Енцикліка Humanae vitae
  • Пон, 07/10/2013 - 11:54

Енцикліка Папи Павла VI

Про належний порядок передавання людського життя

Високошанованим братам Патріархам,

архиєпископам, єпископам та

іншим правлячим архиєреям,

котрі живуть у мирі і спільноті

з Апостольським Престолом,

духовенству та вірним

цілого католицького світу

а також усім людям доброї волі

ПАПА ПАВЛО VI

 

Високодостойні брати, дорогі сини і дочки! Вітання і Апостольське благословення!

ПЕРЕДАВАННЯ ЖИТТЯ

1. Надзвичайно серйозне завдання продовження людського життя, завдяки якому чоловік та жінка стають вільними і свідомими співпрацівниками Бога-Творця, наповнює їх завжди великою радістю; однак ця радість часто пов’язана із немалими труднощами та клопотами.

У всі часи виконання цього завдання совісті ставило подружжя перед важкими проблемами. Але найновіший розвиток, що його набуває людське суспільство, спричинює зміни такого типу, що виникають нові запитання, на які Церква мусить дати відповідь, оскільки вони якнайтісніше пов’язані з людським життям і щастям.

І. НОВА ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

2. Зміни справді значні і різноманітні. Перш за все йдеться про швидкий приріст населення: багато хто боїться, що населення світу зростає швидше, ніж цього дозволяє наявність їжі. Через це зростають злидні у багатьої сім’ях та у країнах, що розвиваються. Це може легко підштовхнути державні уряди до поборювання такої небезпеки радикальними заходами. До того ж, не тільки умови праці та проживання, а й підвищені вимоги економічного характеру, як і ті, що стосуються виховання та навчання молоді, утруднюють належне утримання більшої кількості дітей.

Ми переживаємо і певні зміни у розумінні особистості жінки та її завдання у людському суспільстві; також у розумінні цінності подружньої любові у подружжі та в оцінці подружніх статевих стосунків з огляду на цю любов.

Врешті слід враховувати передусім дивовижний прогрес людини в опануванні  сил природи та їх раціональному використанні. Це панування людина хоче поширити на всі сфери життя, на своє тіло, свої душевні сили, на соціальне життя і навіть на закони, які реґулюють передавання життя.

3. Такий стан речей викликає нові запитання. Чи не було би доцільним з огляду на теперішні умови життя і на те значення, яке мають подружні статеві стосунки для гармонії і взаємної вірності пóдругів, переглянути діючі моральні норми? Особливо, якщо взяти до уваги, що при певних обставинах їх можна дотриматись лише за умови героїчних жертв.

Чи цей так званий принцип цілісності може бути застосований у даній галузі і таким чином планування меншої, але розумно вреґульованої плідності могло би перетворити усування фізичної плідності в дозволене і передбачливе реґулювання народжуваності? Чи не можна притримуватися думки, що мета служіння продовженню роду є більше завданням подружнього життя як цілості, аніж окремого статевого акту? Постає теж питання, чи для сучасної людини з підвищеним почуттям відповідальності не настав час, коли передавання людського життя повинно визначатися більше розумом і вільним вибором, аніж певними біолоґічними закономірностями.

КОМПЕТЕНЦІЯ УЧИТЕЛЬСЬКОГО УРЯДУ ЦЕРКВИ

4. Такі питання безперечно вимагали від Учительського Уряду Церкви нових  і поглиблених роздумів над принципами подружньої моралі, які спираються на природний моральний закон, прояснений та збагачений завдяки Божественному Одкровенню.

Жоден віруючий християнин не стане заперечувати, що інтерпретація природного морального закону належить до завдань Учительського Уряду Церкви. Тому що немає жодного сумніву в тому, – як неодноразово повторювали наші попередники[1][1] – що Ісус Христос, надавши Петрові та іншим апостолам участь у своїй Божественній владі та пославши їх навчати усі народи всього, що він нам заповів[2][2], настановив їх надійними хранителями та інтерпретаторами всього морального закону, це означає – не лише євангельського, а й природного морального закону. Тому що і природний моральний закон виявляє волю Божу, і вірне дотримування його є необхідне усім людям для вічного спасіння.[3][3]

Виконуючи це завдання, Церква завжди, а останнім часом особливо часто,  в узгоджених документах висловлювалася про природу подружжя та про морально впорядковане вживання подружніх прав і обов’язків пóдругів.[4][4]

СПЕЦІАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

5.Усвідомлюючи таке саме завдання, Ми потвердили і розширили утворену Нашим попередником Іваном XXІІI у березні 1963 року Комісію. До неї належали, окрім багатьох вчених із відповідних галузей, також і подружні пари.  Ця Комісія повинна була зібрати заключення стосовно питань, які стосуються подружнього життя і передусім – морально впорядкованого реґулювання  народжуваності; вона повинна була крім цього представити результати своїх досліджень таким чином, щоби Учительський Уряд Церкви міг дати відповідь, адекватну до очікувань не лише вірних, але й решти світу.[5][5]

Результат досліджень фахівців і заключення багатьох Наших братів у єпископстві, що їх вони надсилали Нам частково з власної ініціативи, а частково на Наше прохання, дозволили Нам ще докладніше та всесторонньо обдумати цю багатогранну проблему. Тому Ми висловлюємо усім сердечну подяку.

ВІДПОВІДЬ УЧИТЕЛЬСЬКОГО УРЯДУ ЦЕРКВИ

6. Висновки, до яких дійшла Комісія, не могли однак бути для Нас певним і остаточним вироком, який позбавив би нас обов’язку вчинити таку значиму проблему об’єктом Наших особистих роздумів.Це було необхідно ще й тому, що загальні збори Комісії не дійшло до повної одностайності думок щодо моральних норм, які слід було представити; передовсім ще й тому, що виникали деякі пропозиції щодо вирішення, які відбігали від подружньої моралі, визначеної і незмінно представлюваної Учительським Урядом Церкви.

Тому, після докладного розгляду надісланих Нам документів, після всебічних роздумів, після настійливої молитви до Бога, на підставі завдання, дорученого Нам Христом, хочемо Ми дати Нашу відповідь на ці вагомі питання.

 

ІІ. ЦІЛІСНЕ БАЧЕННЯ ЛЮДИНИ

 

7. Питання передавання людського життя слід, як і кожне інше питання, яке стосується людського життя, розглядати не лише з біолоґічної, психолоґічної, демоґрафічної чи соціолоґічної точки зору; потрібно радше розглядати цілу людину, ціле завдання, до якого вона є покликана; не лише її природне і земне існування, але й надприродне і вічне. Оскільки багато з тих, хто захищає штучне реґулювання народжуваності, покликається на вимоги подружньої любові і відповідального батьківства, то необхідно точніше визначити і висвітлити ці два важливі елементи подружнього життя. – При цьому Ми хочемо звернутися передусім до пасторальної конституції Gaudium et spes(“Радість і надія”), у якій нещодавно Другий Ватиканський Собор висловився щодо цього з великим авторитетом.

ПОДРУЖНЯ ЛЮБОВ

8. Подружня любов виявляється нам у своїй справжній суті і шляхетності, коли ми споглядаємо її від основ; від Бога, „котрий є любов’ю“[6][6], від нього, Отця, „від якого бере ім’я все отцівство на небі й на землі“.[7][7]

Подружжя в ніякому разі не є простим продуктом випадку або результатом сліпої дії природних сил, воно насправді є так створене Богом Творцем у мудрому передбаченні, що здійснює серед людей Його план любові. Тому чоловік і жінка у взаємному самовідданні, яке є для них в подружжі властивим і винятковим, прагнуть витворити особову спільноту, у якій вони взаємно сповнюють себе, щоби співдіяти з Богом у зачинанні та вихованні нового людського життя.

Понад те для охрещених подружжя має високу гідність таїнственного знаку благодаті і відображає єдність Христа зі своєю Церквою.

САМОБУТНІСТЬ ПОДРУЖНЬОЇ ЛЮБОВІ

9. У цьому світлі виразно постає особлива самобутність та виклик подружньої любові. Йдеться про те, щоби мати правильне розуміння цього.

Перш за все ми повинні бачити її як вповні людську любов; отже – як чуттєву і духовну одночасно. Тому вона випливає не лише з інстинкту та пристрасті, але й з рішення свобідної волі, яке спонукує до того, щоби витривати у радості й горі буднів, навіть від того зміцнитись: таким чином пóдруги стають одним серцем і однією душею та разом приходять до свого людського сповнення.

Далі, любов, котра стосується цілості, є особливою формою особової приязні, у якій пóдруги великодушно та щиро ділять все одне з одним, не висловлюючи невиправданих застережень і не шукаючи власної вигоди. Хто насправді любить свого пóдруга, любить його заради нього самого, не лише заради того, що він від нього отримує. І це для нього радість, що він своїм повним самовідданням може збагатити [пóдруга].

Любов подружньої пари до того ж є вірною і виключною до кінця життя; такою, якою наречений і наречена розуміли її у той день, коли вони свобідно і в повній  свідомості пов’язали себе одне з одним їхнім взаємним, утворюючим подружжя словом “так”. Ніхто не може стверджувати, що вірність подружжя – навіть якщо це іноді дуже важко – є неможливою. Навпаки. В усі часи вона зберігала свою шляхетність та численні заслуги. Приклади багатьох подружніх пар протягом століть є свідченням цього: вірність не лише відповідає суті подружжя, вона, крім того, є джерелом глибокого, тривалого щастя.

Ця любов врешті є плідною, оскільки вона не поглинається цілковито подружнім єднанням, а прагне тривати поза ним та зачинати нове життя. „Подружжя і подружня любов по своїй суті є спрямовані на зачаття і виховання нащадків. Діти справді є найціннішим даром для подружжя та надзвичайно сприяють благу самих батьків“.[8][8]

ВІДПОВІДАЛЬНЕ БАТЬКІВСТВО

10. Тому любов вимагає від пóдругів вірного розуміння їхнього завдання відповідального батьківства. Це завдання, якому сьогодні цілком слушно надають великого значення, повинно бути правильно зрозумілим. Однак його слід розглядати з різних обґрунтованих, взаємопов’язаних точок зору.

Що стосується перш за все біолоґічних процесів, то відповідальне батьківство означає знання і враховування пов’язаних з ними функцій. Так, людина спроможна у своїх силах продовження роду відкрити біолоґічні закони, котрі належать до людської особи.[9][9]

Що з психолоґічної точки зору стосується інстинкту і пристрасті, то відповідальне батьківство означає необхідне їх опанування силами розуму і волі.

Врешті, з огляду на ситуацію зі здоров’ям, рівнож як і на економічну, душевну та соціальну ситуацію, відповідальне батьківство означає, що після виважених обдумувань або приймають великодушне рішення мати більшу кількість дітей, або при наявності серйозних підстав та за умови дотримання морального закону вирішують на деякий час чи надовго відмовитися від подальших дітей.

Нарешті і передовсім відповідальне батьківство є внутрішньо пов’язаним з так званим об’єктивним моральним порядком, який слід розглядати як такий, що походить від Бога, та інтерпретатором якого є належно сформована совість. Завдання відповідального батьківства вимагає від пóдругів, щоби вони визнали свої обов’язки перед Богом, самими собою, своєю сім’єю та людським суспільством, зберігаючи при цьому належний порядок добра та цінностей.

З цього випливає, що вони, сповняючи завдання передавання життя, не мають права діяти свавільно, так неначе визначення морально допустимих шляхів залежало би від їхнього власного довільного розсуду. Вони радше є зобов’язаними зорієнтовувати свою поведінку на Божий план творення, котрий з одного боку виражається в суті подружжя та його актів, а з іншого боку, його проголошує незмінне вчення Церкви.[10][10]

ПОШАНУВАННЯ СУТІ ТА ЦІЛІ ПОДРУЖНЬОГО АКТУ

11. Ті акти, які є інтимним і ціломудренним єднанням пóдругів та передають людське життя, слід, як наголосив останній Собор, „поважати і шанувати”[11][11]; вони залишаються морально дозволеними також і при передбачуваній неплідності, якщо її причина жодним чином не залежить від волі пóдругів; тому що призначення цих актів – виражати та зміцнювати тісний зв’язок пóдругів – залишається в силі. Як вчить досвід, справді не з кожного подружнього спілкування зачинається нове життя. Бог у своїй мудрості так впорядкував природні закони і періоди плідності, що вони вже самі по собі створюють проміжки у послідовності народжень. Церква, спонукуючи людей до дотримання викладеного у її незмінному вченні природного морального закону, навчає, що „кожен подружній акт“ повинен зберігати своє внутрішнє призначення до зачаття людського життя.[12][12]

НЕВІДДІЛЬНІСТЬ ЛЮБОВНОГО ЄДНАННЯ ТА  ПРОДОВЖЕННЯ РОДУ

12. Це часто викладене Учительським Урядом Церкви вчення базується на встановленому Богом нерозривному зв’язку обидвох змістів – любовного єднання та продовження роду – які обидва є притаманні подружньому актові. Цей зв’язок людина не має права самовільно розривати.

По своїй внутрішній структурі подружній акт, якнайтісніше поєднуючи пóдругів між собою, чинить їх одночасно здатними до зачаття нового життя, відповідно до законів, вписаних у природу чоловіка і жінки. Якщо шанувати обидва суттєві аспекти – любовне єднання та продовження роду, то подружнє спілкування зберігає зміст взаємної та справжньої любові, рівно ж як і його призначення для величного завдання батьківства, до якого людина покликана. На Нашу думку, сучасні люди цілком спроможні збагнути відповідність цього вчення розумові.

ВІРНІСТЬ БОЖОМУ ПЛАНОВІ ТВОРЕННЯ

13. Зовсім слушно вказують на те, що примушування партнера до статевого стосунку, який не зважає на його самопочуття ані на оправдані бажання, не є справжнім актом любові, що такий спосіб дії радше суперечить тóму, що згідно з моральним порядком цілком правомірно вимагається для взаємних стосунків обидвох пóдругів. Так само, якщо над цим замислитись, слід визнати: акт взаємної любові суперечить Божому планові, згідно з яким подружжя було створене, та волі Того, Хто перший дав початок людському життю, якщо у ньому відкидається вкладена в нього згідно з особливими законами Богом-Творцем здатність долучитися до витворення нового життя. Якщо отже хтось з одного боку насолоджується Божим даром, а з іншого – навіть якщо частково – виключає смисл і ціль цього дару, то він таким чином діє у протиріччі до природи чоловіка і жінки та їхнього глибинного задушевного зв’язку; він таким чином бунтується проти Божого плану і Його святої волі. Хто ж насолоджується дарунком подружньої любові і дотримується при тому законів зачаття, той не поводить себе так, наче він був би паном над джерелами життя, але він радше стає на службу планові, що походить від Творця. Як людина в цілому не має необмеженої влади над своїм тілом, так зокрема і не над спроможністю зачаття як такою, тому що вона [спроможність зачаття – П.Г.] по своїй внутрішній природі спрямована на зачинання людського життя, джерелом якого є Бог. „Людське життя повинно бути для всіх чимось святим – нагадує  Наш попередник Іван XXIII – оскільки  воно від першого свого зародження вимагає творчого втручання Бога“[13][13].

НЕДОЗВОЛЕНІ СПОСОБИ РЕҐУЛЮВАННЯ НАРОДЖЕНЬ

14. Відповідно до цих фундаментальних засад людського і християнського розуміння подружжя Ми мусимо ще раз офіційно заявити: пряме припинення вже розпочатого процесу розвитку дитини в орґанізмі матері, передусім прямий аборт – навіть якщо його здійснюють для лікувальних цілей – є недопустимим способом обмеження кількості дітей, і його слід абсолютно відкинути.[14][14]

Так само, як це Учительський Уряд Церкви неодноразово робив, слід засудити пряму, довготривалу або обмежену в часі стерилізацію чоловіка чи жінки.[15][15]

Недопустимою є теж кожна дія, яка у передбаченні подружнього акту, під час його здійснення або після його завершення, в перебігу його природних процесів розрахована на те, щоби запобігти зачаттю, чи то як ціль, чи як засіб до досягенення цілі.[16][16]

Ніхто не має права для виправдання цих навмисно вчинених неплідними актів висувати арґумент, що слід вибирати зло, яке видається менш важким; або що такі акти становлять певну єдність з попередніми чи пізнішими плідними актами і таким чином беруть участь у їхній єдиній та однаковій [моральній] доброті. Навіть якщо іноді дозволено допускати менше моральне зло, щоби запобігти більшому, або щоби сприяти чóмусь морально більш вартісному[17][17], то тим не менше ніколи не дозволено – навіть з найсерйозніших підстав – чинити  зло заради доброї цілі[18][18]: тобто хотіти чогось, що по своїй природі порушує моральний порядок і через те – негідне людини; це [правило] залишається в силі також і тоді, коли таке діється з наміром сприяти благу чи захистити благо індивіда, сім’ї або людського суспільства. Цілковито хибною таким чином є думка, шо навмисно вчинений неплідним і через це – неморальний в собі подружній акт може отримати своє оправдання завдяки плідним подружнім актам цілого подружнього життя.

ДОЗВОЛЕНІ ТЕРАПЕВТИЧНІ ЗАСОБИ

15. Церква однак не вважає недозволеними ті терапевтичні заходи, які необхідні для лікування тілесних захворювань, навіть якщо внаслідок їхнього застосування згідно зі всіма передбаченнями настає неспроможність зачаття. Передумовою для цього є те, що таке унеможливлення [зачаття] з яких-небудь підстав прямо не ставиться за мету.[19][19]

ДОЗВОЛЕНЕ ВИКОРИСТАННЯ НЕПЛІДНИХ ПЕРІОДІВ

16. Однак проти цього вчення Церкви про формування подружньої моральності висувають закид, як уже згадано вище (§ 3), що правом і завданням людського розуму є керувати наданими їй природою силами та спрямовувати [їх] до цілей, які відповідають благу людини. Навіть запитують: Чи не розумніше у зв’язку із цим у багатьох ситуаціях використовувати штучну реґуляцію народжень, якщо за її допомогою можна досягти більшого миру і злагоди в сім’ї та створити кращі умови для виховання уже народжених дітей? На це запитання слід рішуче відповісти: Церква є першою, яка визнає та поручає застосування людського розуму, якщо йдеться про справу, яка так тісно пов’язує обдаровану розумом людину з її Творцем; але так само вона наголошує, що при тому слід дотримуватися встановленого Богом порядку.

Якщо отже є оправдані підстави, щоби дотримуватися проміжків у послідовності народжень – підстави, які випливають з тілесної чи душевної ситуації пóдругів або із зовнішніх обставин, то згідно з Церковним вченням пóдругам дозволено дотримуватися природного циклу функціонування плідності, обмежуючи при цьому подружні стосунки до неплідних періодів, та планувати кількість дітей так, щоби не порушити вищенаведені засади моральності.[20][20]

Церква залишається вірною собі і своєму вченню, якщо вона, з одного боку, вважає дозволеним використання пóдругами неплідних періодів, а з іншого – відкидає використання прямо протизаплідних засобів як завжди недозволене – навіть якщо на захист цієї іншої практики знову й знову наводять поважні та вагомі підстави. Насправді мова йде про про два зовсім різних типи поведінки: відповідно до першого пóдруги законно використовують надану [їхньою] природою можливість, відповідно до другого натомість – перешкоджають процесові зачаття у його природному перебігу. Безперечно, в обидвох випадках пóдруги одностайні в тому, що вони з поважних підстав хочуть уникнути дітей, і при цьому вони, зрозуміло, хотіли би бути впевненими. Однак слід зазначити, що лише в першому випадку пóдруги можуть утриматися від подружніх [статевих] стосунків під час плідних періодів, якщо з оправданих підстав подальші діти уже не бажані. А в неплідні періоди вони вступають у подружні [статеві] стосунки для засвідчення взаємної любові та збереження обіцяної вірності. Якщо пóдруги ведуть себе таким чином, то вони дійсно дають свідчення справжньої любові.

СЕРЙОЗНІ НАСЛІДКИ МЕТОДІВ ШТУЧНОГО РЕҐУЛЮВАННЯ НАРОДЖЕНЬ

17. Тямущі люди можуть ще краще переконатися в правдивості Церковного вчення, коли вони звернуть увагу на наслідки методів штучного реґулювання народжень. Передовсім слід подумати, як при такому способі дій може відкритися широкий і легкий шлях з одного боку до подружньої невірності, з іншого – до загального послаблення моральної дисципліни.

Не потрібно багато досвіду, щоби знати, наскільки слабкою є людина, та щоби збагнути, що людина – особливо молода, яка є так вразливою по відношенню до своїх інстинктів – потребує спонукуючої допомоги, щоби дотримати морального закону, і що було би безвідповідально полегшувати їй недотримання цього закону. Так само слід висловити тривогу: чоловіки, котрі призвичаїлися до протизаплідних засобів, могли би втратити пошану до жінки і, не зважаючи на її тілесне благо і душевну рівновагу, понизити її до простого знаряддя задоволення своєї похоті, не вважаючи її більше партнеркою, якій слід виявляти [належну] повагу і любов.

Врешті, слід дуже замислитись і над тим, яку небезпечну владу отримали би у цей спосіб ті державні óрґани, які ставлять себе поза межі моральних норм. Хто би міг заборонити урядам держав використовувати для подолання проблем їхніх націй засоби, запевнені пóдругам як дозволене вирішення їхніх сімейних проблем? Хто міг би перешкодити урядам сприяти [поширенню] протизаплідних засобів, які видаються їм найдієвішими, навіть назагал приписувати їхнє застосування там, де їм це видається потрібним? Таким чином могло би статися, що для того, аби уникнути труднощів особистого, сімейного чи соціального характеру, які виникають з дотримування Божого закону, могли би надати державним óрґанам право втручатися в цілком особисті та інтимні завдання подружжя.

Якщо ми не хочемо полишити служіння у передаванні життя людській сваволі, то мусимо визнати недоторканні межі для влади людини над власним тілом та його природними функціями, котрих не мають права порушувати ні приватні особи, ні суспільні авторитети. Ці межі визначаються виключно з пошани, яка належиться людському тілу у його цілості та природних функціях: зокрема відповідно до вищенаведених засад та до вірно зрозумілого т.зв. принципу цілісності, як це пояснив Наш попередник Пій XII.[21][21]

ЦЕРКВА ЯК ҐАРАНТ СПРАВЖНІХ ЦІННОСТЕЙ ЛЮДИНИ

18. Можна передбачити, що мабуть не всі так просто прийматимуть передане вчення; підніметься надто багато голосів спротиву, підсилених сучасними засобами комунікації, проти слів Церкви. Однак Церква, яку це не вражає, що вона так само, як її божественний Засновник, поставлена бути „знаком протиріччя“[22][22], тим не менше залишається вірною своєму завданню смиренно але непохитно проповідувати моральний закон в його цілості, природний і євангельський.

Церква не є творцем цих обидвох законів; через те вона не може вирішувати на свій розсуд, [вона може] бути тільки [їхнім] охоронцем та інтерпретатором; вона ніколи не може оголосити щось дозволеним, що в дійсності є недозволеним, тому що по своїй природі суперечить справжньому благу людини.

Зберігаючи подружній моральний закон в повному обсязі, Церква дуже добре усвідомлює, що вона робить свій внесок у побудову справжньої, людської культури; крім того, вона спонукує людину не ухилятися від відповідальності, покладаючись на  технічні засоби; тим вона забезпечує гідність пóдругів. Вірно наслідуючи приклад і вчення нашого божественного Відкупителя, Церква показує, що її щира та безкорислива любов супроводжує людину: вона хоче допомогти людині у цьому світі, щоби вона справді як дитина брала участь у житті живого Бога, який є батьком усіх людей.[23][23]

 

ІІІ. ЦЕРКВА ЯК МАТИ І НАСТАВНИЦЯ

 

19. Наші слова не були би повним і ясним вираженням думок і турбот Церкви, матері і наставниці всіх народів, якщо б вони у важких ситуаціях, від яких страждають сьогодні родини і народи, не подали людям, котрих ці слова спонукають до вірного дотримання Божої Заповіді щодо подружжя, допомоги у проведенні морально впорядкованого реґулювання народжень. Церква не може ставитися до людей інакше, аніж наш божественний Відкупитель: вона знає слабкість людей, вона має милосердя до мас, вона турбується про грішників; однак вона повинна навчати закону, який справді є законом людського життя: того життя, котре відновлене до його первісної правди та кероване Божим духом.[24][24]

МОЖЛИВІСТЬ ДОТРИМАННЯ БОЖОГО ЗАКОНУ

20. Здійснення вчення про належне реґулювання народжень, яке Церква проповідує як Божу Заповідь, без сумніву видається для багатьох важким, навіть зовсім неможливим. Але, як і кожне особливо високе і цінне добро, цей закон вимагає від поодинокої людини, від сім’ї та від людського суспільства твердих рішень і численних зусиль. Так, його дотримання неможливе без допомагаючої Божої благодаті, яка підтримує і зміцнює добру волю людини. Хто ж задумається глибше, той визнає, що ці зусилля підносять гідність людини та сприяють благу людського суспільства.

САМООПАНУВАННЯ

21. Проте морально впорядковане регулювання народжень вимагає від пóдругів передовсім повного визнання та пошанування справжніх цінностей життя і сім’ї, далі, постійних зусиль для всебічного опанування себе самих та своїх інстинктів. Цілком певно, що таке духовне панування над природним інстинктом неможливе без аскези. Лише так можливо привести притаманні подружньому життю форми вираження любові у відповідність з належним порядком. Це стосується особливо тих часів, коли слід виявляти стриманість. Така самодисципліна, вираз подружньої чистоти, не повинна шкодити подружній любові; вона радше наповнює її вищим розумінням людяності. Хоча така самодисципліна вимагає постійних зусиль, однак її цілюща сила веде пóдругів до повнішого розкриття їх самих та збагачує їх духовними благами. Вона дарує сім’ї справжній мир та допомагає справитися й з іншими труднощами. Вона вимагає від пóдругів взаємної поваги і турботи одне про одного; вона допомагає подружній парі подолати неприборканий еґоїзм, який суперечить справжній любові, вона підвищує усвідомлення відповідальності за виконання їхніх завдань. Вона надає батькам при вихованні дітей внутрішньо обґрунтованого, дієвішого авторитету: відповідно тоді діти і молоді люди з віком отримуватимуть належне ставлення до справжніх людських цінностей та розвиватимуть сили їхнього духа і їхніх чуттів у щасливій гармонії.

СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВОЇ АТМОСФЕРИ ДЛЯ ЧИСТОТИ

22. При цій нагоді Ми хочемо нагадати вихователям і всім , хто відповідальний за спільне благо людського суспільства, про необхідність витворення клімату, сприятливого для статево дисциплінованої поведінки. Так справжня свобода шляхом збереження морального порядку здобуде перемогу над розбещеністю.

Всі, кого глибоко турбує прогрес людської культури та захист суттєвих цінностей душі, повинні одноголосно засудити те, що у сучасних засобах масової інформації веде до розпалювання ницих пристрастей та до поширення морального занепаду, як також будь-яку форму порноґрафії у письмовій та словесній формі чи в зображенні [в т.ч. на сцені та екрані]. Не слід намагатися виправдовувати таке зіпсуття посиланням на мистецтво і науку[25][25], або вказівкою на свободу, яку можливо надають у цій сфері державні структури.

ЗАКЛИК ДО ДЕРЖАВНИХ УСТАНОВ

23. Через те Ми звертаємося до урядів, на яких передовсім лежить відповідальність за захист загального блага, і котрі можуть так багато зробити для збереження добрих звичаїв: ніколи не дозволяйте підривати добрі звичаї ваших народів; серед усіх обставин запобігайте, щоби завдяки законодавству в сім’ю, первісну клітину держави, не проникали практики, які суперечать природному і Божому законові. Щоби вирішити проблему приросту населення, державна влада може і повинна йти іншим шляхом: шляхом мудрої і передбачливої сімейної та освітньої політики, яка запевняє моральний закон і свободу громадян.

Ми дуже добре знаємо труднощі, з якими стикаються уряди, особливо в країнах, що розвиваються.  Наше розуміння цих обґрунтованих турбот підтверджує Наша енцикліка Populorum progressio“. Але тут ми повторюємо разом з Нашим попередником Іваном XXIII: “При розгляді і вирішенні цих питань людина не має права використовувати шляхи чи засоби, що суперечать її гідності, застосування яких нахабно пропонують ті, хто думає про людину та про її життя лише матеріалістично. Згідно з Нашим переконанням це питання можна вирішити лише тоді, коли при економічному і суспільному прогресі вшановуються і примножуються справді людські блага та цінності – як поодинокої людини, так і всього людського роду“[26][26].

Зовсім несправедливо було би вважати Боже Провидіння відповідальним за те, що насправді є наслідком короткозорої політики, недостатнього розуміння соціальної справедливості, еґоїстичного збагачення, зрештою лінивого недбальства при докладанні зусиль, які могли би привести народ з усіма його громадянами до вищого рівня життя.[27][27] Нехай же ж усі відповідальні, від яких це залежить, – декотрі уже це відмінно роблять – знову й знову всіма силами беруться за справу. Не можна послаблювати завзяття до взаємодопомоги у великій людській родині; тут на Нашу думку відкривається майже неосяжне поле для діяльності великих міжнародних орґанізацій.

ДО НАУКОВЦІВ

24. Ми хочемо скерувати Наш заклик до мужів науки, „які дуже сприяють благу подружжя і сім’ї та миру совісті, якщо вони шляхом спільної наукової праці намагаються точніше вияснити передумови для морально бездоганного реґулювання народжень“[28][28]. Передовсім слід бажати – як уже казав Пій XII –  щоби медицина, спираючись на знання та природні цикли, змогла витворити надійні основи для морально впорядкованого реґулювання народжень.[29][29] Тоді науковці – особливо католики серед них – доведуть своїм внеском, що є так, як вчить Церква: а сáме, що „не може існувати протиріччя між Божими законами стосовно передавання життя і тим, що служить справжній подружній любові“[30][30].

ДО ХРИСТИЯНСЬКИХ ПОДРУЖ

25. Тепер Наше слово спрямоване до Наших синів і дочок, особливо до тих, кого Бог кличе служити йому в одруженому стані. Церква, передаючи непорушні вимоги Божого закону, проповідує спасіння і відкриває у Таїнствах шляхи до благодаті: через це людина стає новим творінням, яке в любові і справжній свободі відповідає величному планові свого Творця та Відкупителя і має розуміння Христового “легкого тягару”.[31][31]

Слідуючи в покорі за Його голосом, християнські пóдруги повинні думати про те, що їхнє покликання до християнського життя, яке засновується у Хрещенні, розкривається і укріплюється у Таїнстві Подружжя. Так „вони зміцнюються і неначе освячуються“, щоби вірно виконувати їхні завдання, привести до завершення їхнє покликання і дати світові покладене на них християнське свідчення.[32][32] Господь довірив їм це завдання, щоби вони відкрили людям той святий і водночас лагідний закон, який глибинно поєднує їхню взаємну любов та співділання з любов’ю Бога, Подателя людського життя.

Ми аж ніяк не заперечуємо, що іноді для життя християнського подружжя виникають серйозні труднощі: бо як для кожного з нас, так і для них „тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя“[33][33]. Тим не менше, надія на це життя освітлюватиме їхню дорогу наче яскраве світло, якщо вони мужньо намагатимуться „жити тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці“[34][34], знаючи з певністю, що „проминає образ світу цього“[35][35].

Тому пóдруги повинні з готовністю приймати покладені на них жертви, зміцнені вірою і надією, яка „не засоромить, бо любов Бога  влита в серця наші Святим Духом, що нам даний“[36][36]. Далі, вони повинні настійливою молитвою виблагати  Божу допомогу і передусім черпати з невпинного джерела Євхаристії благодать і любов. Якщо ж гріхи гальмуватимуть їхній шлях, нехай вони не занепадають духом, а смиренно і витривало шукають прихистку у милосерді Божому, яке щедро дарується їм у Таїнстві Покаяння. Таким чином пóдруги можуть дійти до притаманної їм, як одруженим, досконалості, як її визначає Апостол: “Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву... Так і чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла; бо хто любить свою жінку, себе самого любить. Ніхто ж ніколи не ненавидів свого тіла, навпаки, він його годує і піклується ним, як і Христос Церквою... Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву. Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай боїться* чоловіка“[37][37].

СІМЕЙНЕ АПОСТОЛЬСТВО

26. Одним із найкоштовніших плодів, які визрівають із неухильних намагань подружжя коритися Божому законові, є часте бажання подружжя ділитися своїм досвідом з іншими. Так до широкого обсягу покликання мирян додається нове видатне апостольство: взаємне служіння тих, які є в однаковій ситуації: пóдруги беруть на себе апостольське завдання щодо інших подруж, по відношенню до яких вони є провідниками. Це видається сьогодні особливо сучасною формою апостольського служіння.[38][38]

ДО ЛІКАРІВ ТА ЇХНІХ ПОМІЧНИКІВ

27. Велику пошану виявляємо Ми до лікарів та їхніх помічників, які при виконанні своїх професійних обов’язків більше дивляться на те, що від них вимагає християнський професійний етос, аніж на чисто людські інтереси. Нехай же ж вони залишаються витривалими в намірі докладати всіх сил для рішень, які є відповідними до віри та розуму; але нехай вони також намагаються привернути до такого ставлення і їхніх колег. До того ж вони повинні розглядати як особливе завдання своєї професії набуття необхідних знань, щоби у цій складній сфері могти дати вірну пораду та вказати відповідальні шляхи вирішення подружжям, що до них звертаються, як цього від них з повним правом очікують.

ДО СВЯЩЕНИКІВ

28. Дорогі священики, дорогі сини! Завдяки вашому святому служінню ви є порадниками і духовними провідниками як поодиноких людей, так і їхніх родин. З великою довірою Ми хотіли би звернутися до вас. Вашим обов’язком є – Наші слова стосуються особливо вчителів морального богослов’я – представити Церковне вчення про подружжя несфальсифіковано і відкрито. Ви перші, хто при виконанні службових обов’язків подає приклад щирого послуху, який внутрішньо і зовнішньо належиться Учительському Урядові Церкви. Як ви добре знаєте, цей послух зобов’язує вас не стільки задля наведених доказів, як задля світла Святого Духа, яким особливо обдаровані Пастирі Церкви при викладенні правди.[39][39] Ви також знаєте, що для збереження внутрішнього миру поодиноких [вірних] та для єдності Християнського народу велике значення має, що у питаннях моральності і віри всі коряться Учительському Урядові Церкви та говорять однаковою мовою. Тому Ми приєднуємося до проникливих слів великого апостола Павла і закликаємо Вас від усього серця: „Благаю вас, брати, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці“[40][40].

29. Далі, якщо неприховування нічого зі спасенного вчення Христа є визначною формою виразу любові [по відношенню до душ], то воно повинно бути завжди пов’язане з терпеливістю і любов’ю; для цього Господь сам дав людям приклад своїм словом та ділом. Бо хоча Він прийшов не судити світ, а спасти його[41][41], то Він, щоправда, був невмолимо строгим супроти гріха, але терплячим і милосердним до грішників.

У своїх труднощах і бідах пóдруги повинні знаходити у слові і співчутливому серці священика відгомін голосу і любові нашого Відкупителя.

Дорогі сини, говоріть з упованням, переконані, що Святий Дух, який допомагає Учительському Урядові Церкви при викладенні правильної науки, освітлює серця вірних і запрошує їх погодитися. Без молитви нічого неможливо досягти. Навчайте цьому одружених; напучуйте їх, щоби вони часто, з великою вірою приступали до Таїнств Євхаристії та Покаяння і ніколи не занепадали духом через їхню слабкість.

ДО ЄПИСКОПІВ

30. Дорогі преподобні брати в єпископстві! Під кінець цього окружного послання звертаємося Ми до вас в шанобливості і любові. Ми особливо близько поділяємо ваші турботи про духовне добро Божого народу. Ми скеровуємо до вас Наше настійливе прохання: на чолі ваших співслужителів священиків і вірних самовіддано та не зволікаючи станьте на захист святості подружжя; для того, щоби життя в подружжі дійшло до [повної] людської і християнської досконалості. Ви повинні розглядати це як ваше найбільше та найвідповідальніше завдання, яке вам сьогодні довірене. Ви добре знаєте, що це пастирське служіння вимагає певної узгодженості пасторальних зусиль, яка охоплює всі сфери людської діяльності: економічну, освітню та суспільну. Одночасний поступ у всіх цих сферах вчинить життя батьків і дітей в сім’ї більш стерпним, легшим та радіснішим. При благоговійному дотриманні Божого плану щодо світу також і життя людського суспільства збагатиться братньою любов’ю та стане стабільнішим завдяки правдивому мирові.

ДО УСІХ ЛЮДЕЙ ДОБРОЇ ВОЛІ

30. Вас, високодостойні брати, дорогі сини і дочки, і вас усіх – людей доброї волі Ми закликаємо до справді великого діла виховання, поступу та любові. Ми спираємося при цьому на незмінне вчення Церкви, що його вірно зберігає та інтерпретує Наслідник святого Петра разом з братами в католицькому єпископстві. Це справді велике діло, Ми у цьому міцно переконані, спричиниться до благословення як світові, так і Церкві. Тільки тоді, коли людина дотримується Богом вписаних у її природу законів, які через те слід мудро і з любов’ю шанувати, може вона дійти до справжнього, палко бажаного щастя. Для цього великого діла Ми благаємо у всесвятого та всемилостивого Бога повноту небесної благодаті не лише для вас усіх, але особливо для одружених і уділяємо вам від усього серця як його запоруку Наше апостольське благословення.

Дано в Римі, при соборі Св. Петра, 25 липня 1968 року, у свято святого апостола Якова, у шостий рік Нашого понтифікату.

 

ПАПА ПАВЛО VI

+ + +

ПРИМІТКИ

 

 

 

 

[1] Пор.: Пій ІХ, Енцикліка Qui Pluribus, 9 листопада 1846 р., Pii IX. P.M. Acta, том 1, стор. 9-10; Пій Х, Енцикліка Singulari Quadam, 24 вересня 1912 р., AAS 4 (1912), стор. 658; Пій ХІ, Енцикліка Casti Connubii, 31 грудня 1930 р., AAS 22 (1930), стор. 579-581; Пій ХІІ, Звернення Magnificate Dominum до католицького світового єпископату, 2 листопада 1954 р., AAS 46 (1954), стор. 671-672; Іван ХХІІІ, Енцикліка Mater et Magistra, 15 травня 1961 р., AAS 53 (1961), стор. 457.

[2] Пор.: Мт. 28, 18-19.

[3] Пор.: Мт. 7,21.

[4] Пор.: Catechismus Romanus Concilii Tridentini, частина ІІ, глава СІІІ; Лев ХІІІ, Енцикліка Arcanum, 10 лютого 1880 р., Acta Leonis XIII., 2 (1881), стор. 26-29; Пій ХІ, Енцикліка Divini Illius Magistri, 31 грудня 1929 р., AAS 22 (1930), стор. 56-61; Енцикліка Casti Connubii, 31 грудня 1930 р., AAS 22 (1930), стор. 545-546; Пій ХІІ, Звернення до італійського медико-біолоґічного об’єднання ім. св. Луки, 12 листопада 1944 р., Звернення та радіопроповіді, VI, стор. 191-192; До католицького об’єднання акушерок Італії, 29 жовтня 1951, AAS 43 (1951), стор. 835-854; До конґресу Fronte della Famiglia та об’єднання багатодітних сімей, 28 листопада 1951 р., AAS 43 (1951), стор. 857-859; До 7-го Конґресу міжнародного товариства гематолоґії, 12 вересня 1958, AAS 50 (1958), стор. 734-735; Іван ХХІІІ, Енцикліка Mater et Magistra, AAS 53 (1961), стор. 446-447; Codex Iuris Canonici, глава 1067; глава 1068, § 1; глава 1076, §§ 1-2; ІІ Ват. Собор, Пасторальна конституція Gaudium et Spes (“Радість і надія”), §§ 47-52.

[5] Пор.: Звернення Павла VI До Колеґії Кардиналів, 23 червня 1964 р., AAS 56 (1964), стор. 588; До Комісії для дослідження проблем народонаселення, сім’ї та народжень, 27 березня 1965 р., AAS 57 (1965); стор. 388; до Національного конґресу італійського об’єднання акушерок та ґінеколоґів, 29 жовтня 1966, AAS 58 (1966), стор. 1168.

[6] Пор.: 1Ів. 4,8.

[7] Пор.: Еф. 3,15.

[8] Пор.: ІІ Ват. Собор, Пасторальна конституція Gaudium et spes (“Радість і надія”), § 50.

[9] Пор.: Св. Тома Аквінський, Summa Theologiae, I-II, q. 94, a. 2.

[10] Пор.: ІІ Ват. Собор, Пасторальна конституція Gaudium et spes (“Радість і надія”), § 50-51.

[11] Пор.: ІІ Ват. Собор, Пасторальна конституція Gaudium et spes (“Радість і надія”), § 49.

[12] Пор.: Пій ХІ, Енцикліка Casti Connubii, AAS 22 (1930), стор. 560; Пій ХІІ, AAS 43 (1951), стор. 843.

[13] Пор.: Іван ХХІІІ, Енцикліка Mater et Magistra, AAS 53 (1961), стор. 447.

[14] Пор.: Catechismus Romanus Concilii Tridentini, II-а частина, глава VIII; Пій ХІ, Енцикліка Casti Connubii, AAS 22 (1930), стор. 562-564; Пій ХІІ, Звернення та радіопроповіді, VI (1944), стор. 191-192; AAS 43 (1951), стор. 842-843; стор. 857-859; Іван ХХІІІ, Енцикліка Pacem in Terris, 11 квітня 1963 р., AAS 55 (1963), стор. 259-260; Gaudium et Spes (“Радість і надія”), § 51.

[15] Пор.: Пій ХІ, Енцикліка Casti Connubii, AAS 22 (1930), стор. 565; Декрет Sanctum Officium від 22 лютого 1940 р. AAS 32 (1940), стор. 73; Пій ХІІ, AAS 43 (1951), стор. 843-844; AAS 50 (1958), стор. 734-735. Пій ХІІ, AAS 43 (1951), стор. 843.

[16] Пор.: Catechismus Romanus Concilii Tridentini, II-а частина, глава VIII; Пій ХІ, Енцикліка Casti Connubii, AAS 22 (1930), стор. 559-561; Пій ХІІ, AAS 43 (1951), стор. 843; AAS 45 (1953), стор. 674-675; AAS 50 (1958), стор. 734-735; Іван ХХІІІ, Енцикліка Mater et Magistra, AAS 53 (1961), стор. 447.

[17] Пор.: Пій ХІІ, Звернення до Національного конґресу об’єднання католицьких юристів Італії, 6 грудня 1953 р., AAS 45 (1953), стор. 798-799.

[18] Пор.: Рим. 3,8.

[19] Пор.: Пій ХІІ, Звернення до учасників конґресу італійського об’єднання уролоґії, 8 липня 1953 р., AAS 45 (1953), стор. 674-675; AAS 50 (1958), стор. 734-735.

[20] Пор.: Пій ХІІ, AAS 43 (1951), стор. 846.

[21] Пор.: AAS 45 (1953), стор. 674-675; AAS 48 (1956), стор. 461-462.

[22] Пор.: Лк. 2,34.

[23] Пор.: Павло VI, Енцикліка Populorum progressio, 26 березня 1967 р., § 21.

[24] Пор.: Рим. 8.

[25] Пор.: ІІ Ват. Собор, Декрет Inter mirifica, Про засоби суспільної комунікації,  § 6-7.

[26] Пор.: Енцикліка „Mater et magistra“, AAS 53 (1961); стор. 447.

[27] Пор.: Енцикліка Populorum progressio“, § 48-55.

[28] Пор.: Пасторальна конституція Gaudium et Spes (“Радість і надія”), § 52.

[29] Пор.: AAS 43 (1951), стор. 859.

[30] Пор.: Пасторальна конституція Gaudium et Spes (“Радість і надія”), § 51.

[31] Пор.: Мт. 11,30.

[32] Пор.: Пасторальна конституція Gaudium et Spes (“Радість і надія”), § 48; ІІ Ват. Собор, Доґматична конституція Lumen gentium, § 35.

[33] Мт. 7,14; пор.: Євр. 12,11.

[34] Пор.: Тит. 2,12.

[35] Пор.: 1 Кор. 7,31.

[36] Пор.: Рм. 5,5.

* В грецькому ориґіналі: η δε γύνη ίνα φοβηται τόν άνδρα. Очевидно, що цю боязнь слід розуміти не як страх перед чимось жахливим, а як благоговіння, боязнь образити. (Прим. перекладача).

[37] Еф. 5,25; 28-29, 32-33.

[38] Пор.: Доґматична конституція Lumen gentium, § 35 та 41; Пасторальна конституція Gaudium et Spes (“Радість і надія”), § 48-49; ІІ Ват. Собор, Декрет Apostolicam actuositatem, § 11.

[39] Пор.: Доґматична конституція Lumen gentium, § 25.

[40] Пор.: 1 Кор. 1,10.

[41] Пор.: Ів. 3,17.

 


Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць