26 червня в п'ятницю в Золочеві на кладовищі Архієпископ Мечислав Мокшицький посвятив пам'ятну таблицю присвячену полеглим 17 вересня 1939 року на Золочівському замку від окупантів Червоної Армії. Ініціаторами та меценатами цієї таблиці є родина Пєньонжкув і Мокшицьких, діди яких лежать у спільній могилі, в якій спочивають 600 полеглих українців, поляків та євреїв.

В своєму слові Митрополит Львівський зокрема сказав:

“Стаємо сьогодні перед трагедією, яка сталася в Золочівському замку і схиляємо голови перед братською могилою останків невинно вбитих людей, згадуємо день 17 вересня 1939 року. Того дня війська Червоної Армії, ввійшли на нашій землі і під приводом звільнення почали свою окупацію, яка сотням тисяч людей, які жили на порубiжжi принесла не свободу, лише  нову хвилю терору.

Це не збіг, що якраз сьогодні в Золочеві, ми зібралися, щоб молитися разом, щоб згадати найбільш жорстокі часи, які історія людства бачила і переживала до цього часу.

Я думаю, що стіни Золочівського замку є мовчазним свідком страждань людини, що кинула виклик злу, кажучи з відвагою, що не приймає такої свободи, яка забороняє незалежне мислення і забороняє будувати суспільство згідно з традиціями і вірою своїх батьків…

Мої дорогі! У цей світ вписана моя родина, яка сьогодні зі мною на цій братській могилі, і після стількох десятиліть, схиляємось разом перед нею з молитовною пам'яттю, бо тут лежать останки Стефана Мокшицького, батька мого тата, який є серед нас, і наш дідусь, якого ми пізнали тільки завдяки родинним спогадам.

Ця могила для нас, як і для більше шестисот сімей, чиї родичі поховані тут, є місцем нашої гордості за їхню мужність та подвиг, за допомогою якого зберегли свою гідність, любов до батьківщини та віру.

Не пішли на компроміс зі злом, не вступили на шлях співпраці, але вперто до кінця були вірні традиціям і знали, хто вони. Поляки які тут спочивають залишились поляками. Подібно українці та євреї. Вони стояли на захисті своїх сімей та національної ідентичності.

Обеліск, який був освячений сьогодні, є доповненням історичної правди, якої ми не повинні соромитися, особливо в сьогоднішній час, коли ми переживаємо трагедію війни на сході України, де гинуть знову невинні люди і де зло сіє знищення. Власне з таких місць, як це, має линути заклик про мир. Вимагають цього ці жертви і вимагає цього наша пам'ять про них.

Тому, згадуючи мого діда, і тих, кого смерть поєднала в цій могилі, я згадую слова псалмоспівця, і я молюся за їхнє спасіння, водночас молюся щоб жертва їхнього життя стала фундаментом миру.”