Звідки у диявола такі можливості на землі і де є межа його впливу?

ПИТАННЯ: Звідки у диявола такі можливості на землі і де є межа його впливу?

ВІДПОВІДЬ: Для початку давайте визначимося, що ми розуміємо під словом «диявол». В даний час існують дві крайності. З одного боку, серед сучасних християн чимало тих, хто взагалі не вірить в реальність диявола, не вірить в його здатність впливати на наше життя. Деякі думають, що диявол – це міфічна істота, в якій персоніфіковано світове зло. З іншого боку, є чимало людей, які надають дияволу перебільшене значення, які переконані, що він діє на всі сторони життя людини, і скрізь бачать його присутність. Такі віруючі постійно бояться, що диявольські сили так чи інакше на них подіють.

Катехизм стверджує, що лукавий – зло – не є абстракцією, але означає особистість – сатану, ангела, який повстає проти Бога. “Диявол”, діа-болос, – той, хто “йде наперекір” Божому задуму і Його справі спасіння, здійсненому у Христі. Душогуб споконвіку, «брехун і батько брехні» (Ів 8, 44), «сатана, що зводить увесь всесвіт» (Об’явл 12, 9): саме через нього гріх і смерть увійшли в світ і через його остаточну поразку все творіння буде «звільнене від тління гріха і від смерті (ККЦ 2850-2851).

Диявол – істота, Бог його створив благим, світлоносним і добрим, але потім він «по самовласному свавіллю змінився з природного в протиприродне, загордився проти Бога, що його створив і захотів стати проти Нього і перший, відпавши від блага, опинився у злі» (Іоанн Дамаскін) .

У Старому Завіті сатана ясно виступає як зла істота, яка старається нашкодити людині і ввести її в гріх. У Книзі Буття розповідається, як він, увійшовши в змія, схилив Адама і Єву порушити заповідь Божу – скуштувати плодів від забороненого дерева (Бут 3); далі такою ж злою істотою є диявол і в книзі Йова (Йов 1,6-12, 2,1-7). У книзі Хронік говориться, що «повстав сатана на Ізраїля і намовив Давида перелічити ізраїльтян» (1 Хр 21,1). Тут сатана представляється як той, що спонукав Давида до перепису ізраїльтян і таким чином ввівши його в гріх, який сам Давид визнав перед Богом (1 Пар 21,8) і за який Господь покарав ізраїльський народ моровою виразкою (1 Пар 21,14).

У Новому Завіті також знаходяться ясні вказівки на те, що диявол вводить людину в гріх. Перш за все про це говорить сама його назва – «спокусник» (Мт 4,3; 1 Фес 3,5), тобто, той, хто спокушає людину, спонукаючи її до провини. Спокусником сатана є навіть по відношенню до Ісуса Христа (Мт 4,1-11; Мк 1,12-13; Лк 4,1-13).
Роль диявола в появі гріха в людському роді ясно показана в притчі про насіння і кукіль (Мт 13,24-30, 36-43). «Царство небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. Коли ж люди спали, прийшов ворог, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов»(Мт 13,24-25). «Поле, – за поясненням Спасителя, – це світ, добре ж насіння – сини Царства, а кукіль – сини лукавого; ворог, що посіяв їх є диявол»(Мт 13,38-39).

Таким чином, зло в світі виявляється посіяним дияволом або тим, що походить від диявола. За свідченням Євангелія, сатана підкинув думку Юді зрадити Ісуса первосвященикам і книжникам (Лк 22,3; Ів 13,2, 27). Апостол Іван також ясно визнає диявола винуватцем походження гріха, коли говорить: «Хто чинить гріх, той від диявола, бо спочатку диявол згрішив. Для цього ж з’явився Син Божий, щоб знищити справи диявола»(1 Ів 3,8). Тут гріховні дії людини прямо називаються справами диявола. У словах апостола Петра, в яких він застерігає християн від підступів диявола, ми також знаходимо вказівку на участь диявола в походженні гріха. «Будьте тверезі, пильнуйте, бо противник ваш диявол ходить, як лев рикаючий, шукаючи, кого пожерти» (1 Петро 5,8). Тут він є противником людини, який намагається її погубити і він губить людину тоді, коли вводить її в гріх.

З представлених місць Старого і Нового Завіту ясно видно, що диявол впливає на походження гріха в людині. Важливо пам’ятати, що диявол не може нічого нам зробити, якщо ми самі не відкриємо йому вхід – двері, кватирку або хоча б щілину, через яку він проникне. Єдине, на що диявол здатний, – це підкинути людині будь-який гріховний помисел. Вселивши людині якісь помисли, диявол не здатний проконтролювати, що станеться з ними далі. Диявол стає сильнішим в міру того, як гріховний або пристрасний помисел проникає в людський розум.

На жаль, існує безліч забобонів, від яких не вільні і люди церковні. Придумано безліч «народних засобів», які перешкоджали б сатані проникнути в людину. Наприклад, деякі люди, позіхаючи, хрестять рот, щоб через нього не увійшов диявол, серед студентів перед здачею іспитів у відповідь на фразу: “Ні пуху, ні пера” прийнято посилати “до біса”. Сюди ж відноситься крилата фраза: “Тричі плюнути через ліве плече”. На католицьких форумах можна знайти розповідь про те, що на одному плечі у нас сидить ангел, а на іншому – біс: осіняючи себе хресним знаменням, ми перекидаємо ангела з одного плеча на інше, щоб він вступив в боротьбу з бісом і переміг його. Комусь це може здатися смішним і безглуздим, але багато в це вірять. На жаль, це не анекдоти, а реальні розмови, які можна почути в деяких парафіях. Люди, які так мислять, живуть в упевненості, що все життя пронизане диявольською присутністю. При такому ставленні все життя перетворюється на тортури, тому що все воно пронизане страхом, постійним побоюванням, що людину «зіпсують», наврочать, що на неї наведуть нечисту силу і т. д. З християнським ставленням до диявола все це нічого спільного не має.

Ми також часто забуваємо, що біс може увійти в тіло людини через гріх і під дією чаклунства. Небезпечна, крім того, будь-яка роздвоєність. Коли людина, подібно Юді, починає крім Христа шукати світської слави, її совість, розум і серце роздвоюються, людина стає дуже вразливою для дії диявола.

Демони не знають думок людини, але вони, безумовно, знають ті думки, які самі цій людині вселили. Знову ж таки, вони не можуть знати, прийняли ми ці думки чи ні, але здогадуються про це по наших діях. Що стосується помислів від Бога або якихось природних помислів, то вони можуть здогадатися про них по нашій поведінці, але в точності знати їх не можуть.

Дія, влада і сила диявола мають тимчасовий характер. На якийсь час диявол відвоював собі у Бога якусь духовну територію, якийсь простір, на якому він діє так, ніби є там паном. Христос Своїм спокутним подвигом, Своєю смертю на Хресті і сходженням у пекло вже здобув перемогу над дияволом – ту саму перемогу, яка стане остаточною після Його другого пришестя. І пекло, і смерть, і зло продовжують існувати, як вони існували до Христа, але їм вже підписаний смертний вирок, диявол знає, що його дні полічені. У Велику суботу ми чули чудові і дуже глибокі слова: “Сонце Незахіднє – Христос, Син Твій, Який, зійшовши над пекло, осяяло Своїм мирним світлом людський рід і живе і царює на віки віків. Амінь” ( “Exultet”).