Іван Віанней – великий парох, святість якого навернула тисячі

Сьогодні Католицька Церква згадує святого Івана Марію Віаннея – покровителя парохів.

Протягом 41 року він був настоятелем у французькому Арс-сюр-Форманс, привівши до навернення мешканців цього села, які раніше не надто практикували свою віру. Сьогодні, 4 серпня, Церква згадує постать французького священника, святого Івана Марії Віаннея, покровителя парохів.

Іван Марія Віанней народився 8 травня 1786 року в селянській родині у селі Дардії поблизу Ліона. Покликання до священства почало зароджуватися в ньому під впливом настоятеля з Екюллі. Лише у 25-річному віці він зміг вступити до духовної семінарії, однак через труднощі в навчанні, особливо з латиною, спричинені відсутністю освіти в дитинстві, його відрахували з семінарії. Зрештою йому дозволили складати іспити не латиною, а французькою мовою, і 1815 року він зміг прийняти священничі свячення. Через три роки він став парохом у селі Арс, де проживало 230 людей. Через чотири десятиліття скористатися плодами його служіння хотіли вже 80 тисяч людей, які приїжджали туди з усієї Франції. Як йому це вдалося?

Дозволь мені навернути парафію

У занедбаній у релігійному плані парафії він не шкодував сил, аби повернути людей до дружби з Богом. «О Боже мій, я волів би померти, люблячи Тебе, ніж жити хоча б мить, не люблячи… Я люблю Тебе, мій Божественний Спасителю, бо Ти був розп’ятий за мене… бо дозволяєш мені бути розп’ятим за Тебе», – така позиція вела його до надзвичайної душпастирської ревності. Його молитва: «О Боже мій, дозволь мені навернути мою парафію: я погоджуюся прийняти всі страждання, які Ти захочеш послати мені протягом усього мого життя», – свідчить про глибоке почуття відповідальності за людей, довірених його душпастирській опіці.

Ця самопожертва заради спасіння інших виявлялася у поєднанні постійних постів і довгих годин, проведених у молитві, з душпастирською діяльністю, зосередженою на катехизації, Євхаристії та Таїнстві Покаяння.

Саме сповідь стала його особливим даром. Бувало, що він проводив у сповідальні до кількох годин щодня. Він плакав над людськими гріхами. Намагався пробудити в каянниках прагнення покаяння за зло, яке вони вчинили, і водночас «наголошував на красі Божого прощення». Завдяки цьому, а також покуті, яку він приносив у їхньому наміренні, йому вдалося примирити з Богом багатьох грішників і привести їх до Євхаристії, що було причиною його невимовного щастя.

Причина падіння священника

Святу Літургію він вважав центром душпастирського служіння. Він був переконаний, що «всі добрі справи, взяті разом, не зрівняються з жертвою Святої Літургії, адже це справи людей, тоді як Свята Літургія є справою Бога».

Він заохочував священників, щоб, звершуючи Євхаристію, вони самі приносили себе Богові в жертву, а перед цим належно готувалися до її звершення. Сам щоразу присвячував цьому щонайменше 15 хвилин. Він застерігав, що «причиною падіння священника є відсутність зосередженості під час Літургії».

Він також усвідомлював постійну присутність Христа в Євхаристії. Тому довгі години проводив перед кивотом в адорації — «на світанку або ввечері». «Він там є!» – говорив він під час проповідей, вказуючи на кивот. Усвідомлюючи власні обмеження, він «ретельно готував свої проповіді та вечорами уважно читав праці богословів і духовних наставників». Адже він вважав, що «Господь наш, який є самою правдою, не надає меншої ваги своєму слову, ніж своєму тілу».

Його проповіді були короткими та простими. У них він волів показувати «привабливий аспект чеснот, а не потворність вад», а також «щастя, яке випливає зі свідомості, що ти люблений Богом, з’єднаний з Богом, що живеш у Його присутності, для Нього».

Священник живе не для себе

«Священник не живе для себе; він живе для вас», — повторював своїм парафіянам святий Іван Марія Віанней.

Тому, на думку Івана Павла II, постать Пароха з Арса є «красномовною відповіддю» на спроби поставити під сумнів ідентичність священника, яка ґрунтується не на визнанні з боку світу, а на його участі в Божих стараннях, щоб усі люди були спасенні.

«Наша священнича ідентичність виявляється у творчому розвитку любові до душ, отриманої від Ісуса Христа», — пояснював Іван Павло II.

Саме тому, як стисло висловився Папа Іван XXIII в енцикліці Sacerdotii Nostri primordia, виданій у соту річницю смерті св. Івана Марії Віаннея, священнику не можна «жити для себе»; він має любити «всіх без винятку»; навіть його «думки, воля, почуття вже не належать йому, а Ісусові Христові, який є його життям». Такий ідеал священника втілював Настоятель з Арса.

Виснажений аскезою та хворобами о. Віанней помер 4 серпня 1859 року після 41 року служіння в Арсі. 1905 року його беатифікував святий Пій X. Натомість Пій XI канонізував його 1925 року, а через чотири роки проголосив святого Івана Марію Віаннея покровителем усіх парохів Католицької Церкви. Його ім’я також було внесене до Літанії до всіх святих.

Святий Іван Павло II присвятив св. Івану Марії Віаннею свій «Лист до священників на Великий четвер» 1986 року. Він назвав його прикладом сильної волі у прагненні до священства.

У 150-ту річницю його смерті Папа Бенедикт XVI проголосив у всій Католицькій Церкві Рік священства, який тривав від 19 червня 2009 року до 11 червня 2010 року. Його темою були слова: «Вірність Христа, вірність священника».

Папа хотів, щоб цей ювілейний рік сприяв поглибленню «цінності та важливості священничого служіння», а також став нагодою для молитви про те, щоб Бог «обдарував свою Церкву численними та святими священниками».

Святіший Отець також мав намір проголосити Святого Пароха з Арса покровителем усіх священників, однак зрештою відмовився від цього. «Він волів зберегти за ним титул покровителя парохів, оскільки саме це служіння він виконував, — пояснив тодішній директор Ватиканської пресслужби. – Також багато інших видатних священників можуть бути натхненням і прикладом для священників, які виконують різні інші форми священничого служіння», – додав о. Федеріко Ломбарді.

За матеріалами misyjne.pl.