Джордж Вайґель про Байдена: випадковий президент, який завдав серйозної шкоди католикам

«Я хотів би поспівчувати нинішньому колишньому президенту, але це було б непросто», — пише Джордж Вайґель у своїх роздумах про президентство Джо Байдена. За словами американського публіциста та автора книг, Байден був «випадковим президентом», який, до того ж, «завдав серйозної шкоди публічному свідченню католиків у США».

Автор нагадує у «National Catholic Register» ситуацію чотирирічної давності, коли Архиєпископ Хосе Гомес із Лос-Анджелеса, тодішній глава Конференції католицьких єпископів США, надіслав листа на інавгурацію президента Джо Байдена. З одного боку, єрарх висловив підтримку єпископів президентській ініціативі «зцілити нашу розділену країну», але з іншого — висловив занепокоєння пропагуванням абортів. Тоді Архиєпископ Гомес звернув увагу на високий рівень абортів серед бідних та етнічних меншин, а також на «вбивство дітей, які мали народитися з вадами», пише pch24.pl.

Вайґель нагадав, що хоча лист віддзеркалював «глибокий консенсус серед американських єпископів», проте як Ватикан, так і кілька єпископів США намагалися відкласти його публікацію. А потім ці ж єпископи «з роздратуванням і публічно» оскаржили цей документ. Тож оглядач запитує: «Що думають зараз ці критики?»

«Бо президент Байден, який погрожував засунути зернята вервиці в горло кожному, хто припустив, що його партія — це партія секуляризму, наступні чотири роки очолював адміністрацію, яка найбільш палко виступала «за вибір» в історії Америки», — пише Вайґель. Оглядач назвав колишнього президента «головним уболівальником необмеженого, нерегульованого ліцензування абортів». Кульмінацією цього черлідінгу стало вручення Байденом Президентської медалі свободи Сесіль Річардс, багаторічному керівнику організації «Planned Parenthood».

Оглядач підкреслює «лобову атаку» адміністрації Байдена «на біблійну ідею людської особистості та загрозу релігійній свободі» у формі гендерної ідеології, яка «закоренилась практично в усіх федеральних відомствах». Навіть те, що емпіричні дані свідчать про те, що т. зв «перехід», використання блокаторів статевого дозрівання та операції не покращують здоров’я тих, хто їх проходить, не стримало Байдена від поширювання ЛГБТ-програми. А у випадку неповнолітніх це «заслуговує засудження як жорстоке поводження з дитиною».

Вайґель навіть заявляє, що Байден реалізовував не так «некатолицьку», а радше «антикатолицьку» програму. Вказуючи на співпрацю колишнього президента з іншою номінальною католичкою Ненсі Пелосі, яка «допомогла приховати когнітивний спад президента». Автор підкреслює, що врешті-решт вони висунули Камалу Харріс своїм кандидатом на президентських виборах. Вона довела, що «ще більш палко віддана деконструкції біблійної концепції людської особистості через аборти та порядок денний ЛГБТК+, ніж Байден і колишній спікер Палати представників».

Вайґель пише, що спостерігачі за кар’єрою Байдена знають про його «не дуже розумне поєднання поверховості, амбіційності та нахабства, слабкого захоплення правдою у його власній біографії та браку розуміння католицької етики у застосуванні до життєвих питань». Через те, що його зарозуміла віра у свою незамінність спонукала його поставити під загрозу державу, поставивши під сумнів власну неспроможність, ще важче знайти співчуття».

Але Вайґель також бачить «певну відповідальність… для душпастирів Байдена в столиці країни та в Делавері». Тому він запитує: які дії вони зробили, щоб він зрозумів помилковість своїх вчинків? А якщо не робили таких дій, то чому? Називаючи Байдена «випадковим президентом», колумніст звинувачує Демократичну партію, яка «захлинулась від думки» висунути Берні Сандерса — «меншовика з Вермонта» — своїм кандидатом.

За словами Вайґеля, це катастрофічне президентство завдало шкоди католицизму саме тоді, коли ліберальна протестантська ідеологія «woke», а також «євангельська протестантська владолюбна та секуляристська агресія об’єдналися, щоб висміяти серйозні моральні роздуми на американській громадській арені». І саме тоді «спостереження католицької соціальної доктрини» були «дуже потрібні» (як і сьогодні), підсумовує Вайґель.

About The Author