В італійському регіоні Венето легалізували асистоване самогубство
Венето – четвертий із двадцяти регіонів Італії після Тоскани, Сардинії та Емілії-Романьї, в якому легалізували «медично асистоване самогубство». Водночас це перший регіон, де нові норми були ухвалені голосами правоцентристів. Зміни лобіювала «Асоціація Луки Коччоні», яка вже багато років виступає за вільне право італійців на смерть і легалізацію евтаназії.
В Італії немає загальнонаціонального законодавства щодо евтаназії чи асистованого самогубства. У 2019 році Конституційний суд зобов’язав парламент розглянути це питання, однак політики проігнорували це рішення. Тоді суд сам визначив умови, за яких у виняткових випадках асистоване самогубство не вважатиметься кримінальним правопорушенням, а реалізацію цього рішення передав окремим регіонам. Газета «La Stampa» називає ці дії «юридичною Вавилонською вежею та регіональним тимчасовим рішенням за бездіяльності парламенту».
Зранена модель людської близькості
Патріарх Венеції, яка є столицею цього регіону, висловив гіркоту з приводу ухвалення закону про медично асистоване самогубство. До останньої миті проти його прийняття протестували pro-life організації, висловлюючи занепокоєння дедалі виразнішим рухом Італії в бік легалізації евтаназії. Раніше влада регіону тричі відхиляла законодавчі ініціативи, покликані визначити терміни та процедури «добровільної смерті». Коментуючи рішення влади Венето, архиєпископ Франческо Моралья зазначив, що «таким чином закріплюється культурна модель і модель охорони здоров’я, які можуть призвести до важко контрольованого дрейфу». Він також висловив «глибоке занепокоєння долею слабких і самотніх людей», які стикаються зі старістю, «не маючи можливості розраховувати на справжній супровід, людську та емоційну підтримку».
Коментуючи положення закону, патріарх наголосив, що «простір для суб’єктивного тлумачення психологічних передумов є широким», а отже, ситуацій, у яких буде дозволено асистоване самогубство, «стає дедалі більше».
«Які критерії насправді застосовуватимуться, щоб об’єктивно визначати й оцінювати в кожному конкретному випадку страждання як “нестерпне”?» — запитує у своїй заяві архиєпископ Моралья, наголошуючи, що нові норми «зранили і обмежили модель людської близькості».
Одразу після ухвалення закону у Венето «Асоціація Луки Коччоні» заявила, що прагнутиме домогтися голосування з цього питання і в інших італійських регіонах.
Швидко і безкоштовно
Щоб пацієнт міг скористатися «Процедурою регіональної медичної допомоги у випадку медично асистованого самогубства», він має відповідати чотирьом умовам, визначеним Конституційним судом:
– страждати на невиліковну хворобу;
– ця хвороба повинна спричиняти нестерпні фізичні або психічні страждання;
– пацієнт має підтримуватися при житті за допомогою терапії, що забезпечує життєві функції;
– особа повинна бути повністю здатна приймати вільні та усвідомлені рішення.
Лише після підтвердження цих умов хворий може подати заяву до відповідного підрозділу місцевої служби охорони здоров’я (ULSS). Там її розглядатиме Мультидисциплінарна медична комісія, яку мають створити в кожному підрозділі місцевої служби охорони здоров’я «протягом тридцяти днів» після набуття чинності нинішнім законом. До складу комісії входять: лікар, який спеціалізується на паліативній допомозі, невролог, біоетик, психіатр, судово-медичний експерт, лікар-терапевт, психолог, фармацевт і медсестра.
Закон передбачає, що пацієнта мають поінформувати про можливість отримання паліативної допомоги, а також надати йому психологічну підтримку, метою якої є допомогти здійснити повну й усвідомлену оцінку альтернатив медично асистованому самогубству.
Ухвалений закон передбачає, що в разі відмови пацієнт може звернутися з проханням про повторну оцінку «на підставі зміни його клінічного стану». Якщо ж рішення буде позитивним, «доступ до терапії для самостійного заподіяння смерті забезпечується відповідно до волі пацієнта, із гарантуванням необхідної медичної допомоги». Комісія визначає для пацієнта «метод і препарат, відповідні для забезпечення максимально гідного та безболісного завершення життя». Закон передбачає, що сам пацієнт має ввести собі або прийняти відповідну речовину за допомогою, «наданою медичним персоналом відповідного територіального закладу або, як другий варіант, іншими закладами регіональної служби охорони здоров’я, які на добровільних засадах погодилися взяти участь у процедурі».
«Послуга закінчення життя» надається пацієнтові безкоштовно: усі витрати покриваються з регіонального бюджету.
Поразка медицини, політики та сім’ї
Захисники життя наголошують, що в італійських дебатах про кінець життя бракує чіткої позиції парламенту. На практиці це означає, що держава ухиляється від встановлення основних правил, оскільки це питання належить до сфери цивільного та кримінального права, тоді як регіони можуть займатися лише організаційними аспектами. Вони також звертають увагу на мову, якою ведеться нинішня дискусія, — її метою є поступово привчити суспільство до впровадження культури смерті. Саме тому програму, яку зараз реалізують, представляють як допомогу в «прощанні з життям».
«Це радше нагадує легалізовану форму вбивства за згодою жертви, якій передує своєрідне бюрократичне засвідчення “меншої цінності” життя особи, яка про це просить, ніби державна установа спочатку повинна визнати, що її життя менш гідне захисту», — наголошує газета «La Stampa».
Водночас видання зазначає, що досі парламент не ухвалив закону про легалізацію евтаназії. Це може свідчити про те, що італійці насправді не настільки прихильно ставляться до цього питання, як це намагаються представити в дискусії про кінець життя.
Асоціація Італійських Католицьких Лікарів (AMCI) називає рішення влади регіону Венето «серйозним кроком назад щодо самої місії лікарської професії» та «болючою поразкою медицини, політики й сім’ї, які не змогли впоратися з основним завданням — забезпечити належний догляд. Догляд, який дозволив би уникнути ситуації, коли людина, що страждає, відчуває себе змушеною просити про припинення власного життя», зазначає В італійському регіоні Венето легалізували асистоване самогубство
Венето – четвертий із двадцяти регіонів Італії після Тоскани, Сардинії та Емілії-Романьї, в якому легалізували «медично асистоване самогубство». Водночас це перший регіон, де нові норми були ухвалені голосами правоцентристів. Зміни лобіювала «Асоціація Луки Коччоні», яка вже багато років виступає за вільне право італійців на смерть і легалізацію евтаназії.
В Італії немає загальнонаціонального законодавства щодо евтаназії чи асистованого самогубства. У 2019 році Конституційний суд зобов’язав парламент розглянути це питання, однак політики проігнорували це рішення. Тоді суд сам визначив умови, за яких у виняткових випадках асистоване самогубство не вважатиметься кримінальним правопорушенням, а реалізацію цього рішення передав окремим регіонам. Газета «La Stampa» називає ці дії «юридичною Вавилонською вежею та регіональним тимчасовим рішенням за бездіяльності парламенту».
Зранена модель людської близькості
Патріарх Венеції, яка є столицею цього регіону, висловив гіркоту з приводу ухвалення закону про медично асистоване самогубство. До останньої миті проти його прийняття протестували pro-life організації, висловлюючи занепокоєння дедалі виразнішим рухом Італії в бік легалізації евтаназії. Раніше влада регіону тричі відхиляла законодавчі ініціативи, покликані визначити терміни та процедури «добровільної смерті». Коментуючи рішення влади Венето, архиєпископ Франческо Моралья зазначив, що «таким чином закріплюється культурна модель і модель охорони здоров’я, які можуть призвести до важко контрольованого дрейфу». Він також висловив «глибоке занепокоєння долею слабких і самотніх людей», які стикаються зі старістю, «не маючи можливості розраховувати на справжній супровід, людську та емоційну підтримку».
Коментуючи положення закону, патріарх наголосив, що «простір для суб’єктивного тлумачення психологічних передумов є широким», а отже, ситуацій, у яких буде дозволено асистоване самогубство, «стає дедалі більше».
«Які критерії насправді застосовуватимуться, щоб об’єктивно визначати й оцінювати в кожному конкретному випадку страждання як “нестерпне”?» — запитує у своїй заяві архиєпископ Моралья, наголошуючи, що нові норми «зранили і обмежили модель людської близькості».
Одразу після ухвалення закону у Венето «Асоціація Луки Коччоні» заявила, що прагнутиме домогтися голосування з цього питання і в інших італійських регіонах.
Швидко і безкоштовно
Щоб пацієнт міг скористатися «Процедурою регіональної медичної допомоги у випадку медично асистованого самогубства», він має відповідати чотирьом умовам, визначеним Конституційним судом:
– страждати на невиліковну хворобу;
– ця хвороба повинна спричиняти нестерпні фізичні або психічні страждання;
– пацієнт має підтримуватися при житті за допомогою терапії, що забезпечує життєві функції;
– особа повинна бути повністю здатна приймати вільні та усвідомлені рішення.
Лише після підтвердження цих умов хворий може подати заяву до відповідного підрозділу місцевої служби охорони здоров’я (ULSS). Там її розглядатиме Мультидисциплінарна медична комісія, яку мають створити в кожному підрозділі місцевої служби охорони здоров’я «протягом тридцяти днів» після набуття чинності нинішнім законом. До складу комісії входять: лікар, який спеціалізується на паліативній допомозі, невролог, біоетик, психіатр, судово-медичний експерт, лікар-терапевт, психолог, фармацевт і медсестра.
Закон передбачає, що пацієнта мають поінформувати про можливість отримання паліативної допомоги, а також надати йому психологічну підтримку, метою якої є допомогти здійснити повну й усвідомлену оцінку альтернатив медично асистованому самогубству.
Ухвалений закон передбачає, що в разі відмови пацієнт може звернутися з проханням про повторну оцінку «на підставі зміни його клінічного стану». Якщо ж рішення буде позитивним, «доступ до терапії для самостійного заподіяння смерті забезпечується відповідно до волі пацієнта, із гарантуванням необхідної медичної допомоги». Комісія визначає для пацієнта «метод і препарат, відповідні для забезпечення максимально гідного та безболісного завершення життя». Закон передбачає, що сам пацієнт має ввести собі або прийняти відповідну речовину за допомогою, «наданою медичним персоналом відповідного територіального закладу або, як другий варіант, іншими закладами регіональної служби охорони здоров’я, які на добровільних засадах погодилися взяти участь у процедурі».
«Послуга закінчення життя» надається пацієнтові безкоштовно: усі витрати покриваються з регіонального бюджету.
Поразка медицини, політики та сім’ї
Захисники життя наголошують, що в італійських дебатах про кінець життя бракує чіткої позиції парламенту. На практиці це означає, що держава ухиляється від встановлення основних правил, оскільки це питання належить до сфери цивільного та кримінального права, тоді як регіони можуть займатися лише організаційними аспектами. Вони також звертають увагу на мову, якою ведеться нинішня дискусія, — її метою є поступово привчити суспільство до впровадження культури смерті. Саме тому програму, яку зараз реалізують, представляють як допомогу в «прощанні з життям».
«Це радше нагадує легалізовану форму вбивства за згодою жертви, якій передує своєрідне бюрократичне засвідчення “меншої цінності” життя особи, яка про це просить, ніби державна установа спочатку повинна визнати, що її життя менш гідне захисту», — наголошує газета «La Stampa».
Водночас видання зазначає, що досі парламент не ухвалив закону про легалізацію евтаназії. Це може свідчити про те, що італійці насправді не настільки прихильно ставляться до цього питання, як це намагаються представити в дискусії про кінець життя.
Асоціація Італійських Католицьких Лікарів (AMCI) називає рішення влади регіону Венето «серйозним кроком назад щодо самої місії лікарської професії» та «болючою поразкою медицини, політики й сім’ї, які не змогли впоратися з основним завданням — забезпечити належний догляд. Догляд, який дозволив би уникнути ситуації, коли людина, що страждає, відчуває себе змушеною просити про припинення власного життя».В італійському регіоні Венето легалізували асистоване самогубство
Венето – четвертий із двадцяти регіонів Італії після Тоскани, Сардинії та Емілії-Романьї, в якому легалізували «медично асистоване самогубство». Водночас це перший регіон, де нові норми були ухвалені голосами правоцентристів. Зміни лобіювала «Асоціація Луки Коччоні», яка вже багато років виступає за вільне право італійців на смерть і легалізацію евтаназії.
В Італії немає загальнонаціонального законодавства щодо евтаназії чи асистованого самогубства. У 2019 році Конституційний суд зобов’язав парламент розглянути це питання, однак політики проігнорували це рішення. Тоді суд сам визначив умови, за яких у виняткових випадках асистоване самогубство не вважатиметься кримінальним правопорушенням, а реалізацію цього рішення передав окремим регіонам. Газета «La Stampa» називає ці дії «юридичною Вавилонською вежею та регіональним тимчасовим рішенням за бездіяльності парламенту».
Зранена модель людської близькості
Патріарх Венеції, яка є столицею цього регіону, висловив гіркоту з приводу ухвалення закону про медично асистоване самогубство. До останньої миті проти його прийняття протестували pro-life організації, висловлюючи занепокоєння дедалі виразнішим рухом Італії в бік легалізації евтаназії. Раніше влада регіону тричі відхиляла законодавчі ініціативи, покликані визначити терміни та процедури «добровільної смерті». Коментуючи рішення влади Венето, архиєпископ Франческо Моралья зазначив, що «таким чином закріплюється культурна модель і модель охорони здоров’я, які можуть призвести до важко контрольованого дрейфу». Він також висловив «глибоке занепокоєння долею слабких і самотніх людей», які стикаються зі старістю, «не маючи можливості розраховувати на справжній супровід, людську та емоційну підтримку».
Коментуючи положення закону, патріарх наголосив, що «простір для суб’єктивного тлумачення психологічних передумов є широким», а отже, ситуацій, у яких буде дозволено асистоване самогубство, «стає дедалі більше».
«Які критерії насправді застосовуватимуться, щоб об’єктивно визначати й оцінювати в кожному конкретному випадку страждання як “нестерпне”?» — запитує у своїй заяві архиєпископ Моралья, наголошуючи, що нові норми «зранили і обмежили модель людської близькості».
Одразу після ухвалення закону у Венето «Асоціація Луки Коччоні» заявила, що прагнутиме домогтися голосування з цього питання і в інших італійських регіонах.
Швидко і безкоштовно
Щоб пацієнт міг скористатися «Процедурою регіональної медичної допомоги у випадку медично асистованого самогубства», він має відповідати чотирьом умовам, визначеним Конституційним судом:
– страждати на невиліковну хворобу;
– ця хвороба повинна спричиняти нестерпні фізичні або психічні страждання;
– пацієнт має підтримуватися при житті за допомогою терапії, що забезпечує життєві функції;
– особа повинна бути повністю здатна приймати вільні та усвідомлені рішення.
Лише після підтвердження цих умов хворий може подати заяву до відповідного підрозділу місцевої служби охорони здоров’я (ULSS). Там її розглядатиме Мультидисциплінарна медична комісія, яку мають створити в кожному підрозділі місцевої служби охорони здоров’я «протягом тридцяти днів» після набуття чинності нинішнім законом. До складу комісії входять: лікар, який спеціалізується на паліативній допомозі, невролог, біоетик, психіатр, судово-медичний експерт, лікар-терапевт, психолог, фармацевт і медсестра.
Закон передбачає, що пацієнта мають поінформувати про можливість отримання паліативної допомоги, а також надати йому психологічну підтримку, метою якої є допомогти здійснити повну й усвідомлену оцінку альтернатив медично асистованому самогубству.
Ухвалений закон передбачає, що в разі відмови пацієнт може звернутися з проханням про повторну оцінку «на підставі зміни його клінічного стану». Якщо ж рішення буде позитивним, «доступ до терапії для самостійного заподіяння смерті забезпечується відповідно до волі пацієнта, із гарантуванням необхідної медичної допомоги». Комісія визначає для пацієнта «метод і препарат, відповідні для забезпечення максимально гідного та безболісного завершення життя». Закон передбачає, що сам пацієнт має ввести собі або прийняти відповідну речовину за допомогою, «наданою медичним персоналом відповідного територіального закладу або, як другий варіант, іншими закладами регіональної служби охорони здоров’я, які на добровільних засадах погодилися взяти участь у процедурі».
«Послуга закінчення життя» надається пацієнтові безкоштовно: усі витрати покриваються з регіонального бюджету.
Поразка медицини, політики та сім’ї
Захисники життя наголошують, що в італійських дебатах про кінець життя бракує чіткої позиції парламенту. На практиці це означає, що держава ухиляється від встановлення основних правил, оскільки це питання належить до сфери цивільного та кримінального права, тоді як регіони можуть займатися лише організаційними аспектами. Вони також звертають увагу на мову, якою ведеться нинішня дискусія, — її метою є поступово привчити суспільство до впровадження культури смерті. Саме тому програму, яку зараз реалізують, представляють як допомогу в «прощанні з життям».
«Це радше нагадує легалізовану форму вбивства за згодою жертви, якій передує своєрідне бюрократичне засвідчення “меншої цінності” життя особи, яка про це просить, ніби державна установа спочатку повинна визнати, що її життя менш гідне захисту», — наголошує газета «La Stampa».
Водночас видання зазначає, що досі парламент не ухвалив закону про легалізацію евтаназії. Це може свідчити про те, що італійці насправді не настільки прихильно ставляться до цього питання, як це намагаються представити в дискусії про кінець життя.
Асоціація Італійських Католицьких Лікарів (AMCI) називає рішення влади регіону Венето «серйозним кроком назад щодо самої місії лікарської професії» та «болючою поразкою медицини, політики й сім’ї, які не змогли впоратися з основним завданням — забезпечити належний догляд. Догляд, який дозволив би уникнути ситуації, коли людина, що страждає, відчуває себе змушеною просити про припинення власного життя», зазначає Opoka.
About The Author
