Пам’ятник, ґей-скандал, гендер і ліберальний фашизм. Частина ІІІ
  • Втр, 24/03/2015 - 17:56

Дискусія довкола УКУ, спричинена участю частини студентів у акціях «захисту» скверу й довкола майстер-класу, проведеного в УКУ декларованим ЛГБТ-активістом, відбулася на тлі посилання внутрішньокланової боротьби в українському політикумі й олігархаті, на тлі зростання соціального напруженості в суспільстві, на тлі подальшого розвитку радикалізації настроїв у самому суспільстві.

Хтось у подіях довкола пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові та скандалу довкола УКУ, а точніше Школи журналістики, бачить руку Москви, хтось західних гендеристських структур, хтось ще когось.

Виходячи з контексту подій, з дуже великою ймовірністю можна стверджувати, що ці події, все ж таки спровоковані невеликою, але галасливою та грошово і мас-медійно добре забезпеченою групою, чий світогляд можна ідентифікувати з ліволіберальними поглядами, зафарбованими фанатично налаштованим тоталітарним мисленням.

В огляді останніх львівських «скандалів» не слід цю групу розглядати поза контекстом суспільних процесів, які відбуваються зараз у Галичині в цілому та у самому Львові зокрема. Адже події довкола спорудження у Львові пам’ятника Митрополитові А. Шептицькому та ґей-«скандал» з УКУ є також і відображенням певних суспільних тенденцій, які уже роками існують в Галичині, як найпостмодерністському регіоні України. Звісно, було би дивно, якби у сучасних обставинах певні структури відмовились їх використати у власних цілях.

У Галичині уже давно існує ліволіберальний суспільний напрямок, який за своїм впливом нічим не поступається консервативно-національному. Обидва скандали – це тільки наслідок існування доволі впливового ліволіберального, за своєю суттю, й доволі тоталітарного, за своїми проявами, напрямку. За силою та впливом з галицькими ліволібералами можуть змагатися хіба що їхні київські побратими. Цікаво відзначити, що цей ліволіберальний напрямок у суспільних вподобаннях чи не найгучніше рекламує свою проєвропейськість і радо саме проєвропейськістю прикриває свої суспільно-політичні гасла і вимоги.

Саме у контексті радикальних ліволіберальних суспільно-політичних вподобань і слід розглядати активності «оборонців» Святоюрського скверу, виправдовувачів «права» декларованих ЛГБТ-активістів навчати студентів католицького навчального закладу, нападки на Церкву, як на ідеологічного противника, як рівно ж інші подібні прояви.

В оцінювані ситуації, що склалася, не слід також нехтувати реальною, а не віртуальною пропагандою гендеризму, до якої залучені фінансові ресурси будівничих «відкритого суспільства», збудованого на релятивізмі, секуляризмі й гендеризмі. У цьому контексті доволі невигідно виглядають факти того, що УКУ, як католицький заклад у своїх партнерах має, напевно, найбільшого поширювача гендеристських ідей в Україні – Міжнародний Фонд «Відродження» та провадить з ним доволі широку палітру співпраці, зокрема зі Школою журналістики, яка і стала осередком ґей-«скандалу». Слід зрозуміти, що вислів «гроші не пахнуть» католицькі інституції не мали би сприймати як життєве кредо. Вартніше звернути увагу на інший вислів – «хто платить, той і музику замовляє».

З іншого боку, було би значним перебільшенням все асоціювати з ліволіберальними силами. Дискусія, яка розвинулась у Фейсбуці (про що йдеться в попередніх частинах статті), чітко показала, що в УКУ є здорові католицькі сили, які дають відсіч подібним ліволіберальним виявам в середовищі УКУ. Але знову ж таки виникає питання присутності цих ліволіберальних сил у католицькому вищому навчальному закладі. Адже якщо це саме католицький заклад, то ліволібералів там взагалі не повинно би було бути. Слід зауважити, що, здається, в інтересах самого УКУ було б провести широку дискусію зі залученням ширшого загалу УГКЦ – мирян і клиру, оскільки доля УКУ й суспільна та церковна опінія про нього напряму прив’язуються суспільством до опінії про УГКЦ як ширшої спільноти в українському суспільстві. Тому хоч і свого часу Блаженніший Любомир наголосив, що УКУ – не є Церквою, проте роль, на яку УКУ претендує в Церкві й суспільстві, насправді вимагає ширшої дискусії, аніж виключно в університетських стінах.

Здається, що УКУ не раз допустилося прорахунків чи недогляду у своїй практиці.

Недогляд перший – відбір майбутніх студентів. Дотепер, щоб стати студентом УКУ, не потрібно мати рекомендації від свого місцевого пароха, пастора, равіна. Чи, щонайменше, підписати зобов’язання не критикувати прилюдно віровчення Церкви, до якої конфесійний заклад належить.

Другий недогляд – нехтування моральним аспектом джерел фінансування. Свого часу гроші Фірташа, які попри можливість певних виправдань, усе ж таки завдали удару репутації УКУ. Гранти Міжнародного фонду «Відродження» (пощирювача гендеризму в Україні) у контексті скандалу з підтримкою частини студентів УКУ ліволіберального радикалізму (ліберальний фашизм) також виглядають сумнівно.

Недогляд третій – добір викладацького складу. Скандал з пам’ятником і майстер-класом декларованого ЛГБТ-активіста виявив абсолютно неприйнятну, з погляду католицьких цінностей, прилюдну позицію викладача УКУ п. Отара Довженка.

Недогляд четвертий – недостатня увага до питання гендерної ідеології, як такої, що протиставляється не тільки католицькій моралі, але й Божому Закону. Так, до прикладу, на офіційному сайті УКУ в розділі «Магістерська програма з історії» читаємо: «Історія Центрально-Східної Європи є одним із найкращих майданчиків для досліджень порівняльного характеру, з огляду на свій багатоманітний у етнічному, конфесійному та культурному відношенні характер, а також відкриває широкі можливості для застосування нових галузей досліджень – таких як гендерні студії, постколоніальні студії, культурна антропологія». Виходячи з цього тексту, виглядає на те, що магістерська програма УКУ з історії включає у себе принципи, які є сумісними з гендерною ідеологією. Звісно, що питання в тому, чи цей задекларований принцип дійсно діє, але він у тексті присутній.

Ці прорахунки свідчать або про часткову некерованість системи в цілому, або про приховані під поверхнею тенденції розростання впливу групи ліволібералів, чий світогляд включає елементи, ворожі до католицького світогляду – зокрема, гендеризм. А покликаючись на факти з двох попередніх частин цієї статті, можна стверджувати, що цю, напевно що, невелику, але галасливу групу характеризує вибухонебезпечний коктейль з агресивного антиклерикалізму, доволі радикального секуляризму та релятивізму, як рівно ж гендеризм та агресивний тоталітаризм мислення, тобто світогляд, який за відсутністю кращого терміну можна охарактеризувати як ліберальний тоталітаризм, або ліберальний фашизм. Такий собі своєрідний догналізм, тільки з протилежним світоглядом. Можливо, саме через спротив ліволіберальної групи УКУ як інституція так ніколи і не висловився стосовно догналізму.

Адже присутність догналізму в суспільному просторі України надає ліберальним тоталітаристам унікальну можливість начіплювання етикеток на своїх ідеологічних противників: ти проти гендеризму – значить, ти є догналівцем, ти проти окультизму – значить, ти є догналівцем, ти проти морального релятивізму – значить, ти є догналівцем…  Тобто, перебуваючи у середині церковного загалу в наперед програшній позиції, ліволіберали мають можливість, за допомогою навішування, розвішування і наліплювання етикеток на тих, хто відважиться відкрито щось говорити, їх дискредитувати.

Така ситуація, насправді, є небезпечною не тільки для УКУ як для католицького вищого навчального закладу, але й для УГКЦ в цілому.  

І хоча може існувати спокуса з боку академічної спільноти УКУ – закритися у власних стінах для вирішення цієї ситуації, прилюдний характер подій, їх згіршуючий характер для загалу вірних УГКЦ, прилюдне «надавання» аргументів проти УГКЦ Її противникам, зокрема догналівцям,  позиціонування УКУ самого себе як важливого для життя Церкви і народу осередку, насправді, вимагають доволі широкого прилюдного діалогу в середині УГКЦ, оскільки УКУ – це конфесійний учбовий заклад, приналежний до УГКЦ. Чи стане задекларована відкритість УКУ та особливо відкритість до діалогу реальною, буде видно у найближчому часі.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Пам’ятник, ґей-скандал, гендер і ліберальний фашизм. Частина І

Пам’ятник, ґей-скандал, гендер і ліберальний фашизм. Частина ІІ


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць