Єдність – дар Святого Духа
  • Птн, 23/12/2016 - 10:04

(НЗ, №45 – грудень 2016)

Цими днями Українська Греко-Католицька Церква згадує особливу і неординарну подію – 420 років від дня підписання Берестейської Унії. В засобах масової інформації можна знайти досить різнобічну оцінку цій події: є схвалення і позитивні відгуки такого історичного факту, а також є гостра і необдумана критика, інколи з боку осіб, які жодного відношення не мають до Церкви Христової. Нашу Церкву, інколи, навіть називають «унійною», що бере свій початок саме від Унії, підписаною 1596 року у Бересті, коли вона підтвердила свою єдність з Апостольським Престолом. Історики та церковні аналітики зуміють дати чи вже дали свої оцінки щодо цієї історичної події, а нас, як вірних Української Греко-Католицької Церкви, духовенство і миряни якої терпіли, а численні навіть віддали своє життя за вірність Єдиній Христовій Церкві, цікавить одне – єдність Церкви та її вірність заповітним словам словам Ісуса Христа: «Щоб усі були одно» (Ів 17,21).

Для вірних єдність Церкви – це щось дуже глибоке і символічне. Ми всі, читаючи символ віри, сповідуємо: «Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву». Ця єдність є ознакою правдивої Христової Церкви, яку Христос оснував на Петрі і про це читаємо у Святому Письмі: «Тож і я тобі заявляю, що Ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт 16,18). Христос «збудував» свою Церкву на скелі, на камені, на твердій основі - на Петрі і сказав, що «пекельні ворота її не подолають», тобто, що незважаючи на різноманітні випробування (гріхи її членів, непорозуміння, конфлікти та ін..), Церква Христова існуватиме, бо її заснував Господь і її ціль – вести люд божий до Царства небесного. Від апостола Петра і до нинішніх його наступників - Пап Римських, Церква Христова на землі має одного видимого голову, який є символом і основою єдності у Христі, а це особа наступника апостола Петра.

Церкву неодноразово називають «святою грішницею»: свята, бо основана і підтримується Христом, Господом Богом Святим, а грішниця, бо складається з нас з вами, грішників. Грішність її членів, впертість та непоступливість, неодноразово в історії спричиняли різні поділи та розколи, які спричинили довготривалі рани і болі на тілі Христовому, яким є Церква. Але заповітні слова Христові «щоб усі були одно» не можуть залишити спокійним серце жодного правдивого християнина, який має прагнути єдності. Від цього йде сама назва «унія», що з латинської мови означає союз, єдність. Церква плекає такий спосіб поєднання, яке припускає одність у різноманітності, тобто, щоб права нікого, хто об’єднується не були ущемлені і щоб збереглися специфічні особливості різних традицій.

Наша Батьківщина отримала дар хрещення у 988 році за князя Володимира Великого, який запровадив християнство у східному (візантійсько-слов’янському) обряді як державну релігію Київської Русі. Півстоліття пізніше, у 1054 році, стається церковний розкол. Київська Церква успадкувала традиції візантійського Сходу і була частиною Константинопольського патріархату, але одночасно перебувала у сопричасті, єдності з Папою Римським. Потім настають непрості часи на церковному полі: певні непорозуміння між Константинополем і Римом, занепад грецького православ’я та Константинополя під пануванням турків, виникнення нової незалежної митрополії у Москві та, згодом, і здобуття статусу патріархату у 1589 році. Ці зовнішні чинники та внутрішня криза нашої Церкви спричинили потребу віднайти силу і джерело для життєдайності та розвитку Церкви. І так Синод Церкви приймає рішення перейти у підпорядкування Апостольського Престолу, зберігаючи при цьому традиції і приписи східного обряду та власної Церкви. Саме це було потверджено на Берестейському Соборі у 1596 році і саме відтоді розпочинається новий етап у встановленні Української Греко-Католицької Церкви, як окремої інституції, Церкви свого права, яка незважаючи на все пам’ятає, що вона належить до єдиної, святої, соборної і апостольської Церкви.

За цю єдність наша Церква в історії втрачала найкращих синів і дочок. Цю єдність наш український народ здобував кров’ю та довготривалими переслідуваннями. Ця єдність неодноразово була критикована і окремими членами Церква, але ця єдність йде від Єдиного Господа Ісуса Христа, який заснував Єдину Святу Соборну і Апостольську Церкву на Петрі і Йому дав ключі від Царства Небесного і пообіцяв, що пекельні ворота, тобто ніякі злі сили не подолають Церкву (пор. Мт 16). Прагнення до єдності – це є прагнення щирого і нелукавого серця, а прагнення до поділу точно не йде від Господа. Йдеться про єдність у різноманітності.

Роздумуючи над цією темою і читаючи різнобічні думки, часто зі смаком критики та осудження за факт унії, я з радістю згадую світлої пам’яті Владику Софрона Мудрого, який дуже любив Церкву і дуже любив цитувати слова Ісуса Христа з розповіді про доброго пастиря: «Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир» (Ів 10, 16). І, як католицький священик, розумію, що кожен, хто прагне наслідувати Ісуса Христа і бути «Добрим Пастирем», повинен старатися про добро і єдність  Церкви Христової, яка покликана у єдності духа та різноманітності обрядів і культур, вести людей до спасіння. Добрий Пастир повинен «приводити» до Церкви Христової всіх людей, бо Бог хоче, «щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (І Тим 2,4), а саме Церква Христова і є «стовпом і основою правди» (І Тим 3,15).

Хотів би, щоб в умі кожного вірного нашої Церкви залишилися мудрі слова нашого Патріарха Святослава про Унію, сказані в Римі в часі відзначення 420-ліття Берестейського Єднання: «До сьогодні ніхто не знайшов і не запропонував кращої моделі церковного єднання» і що цей день молитви є «нагодою подякувати Богові за 420 років церковної єдності, які наша Церква не лише отримала як дар, а й зуміла пронести через різні лихоліття історії нашого народу. Тому ми дякуємо Богові також за дар відомих і невідомих мучеників на українських і білоруських землях».

Святий Йосафате, мучениче за церковну єдність, та святі українські новомученики за вірність Христовій Церкві, моліть Господа за мир і спокій у нашій Батьківщині та за дар єдності для нашої Церкви.

о. Йосафат Бойко, ВС

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць