Єп. Остер: німецький Синодальний шлях має негативні наслідки для віри

Німецький єпископ Стефан Остер із Пассау запропонував усебічну та принципову критику процесу «Синодального шляху» після його останньої пленарної асамблеї в Штутгарті. Хоча він відзначає деякі позитивні аспекти, загалом переважають негативні наслідки для віри, Церкви та церковної єдності. Справжні зміни, пише єпископ Остер у своєму блозі www.stefan-oster.de,
відбудуться не в контексті синодального шляху, а радше в контексті тих, хто залучений до великої традиції Церкви та прагне глибини.

До позитивних аспектів процесу єпископ Остер відносить насамперед особисті зустрічі та публічну дискусію на тему сексуальних зловживань у церковному середовищі. Залучення постраждалих осіб і постійне нав’язування процесу реформ до скандалу, пов’язаного із сексуальним зловживанням, сприяли прогресу у сфері запобігання, втручання та врегулювання. Однак, на його думку, «Синодальний шлях» не є відповідною базою для роботи над глибшими духовними причинами кризи Церкви, яка є «перш за все кризою духовного життя та глибокого засвоєння змісту нашої віри».

Хибне тематичне спрямування

Єпископ Остер виступає проти тематичних пріоритетів «Синодального шляху», зазначає КАІ. Хоча він визнає структурні проблеми, такі як клерикалізм і зловживання владою, він відкидає висновок, згідно з яким сексуальна мораль, целібат або питання висвячення жінок є головними причинами зловживань. Він зазначає, що деякі нещодавні дослідження щодо врегулювання минулого явно релятивізують ці припущення. Тим не менш, саме ці теми десятиліттями були частиною ліберального політичного порядку денного Церкви і тепер знову опинилися в центрі уваги.

Якщо авторитет не проживається і не здійснюється в духовний спосіб, «тобто без смирення, без духовної глибини, без внутрішнього досвіду присутності Господа Бога і без любові до людей», то він зводиться до звичайної світської влади. У цьому контексті він поділяє думку, що слід вивчити питання «звершення влади та авторитету», проте в такий спосіб, аби не послабити фундаментально сакраментальний характер Церкви, а тим більше не елімінувати його.

Клерикалізація мирян у негативному сенсі

Єпископ Остер засуджує той факт, що в процесі «Синодального шляху» «завжди йшлося про обмеження влади духовенства… через підважування сакраментального характеру священства». Коли «внутрішнє розуміння священничого служіння як таїнства тьмяніє, боротьба за його духовний характер перетворюється на боротьбу за владу, яка розуміється виключно в світських категоріях», — критикує єпископ Пассау. Наслідком цього є клерикалізація мирян у негативному сенсі.

Як приклад ієрарх навів синодальну конференцію, яка під час синодальних зборів у Штутгарті була представлена кимось як «суверенна», тому «єпископи повинні дотримуватися виконання постанов». Єпископ Остер заявив: «Влада тепер має належати зборам, у яких більшість мають особи, що не є єпископами».

Він також критикує склад синодальної конференції. Вона знову складатиметься виключно з «так званих реформаторів», тоді як вірні, віддані традиції, і надалі почуватимуться маргіналізованими та покинутими. Папа Франциск мав інше бачення синодальної Церкви, ніж усе те, що єпископ «досвідчив у Франкфурті або нещодавно у Штутгарті під час німецького Синодального шляху», — наголошує єп. Остер.

Поставлення під сумнів католицького бачення людини

Щодо відомих постулатів «Синодального шляху», таких як зміна всієї католицької сексуальної моралі, скасування целібату та запровадження сакраментального служіння жінок, єпископ Остер вважає, що під сумнів було поставлено християнське, а особливо католицьке бачення людини. Він пригадує Папу Франциска, який «не без причини неодноразово застерігав протагоністів Синодального шляху», щоб вони «не створили ще одну євангелічну церкву».

З перспективи часу у нього складається «враження, що прихованим мотивом прагнення до лібералізації, свідомим чи несвідомим, є усунення вимог Бога при одночасному надмірному підкресленні Його обітниць». На думку ієрарха, протягом усього процесу «Синодального шляху» він ніде не зустрів «серйозних дебатів про те, як ми могли б глибше зрозуміти значення слова „таїнство“ і як могли б наново осягнути значення спасіння».

Брак інтересу до таїнств

У цьому контексті єпископ згадує дослідження щодо участі в житті Церкви за 2024 рік, згідно з яким 90 % людей прагнули реформ. Однак «також значно більше 90 відсотків» більше не цікавилися таїнствами, або принаймні Євхаристією — таїнством, яке наша традиція називає «джерелом і вершиною всього християнського життя».

У своєму детальному аналізі сакраментальності віри, а також розуміння Церкви та людини у світлі традиції, ієрарх наголошує, що таїнства є не лише символічними діями, а справжнім передаванням Божої благодаті, завдяки якій людина зростає у спасінні та єдності з Богом.

Покликаючись на собори у Нікеї, Халкедоні та Ефесі, які визначили божественність і людськість Христа, а також роль Марії як Матері Божої та прообразу оновленого творіння, єпископ Остер переконаний, що «сакраментальне» покликання кожної людини «в принципі не підлягає теологічній дискусії». Навпаки, кожен запрошений до «пошуку глибшого, і тим самим оновленого розуміння».

Зростаюча поляризація в Церкві

На думку єпископа Остера, «Синодальний шлях» по суті посилив зростаючу поляризацію в Церкві, загострив існуючу напруженість між ліберально-прогресивними та традиціоналістськими позиціями. Це стосується як відносин із Вселенською Церквою та Ватиканом, так і ситуації всередині Німеччини — між єпископами, духовенством і вірними. Програма реформ від самого початку мала чітко ліберальний характер; нові інструменти, такі як моніторинг та оцінювання, посилили суспільний тиск на критиків, загострили ліберальний порядок денний «Синодального шляху» та сприяли моральній делегітимізації відмінних точок зору.

Єпископ Остер чітко заявив, що не підкориться заклику впроваджувати постанови «Синодального шляху», «зокрема тому, що як диякон, священник і єпископ неодноразово урочисто обіцяв зберігати та проголошувати вчення Церкви».

Справжнє оновлення Церкви

Крім того, на думку єпископа Пассау, подальше впровадження рішень «Синодального шляху» «радше прискорило б процес розпаду Церкви у нас, а не призвело б до її оновлення», як це можна спостерігати в інших європейських країнах, де ми бачимо зростання кількості хрещень молодих дорослих, нові духовні рухи та посилений пошук молоддю літургійної глибини, духовного заангажування та теологічного змісту. Ці явища часто виникають поза усталеними церковними структурами.

Єпископ Остер переконаний, що оновлення Церкви не полягає насамперед у структурних чи доктринальних адаптаціях, а в духовному поглибленні: у наверненні, місійному учнівстві й оновленому житті, заснованому на таїнствах. Церква зрештою оновиться не завдяки більшості, а завдяки достовірності, духовній автентичності та святості. Єпископ Остер завершує свої роздуми фразою: «Християни, які протягом століть невпинно змінювали Церкву і вели її до глибини, завжди були святими».