде не про кожного правителя окремо, але про правління як таке. Факт же, що існує влада і що є ті, що наказують і ті, що виконують, не є випадковістю, але від встановлення Божественного Провидіння”[” Проповідь на Послання до Римлян (глава 13, вірші 1-2)”: PG 60, 615].

Бог дійсно створив людей соціальними за природою і так як не може бути суспільства, яке встояло б, якщо немає кого-небудь, хто стоїть над іншими, спонукає кожного діями і сукупністю деяких заходів до спільної мети, то, отже, влада, яка керує, – невід’ємний елемент громадянського співіснування; ця влада – не інакше як і саме суспільство, – носить природний характер і, значить, походить від Бога’ “(26).

Сфера людських повноважень полягає в тому, що людина, наділена владою, розпізнає і продовжує природний закон, творцем якого є Бог. Але якщо влада виходить за рамки цієї сфери і, таким чином, за рамки цієї компетенції, її розпорядження втрачають обов’язковий характер для людської совісті. Якщо ж розпорядження влади суперечать закону Божому, то вони перестають бути законом.

Хоча всяка влада від Бога, з цього не випливає, що все, що вона наказує, походить від Бога і Богові угодно. Якщо розпорядження влади правомірні, то послух владі рівноцінний послуху Богові. Але якщо розпорядження влади несправедливі, то їх, безумовно, не можна приписувати Богові. Якщо вони суперечать Закону Божому, то їм не слід підкорятися.

Ось ще цитата з «Pacem in terris»:

«Влада – не якась неконтрольована сила; навпаки, це – здатність управляти, узгоджуючи з розумом. Отже, її керуюча сила виникає з морального порядку. “Той абсолютний порядок творінь і їх призначення, який показує, що людина – самостійна особистість, наділена обов’язками і недоторканними правами, і яка представляє собою витік і завершення її суспільного життя, поширюється і на державу як на необхідний інститут, наділений владою, без якої вона не могло б існувати … І оскільки абсолютний порядок, розглянутий у світлі здорового глузду і насамперед – християнської віри, не може мати іншого джерела крім Бога, Який є Особистість і наш Творець, отже, гідність політичної влади – гідність участі у владі Бога”(27).

І далі:

«Тому людська влада може мати моральну силу тільки якщо вона внутрішньо пов’язана з авторитетом Бога і є його частиною [пор. Лев XIII. Енцикліка “Diuturnum illud”, Acta Leonis XIII, II, 1880-1881, р. 274].

«Коли її закони (тобто закони влади) і постанови перебувають в протилежності до зазначеного порядку і, отже, суперечать волі Бога, вони не носять обов’язкового для совісті характеру, оскільки “Бога повинно слухатися більш, як людей”(Дії 5,29). У такому випадку, сама влада перестає бути такою і вироджується в насильство: “Людський закон є таким у тій мірі, в якій він узгоджується з розумом і, отже, походить від вічного закону. Коли закон суперечить розуму, він називається несправедливим; в цьому випадку він перестає бути законом і виявляється, скоріше, насильством “(30).

Отже, законній владі належить послух у тому, що не суперечить закону Божому. У цьому сенсі, навіть при тоталітарних режимах. щоб уникнути повної анархії потрібен послух законам, що не суперечать Божому, навіть якщо згідно нашому баченню вони не сприяють загальному благу (в такому випадку є інший шлях – законна зміна тієї влади, яка не сприяє загальному благу).

При демократичних режимах також можуть мати місце несправедливі закони, яким не тільки можна, але й слід не підкорятися. При демократичних режимах необхідно вдаватися до права на відмову з міркувань совісті, а якщо це право не гарантовано, то за будь-яку ціну не слід слухатися влади, навіть аж до мучеництва. Наприклад, коли йдеться про аборт або про участь у його скоєнні.

Нарешті, що стосується «корумпованої церковної влади»: церковна влада не має жодних повноважень у цивільній сфері. Сама корупція передбачає приховану ваду, тому важко уявити собі ситуацію, коли ця влада відкрито наказує щось таке, що суперечить закону Божому.