Диявол ховається у дрібницях, або як нам намагаються запровадити гендерну ідеологію
  • Срд, 23/11/2016 - 09:29

Як захистити жінок від насильства і викорінити насилля в сім’ї? Думаю це питання непокоїть багатьох, адже, на жаль, багато українців стали свідками і жертвами цього явища. На погляд багатьох українських діячів, політиків, письменників та небайдужих громадян, вирішенням цього питання буде ратифікація «Конвенції Ради Європи про запобігання і протидії насилля щодо жінок», ухваленої у Стамбулі 2011 року. Безперечно поділяю їхнє занепокоєння, але не вважаю, що реалізація положень цього документа захистить жінок. І на підтвердження цього маю декілька аргументів.

  1. Соціологія не бреше.

Можна звичайно багато говорити про переваги і результати Стамбульської Конвенції у протидії насиллю над жінками, але соціологічні дослідження, опубліковані польським Інститутом  правової  культури «Ordo Iuris»,  проведенні у Європейських країнах доводять зовсім протилежне. Серед всіх країн ЄС найбільше жінки зазнають насилля у Данії (52 %), Фінляндії (47 %), Швеції (46 %), Голландії (45 %), Великій Британії (44 %) і Франції (44 %), тобто у суспільствах, де принципи Конвенції з протидії насиллю стосовно жінок діють вже давно та на всіх рівнях.  І навпаки, найменший показник  насильства  зареєстровано у  Португалії – 24 %; Мальті – 22 %; Словенії – 22 %; Кіпру – 22 %; Іспанії – 22 %; Польщі – 19 %.

Лише 11 % опитаних польських жінок відповіли, що протягом року перед опитуванням вони стали жертвами зґвалтування. Кращі результати показала лише  Румунія (11%), Словенія (11 %) та  Литва (9%). Ці країни об’єднує той факт, що тут ще більш-менш зберігаються сімейні цінності засновані на християнській  вірі. Для порівняння кількість сексуальних злочинів щодо жінок у    Данії  - 37 %, у Швеції -32 %, у Голландії - 32 %, у Франція і Бельгія - 30%.

Подібні результати отримали і щодо домашнього насилля та сексуального домагання у сім’ї. У Польщі (18 %), Словенії  (16%) та Кіпрі (15 %) зафіксовано найменший відсоток жінок, які у дитинстві зазнали насилля. Тоді як на питання «чи зазнали фізичного насилля  до 15 років» ствердно  відповіло   53 % мешканок Фінляндії, 46 % Данії, 44 % - Люксембургу, 50 % - Естонії, 44 % - Швеції, 47 % - Франції.

20 % голландок визнало, що їх у дитинстві зґвалтували чи сексуально домагалися чоловіки.  У   Бельгії ця цифра становить 14 %, у Швеції – 15%, Великобританії – 18 %,  Франції –  20 %, Фінляндії і Естонії –  по 11 %, у Данії та Німеччині – по 13 %. На їх фоні  лише 4 % жінки Польщі, 4 % Кіпру, 3 % Чехії, 2 % Хорватії, 6 % Литви, 3 % Португалії, 5 % Угорщини, 1 % Румунії будучи дітьми стали жертвами будь-якої  форми сексуального домагання.  Звичайно і 1 % це вже багато, але статистика педофільських злочинів тут значно менша.

Іншим не менш важливим завданням Конвенції – це побудова захищеного суспільства, де кожен може відчувати себе безпечно і комфортно. Але і цієї мети не було досягнути у Європі. 20 % француженок постійно мають страх перед ймовірним насиллям. Статистика у Голландії, Великобританії, Швеції та Люксембургу трохи менша, але все одно шокує -  15 %. У сусідній Польщі   подібну фобію має лише 3 % жінок, а  86 % ніколи не мали з цим проблем. Жительки Польщі також  високо оцінюють  етичний і моральний стан  суспільства, тоді як  у  Західні Європі (Голландії, Швеції, Фінляндії) жінки  значно більше довіряють знайомим, ніж чужинцям.

  1. Конвенція ігнорує основні причини насилля.

Не потрібно заглиблюватися у наукові підручники та енциклопедії, щоб дізнатися причину насилля над жінками. Варто лише опитати прохожих. Більшість з них назве серед перших алкогольну чи наркотичну залежність (близько 80 % дружин алкоголіків страждали від насилля у сім’ї ). До цього я б ще додав сексуалізацію образу жінки у ЗМІ та телебаченню, де постійно показують доступних красунь, які так і мріють переспати  з першим ліпшим. Існують доведені факти про пропорційний взаємозв’язок між рівнем сексуалізації жінок в інформаційному просторі і насиллям у щодо них.   Про це у «Конвенції Ради Європи про запобігання і протидії насилля щодо жінок…» жодним чином про це не сказано, а лише зазначено факти сексуального домагання. Взагалі автори цього документу переконанні, що над жінками знущаються  лише через те, що вони жінки: «насильство стосовно жінок за гендерною ознакою» означає насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно» (Конвенція, ст. 3).

Це повністю відповідає гендерним концепціям, де насилля відносно жінок є проявом багатовікової нерівності між чоловічою  та жіночою статтю, а єдиним виходом  є усунення  стереотипів щодо статевих ролей.

 («Сторони вживають необхідних заходів для заохочення змін у  соціальних  і  культурних  моделях  поведінки  жінок  та  чоловіків з метою викорінення упереджень, звичаїв, традицій та всіх інших практик, які ґрунтуються на ідеї неповноцінності жінок або на стереотипних ролях жінок та чоловіків» (Конвенція ст.. 12).

  До таких відносять не лише якості (на кшталт, що чоловіки повинні бути сильними, а жінки тендітними), але й на думку багатьох феміністок і саме материнство, бо це ніби то  обмежує свободу жінок і їхній кар’єрний ріст.

ЦЕЙ ДОКУМЕНТ СПРИЯЄ ВПРОВАДЖЕННЮ ГЕНДЕРНОЇ ІДЕОЛОГІЇ.

Перше, що кидається у вічі, це те, що  у Конвенції замість статті  використовується термін гендер:  

«соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність  і  характерні  ознаки,  які  певне  суспільство  вважає  належними для жінок та чоловіків (Конвенції ст.3).  

Хоча автори документу намагаються  переконати, що стать і гендер - це майже тотожні поняття, але останній відкриває дорогу на численні маніпуляції зі сторони ЛГТБ спільнот. Давно вже  на Заході кількість гендерних індентичностей коливається  від 5 (жінка, чоловік, гомосексуаліст, лесбіянка та бісексуаліст) до 60  різноманітних варіантів. Хоча у Коментарях щодо Положень Конвенції вказується, що ««гендер» у цьому визначенні не має на увазі підміну термінів «чоловіки» та «жінки», які  використовуються в цій Конвенції», використання у законодавстві  цього визначення вкрай негативна. Адже  країни підписуючи договори,  зобов’язані слідувати  поняття і терміни, як їх трактує  існуюче міжнародне право. І якщо завтра світ офіційно визнає, що гендер відповідає не лише чоловічій і жіночій статті, то Україна повинна буде розуміти гендер у своєму законодавстві у тому є самому ключі.

    Окрім того цей документ зобов’язує державу запроваджувати гендерну ідеологію у школах та дитячих садочках:

«Сторони  здійснюють,  де  це  доречно,  необхідні  кроки  для включення адаптованого до рівня розвитку учнів навчального матеріалу з таких питань, як рівність між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага, вирішення конфліктів у міжособистісних  стосунках  без  застосування  насильства,  насильство стосовно жінок за гендерною ознакою та право на особисту цілісність, у формальні навчальні плани на всіх рівнях навчання побудовані на гендерній рівності. (Конвенція, ст.. 14)

Переконаний, що насильство неприйнятно у будь-якій формі і не залежно над ким воно було здійснено. І якщо боротися з ним, то з усіма його проявами. Тому мені незрозуміло, що Конвенція не згадує, що чоловіки, так  і жінки  стають жертвами не тільки представників протилежної статті, але й власної  також.    Можливо, автори вирішили, що цей документ має бути присвячений виключно захисту жінок, то чому агресорами тут показано виключно чоловіки?  Доцільніше було б створити  і представлений  ще аналогічний, що стосувався і насильства щодо  чоловіків. Чи можливо на їхню думку авторів, чоловіче насилля є  природним і нормальним чи це так званий  «стереопит», які так завзято викорінюють   представники гендерної ідеології. Проблема у тому, що захист лише  однієї групи населення суперечить діючій  Конституції України щодо прав та рівності всіх громадян перед законом (Конституція України, стаття  21, 24). Хоча й дія  Стамбульської Конвенції поширюється на чоловіків, але лише тих, які вважають себе жінками і ведуть відповідний  стиль життя.

«Виконання  положень  цієї  Конвенції  Сторонами,  зокрема вжиття заходів для захисту прав жертв, забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: статі, гендеру, раси, кольору шкіри, мови, релігійних, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, належності до національної меншини,  майнового  стану,  народження,  сексуальної  орієнтації, гендерної ідентичності, віку, стану здоров’я, інвалідності, сімейного стану, статусу мігранта чи біженця або іншого статусу» (Конвенція, ст. 4).

Досить цікаво, що біологічна стать і гендер тут стоять поряд, хоча на думку авторів ці поняття тотожні.

Ратифікація Конвенції також може створювати умови для обмеження свободи віросповідання. Адже передбачає   «спеціальні  заходи,  які  є  необхідними  для  запобігання  насильству за гендерною ознакою та захисту жінок від насильства за гендерною ознакою, не розглядаються як дискримінація» (ст.. 4). Під цю статтю легко можна підвести критику гомосексуальної поведінки чоловіків (трансексуалів), так звана «мова ненависті», яка є причиною обмеження прав католиків у Європі:

«… зобов’язання  поширюється  на  недопущення  будь-яких офіційних заяв, звернень або декларацій, які потурають насильству на засадах культури, звичаїв, релігії, традицій чи так званої «честі» (ст.. 12). Хоча й у Коментарях до Положень Конвенції (ст. 89) вказується, що « заборона будь-яких актів насильства, передбачених Конвенцією, жодним чином не повинна породжувати обмеження культурних чи релігійних прав і свобод правопорушника», але зі змісту стає зрозуміло, що це стосується приватних поглядів, а не офіційної позиції  висловлювань  Церков та священиків. Враховуючи, що Конвенцією «крім заборони дискримінації, вимагається позитивна дія, щоб забезпечити задоволення й урахування всіма запобіжними заходами потреб уразливих осіб (вагітні й жінки з малолітніми дітьми, особи з інвалідністю (зокрема ті, хто має вади психічного або розумового розвитку), мешканці сільських або віддалених районів, особи, які зловживають наркотиками й алкоголем, повії, представники національних чи етнічних меншин, мігранти гомосексуали,  лесбійки,  бісексуальні  й трансгендерні  особи,  а  також  ВІЛ-позитивні,  безхатченки,  діти  й особи похилого віку. (Коментарі, ст.. 87). Тому ратифікація Верховною Радою цього документу, це теж саме, що прийняття анти дискримінаційних поправок щодо ЛГТБ-руху.

 То чому встановлення цієї так «бажаної гендерної рівності» не лише захищає  жінок , але й наражає їх ще на більшу небезпеку. На думку багатьох спеціалістів, руйнуються традиційні моральні принципи, що споконвіку берегли жінок та дітей  від насильства. Відомо, що без закріплених у суспільстві на рівні менталітету забороні правил,  жоден закон є  неефективний.

Явище домашнього насильства та насилля над жінками потрібно чимшвидше викорінювати з життя суспільства. Для цього потрібна солідна законодавча база, яка б гарантувала жінкам безпеку та захист їхніх прав. Але  переконаний, що для цієї благородної цілі «Конвенція Ради Європи про запобігання і протидії насилля щодо жінок і домашнього насилля  і боротьби з цим явищем» просто не підходить. Адже не лише не враховує джерел насильства і реальні причини, але сприяє  впровадження  на держаному рівні  псевдонаукової ідеології, що явно заборонено діючою Конституцією України (ст. 15 ).  Звичайно, У Конвенції  зазначено дуже гарні речі, але диявол ховається у дрібницях і куди вистелена добрими намірами дорога  також знаємо... 

Олександр Бучковський

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць