Чому Лев XIV змінює правила усунення патріархів?
На підставі motu proprio «Mutua concordia» від 29 серпня цього року Святіший Отець надав синодам патріарших Церков право розпочинати процедуру усунення патріарха з посади. Це рішення має посилити самостійність Східних католицьких Церков, водночас залишаючи за Папою право остаточного затвердження такого рішення. Воно також має стати запобіжником від ситуації, коли усунення патріарха було б наслідком політичного тиску або внутрішньоцерковної боротьби між різними угрупованнями, — зазначає на порталі The Pillar хорєпископ Джон Д. Фаріс. Він є професором канонічного права Східної Церкви в Католицькому університеті Америки та судовим вікарієм єпархії Святого Марона в Брукліні.
Автор нагадує, що 23 Східні католицькі Церкви перебувають у повній єдності зі Святим Престолом. Шість із них очолюють патріархи: Коптський, Сирійський, Мелхітський, Маронітський, Халдейський та Вірменський. Ще чотири — Сиро-Малабарська, Сиро-Маланкарська, Українська Греко-Католицька та Румунська Греко-Католицька Церкви — очолюють верховні архиєпископи, повноваження яких загалом близькі до компетенцій патріархів.
Ці Церкви не є єпархіями Латинської Церкви, які звершують літургію за іншим обрядом. Вони мають власні структури, синоди єпископів, партикулярне право та процедури обрання своїх предстоятелів. Їхнє самоврядування гарантоване Кодексом Канонів Східних Церков 1990 року.
Кінець правової прогалини
Отець Фаріс нагадує, що дотепер, однак, існувала суттєва правова прогалина. Канон 1060 залишав виключно за Папою право судити патріарха. Синод міг висловити незгоду з його діями, але не мав механізму для його усунення.
Ця проблема мала практичні наслідки. У випадку серйозного конфлікту між патріархом та іншими єпископами Папа опинявся перед вибором: або безпосередньо втручатися у внутрішнє життя автономної Церкви, або залишати кризу без ефективного вирішення.
Лев XIV вирішив змінити ці правила. У motu proprio «Mutua concordia», оприлюдненому 29 серпня 2026 року, він змінив канони 106 і 126 Кодексу Канонів Східних Церков. Нові положення дозволяють синоду розпочати процедуру усунення патріарха з посади. За аналогією це рішення поширюється також на Церкви, очолювані верховними архиєпископами.
Зміна відбувається після досвіду останніх років. У Сиро-Малабарській Церкві багаторічний літургійний конфлікт і криза управління призвели до відставки кардинала Джорджа Аленчеррі у 2024 році. Натомість у Халдейській Церкві напруження між патріархом кардиналом Луїсом Рафаелем Сако та частиною єпископів призвели до синодальної кризи, після якої також відбулася відставка ієрарха.
Патріарх не може заблокувати процедуру
Нові положення передбачають, що процедуру можна розпочати навіть без згоди патріарха. Зазвичай саме він скликає синод, що в ситуації конфлікту могло б означати можливість заблокувати власне усунення. Після зміни законодавства, якщо патріарх не скликає синод, це може зробити єпископ із найбільшим стажем, який має право голосу. У разі його бездіяльності відповідне повноваження переходить до наступного єпископа.
Першим кроком, однак, є не відкликання, а заклик до патріарха добровільно подати у відставку. Якщо він відмовляється, синод обирає голову засідання. Потім проводиться таємне голосування. Для ухвалення рішення необхідна більшість у дві третини єпископів, які мають право голосу. Патріарх зберігає право на захист.
Навіть позитивне рішення синоду не означає автоматичного звільнення патріаршого престолу. Голова синоду повинен повідомити Папу, і лише його згода дозволяє усунути патріарха та розпочати процедуру обрання наступника.
Згода Папи має захищати синод
Автор зазначає, що вимога остаточної згоди Папи може викликати запитання щодо реальної автономії Східних Церков. Але у motu proprio Лев XIV обґрунтовує цю компетенцію необхідністю захистити свободу синоду від зовнішнього та внутрішнього тиску.
Східні Церкви часто діють в умовах сильного політичного тиску. На рішення синоду також можуть впливати конфлікти між окремими групами єпископів. Таким чином, згода Папи має стати запобіжником від ситуації, коли усунення патріарха було б наслідком політичного тиску або внутрішньоцерковної боротьби між угрупованнями.
Критики нових положень, однак, зазначають, що це рішення на практиці може розширити можливості неформального втручання Рима у справи Східних Церков. Також виникають запитання щодо критерію «серйозної причини», який детально не визначений.
Адже нові положення вимагають не лише більшості у дві третини голосів, а й визнання синодом того, що існує серйозна причина для усунення. Ефективність цього механізму покаже лише практика.
Таким чином, «Mutua concordia» встановлює нову рівновагу між приматом Папи та автономією Східних католицьких Церков. Лев XIV не відмовляється від папської відповідальності за їхнє добро, а передає їм інструмент, який дозволяє самостійно розв’язувати кризи церковного керівництва. Рим має залишатися гарантом того, що рішення синоду справді є результатом його вільного та відповідального волевиявлення, пише КАІ.
About The Author
