Чи можна «виміряти» любов, яку ми так ретельно плекаємо і шукаємо у своєму житті? Наскільки сильно ми любимо людей, яких зустрічаємо у своєму повсякденні? Відповідь на ці запитання прагне запропонувати владика Венедикт Алексійчук, єпископ єпархії Святого Миколая Чудотворця із осідком у м. Чикаго (штат Іллінойс, США).

Соціологія каже про те, що ми можемо якоюсь мірою виміряти все. Тому коли хочемо «виміряти», скільки в нас любови, то можемо прийти до сумного відкриття. Скількох осіб ми любимо: одного, двох, трьох?

Любов означає, що інша особа для нас важливіша, ніж я сам для себе, а також, що саме їм приносить моя любов: радість чи навпаки? Чи хтось хотів би сказати: «Будь ласка, люби мене менше і дай мені більше свободи?» Потрібно почати зі слів Ісуса Христа: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви» (див. Лк. 6, 31; Мт. 7, 12). Хочемо бути щасливі — даруймо ближньому щастя, прагнемо любови інших — даймо і їм те саме.

Однак є інша крайність, коли любов до когось одного може проявлятися у неприйнятті інших людей. У наших серцях стає тісно, коли ми з почуття любови і солідарности до одних починаємо ненавидіти інших. Однак, це не християнська любов. Любов до одних і ненависть до інших, на чий бік ми не стали б, примножує зло і темряву.

А диявол цьому радий, йому однаково, кого ми ненавидимо. Коли когось не любимо, тоді приймаємо диявола в своє серце, допускаємо його, щоб він був у наших стосунках з іншими. Любов, якої нас навчає Христос, не можна поєднати з ненавистю до будь-кого.

Вчімось приймати й любити не тільки наших ближніх, але й обставини свого життя, адже вони ніколи не роблять нас святими чи грішними.

† Венедикт Алексійчук,
єпарх Чиказький