Біометричні паспорти: більше питань, ніж відповідей

Мені видається, що останнім часом в Україні приймають багато законів, які людям просто "накидають згори", не пояснюючи нічого. Поки залишається незрозумілим, яку користь від біометричного паспорта отримає його власник, які ризики такого нововведення, чи існує механізм захисту даних, як держава буде боротися із потенційними ризиками та зловживаннями. Станом на сьогодні є більше знаків запитань, ніж відповідей. Люди сумніваються, бо не знають, навіщо їм це.

Автори та прибічники закону "Про єдиний державний демографічний реєстр" кажуть, що це ще один крок з боку України назустріч Європі. Однак, як стверджують представники Європарламенту, ЄС не вимагає від нас біометричних паспортів. Імовірно, для руху у проєвропейському напрямі логічніше було б думати про переосмислення цінностей, дотримання прав та свобод громадян, а не про "чипізацію" населення. Адже у паспорт буде вмонтовано чип із біометричними даними власника: фотографія, підпис і відбитки пальців.

З іншого боку, варто пам’ятати: усе нове нас лякає. Коли вводили ідентифікаційні коди, люди теж не розуміли, до чого це призведе. Апокаліптичні настрої частини населення і чутки про тотальну "чипізацію" та зв'язок із пророцтвами, зокрема Книгою Одкровення, на мою думку, дещо перебільшені. Ні ідентифікаційні коди, ні біометричні паспорти не є загрозою для людства.

Зрозуміло, що люди мають страх і часто він є виправданий, власне, через брак інформації. Наприклад, закон "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" – в українському суспільстві не вироблена культура донорства органів, більшість людей не розуміє, яка користь від цього, скільки людей помирає в очікуванні органів, як можна стати потенційним донором тощо. Однак наші творці законів навіть не намагаються пояснити таких простих речей.

Питання, чи у суспільстві, де панує недовіра до інституцій та системи загалом, на часі такі нововведення? Якщо я не хочу довіряти цій системі, де можна потрапити під приціл за будь-що, то, відповідно, і не хочу збільшувати можливості цієї системи контролювати мене. Є велика спокуса використати дані біометричного паспорта проти людини. Схоже відбувається зараз у сфері технологій штучного запліднення: ті, хто працює у лабораторіях, мають спокусу почати творити іншу дитину за своїм уподобанням. І якщо одного дня у когось закрадеться думка зламати цю систему і сказати, що я можу контролювати кожну людину, то що тут такого?

На жаль, у суспільстві так і не відбулась публічна дискусія із залученням експертів та авторів закону з приводу введення біометричних паспортів. Бракує коментарів фахівців, які б могли пояснити дію закону; поки що не уніфіковано, яка ж інформація зберігатиметься у паспортах, панує каламбур інформації в інтернеті, багато речей не договорюють. Держава мала б зробити все, щоб зменшити цей потенційний негатив.

Християни сьогодні мають бути второпними. Врешті-решт, кожна людина є свобідною, вона може або погодитися, або відмовитися від такого паспорта. На разі можу дати таку пораду: допоки у вас є сумніви і непевність, що за тим стоїть, не варто поспішати і виробляти собі новий документ. Однак, якщо ж побачите, що від цього паспорта є користь, він безпечний і полегшує ваше життя, – будьте готові його прийняти.

о.Ігор Бойко, доктор морального богослов'я, керівник Школи біоетики УКУ, маґіст Колегіуму УКУ. Живе у Львові

Джерело: http://tvi.ua