Папа Франциск про джерела надії для Європи
  • Суб, 25/03/2017 - 10:17

Де Європа може віднайти надію? Що нам сьогодні могли б сказати «батьки-засновники об’єднаної Європи». Думками про це Папа Франциск поділився у п’ятницю, 24 березня 2017 р., із Главами Держав та Урядів країн Європейського Союзу, Президентами Європейського Парламенту, Європейської Комісії та Європейської Ради, що зібралися у Римі для відзначення 60-річчя «Римських угод», якими започатковано шлях євроінтеграції.

Промовляючи після вступних промов Прем’єр-Міністра Італії Паоло Джентіліоні та Президента Європейського Парламенту Антоніо Таяні, Святіший Отець наголосив на тому, що повернення до Риму через 60 років після підписання згаданих угод «не може бути лише мандрівкою спогадами», але «відкриттям живої пам’яті про цю подію, щоб зрозуміти її значення для теперішності». Адже, як вчимося з Біблії, «неможливо зрозуміти час, в який живемо, без минулого, яке сприймається не як збір далеких фактів, а як життєдайні соки, що зрошують теперішність».

За словами Глави Католицької Церкви, 25 березня 1957 року було днем «очікувань та сподівань, ентузіазму й трепету», який могла вчинити унікальним днем в історії лише «виняткова з огляду на значення й наслідки подія». Й пам’ять цього дня «єднається із сьогоднішніми надіями та очікуваннями європейських народів», які просять «розпізнання для теперішнього, аби з оновленим поривом й довір’ям, далі прямувати розпочатим шляхом».

«Це добре усвідомлювали батьки-засновники та лідери, які ставлячи свій підпис під обома Угодами, породили ту політичну, економічну, культурну і, насамперед, людську дійсність, яку ми сьогодні називаємо Європейським Союзом», – сказав Святіший Отець, вказуючи на те, що після «жорстоких й оповитих пітьмою» років другої світової війни, тогочасні провідники вірили в можливість кращого майбутнього.

Як зауважив Папа, батьки-засновники пригадують нам, що Європа – це не збір правил, протоколів та процедур, але «життя, спосіб розуміння людини, починаючи від її трансцендентної та невід’ємної гідності, а не лише як збір прав, які потрібно захищати». Один з них, Альчіде Де Ґаспері, стверджував, що в основі європейської ідеї перебуває «постать та відповідальність людської особи з її закваскою євангельського братерства, з її прагненням істини й справедливості, загостреним тисячорічним досвідом». Й Рим, з огляду на його «покликання до вселенської», будучи «символом згаданого досвіду», був обраний як місце підписання цих Угод.

«Якщо від самого початку було зрозуміло, що пульсуючим серцем європейського політичного проекту не могла не бути людина, так само була очевидною загроза того, що Угоди могли залишитися мертвою літерою. Їх потрібно було наповнити оживляючим духом. І першим елементом європейської живучості є солідарність», – вів далі Святіший Отець, вказуючи на необхідність зберегти дух батьків-засновників, зважаючи на сьогоднішні відцентрові спонуки та на спокусу «применшити основоположні ідеали Союзу до виробничих, економічних та фінансових потреб».

Цитуючи тодішнього німецького канцлера Аденауера, який стверджував: «Наші наміри не мають егоїстичної природи», та французького Міністра закордонних справ Франції Піно: «Без сумніву, країни, що об’єднуються, не мають наміру відзолюватися від решти світу й спорудити навколо себе неприступні стіни», – Глава Католицької Церкви наголосив на тому, що в той час добре усвідомлювали важливість зусиль, спрямованих на те, щоб «усунути неприродну стіну, що розділяла континент від Балтійського до Адріатичного моря».

«Дуже багато зусиль коштувало повалити цю стіну! Однак, сьогодні загубилася пам’ять про ці труди. Втратилося також усвідомлення трагедії розділених сімей, бідності й нужди, спричинених цим поділом. І там, де цілі покоління прагнули побачити падіння знаків вимушеної ворожнечі, сьогодні дискують про те, як позбутися “загроз” нашого часу: починаючи від довгої шереги жінок, чоловіків і дітей, що втікають від війни та бідності, які просять лише можливості мати майбутнє для себе і своїх найдорожчих», – сказав Папа, вказуючи і на те, що серед «пустки пам’яті, якою позначені наші дні, часто забувається про інший великий здобуток солідарності, започаткованої 25 березня 1957 року – найтриваліший період миру останніх сторіч».

Після першої частини промови, присвяченої батькам-засновникам, спільною рисою яких був «дух служіння в поєднанні з політичним захопленням» та усвідомлення того, що «у витоках європейської цивілізації лежить християнство», без якого «західні цінності гідності, свободи й справедливості стають незрозумілими», Святіший Отець перейшов до роздумів над тим, що «протягом останніх шістдесяти років світ дуже змінився».

«Якщо батьки-засновники, – зауважив він, – що пережили руйнівний конфлікт, надихалися надією на краще майбутнє та були опановані бажанням досягти його, запобігаючи виникненню нових конфліктів, у нашій епосі панує, радше, поняття кризи. Бачимо економічну кризу, якою позначене останнє десятиріччя, бачимо кризу сім’ї та установлених суспільних моделей, бачимо поширену “кризу інституцій” та кризу мігрантів: чимало криз, які приховують страх та глибоку розгубленість сучасної людини, яка потребує нової герменевтики для майбутнього».

Але, як підкреслив Папа, слово «криза» має не лише негативний відтінок, позначає не лише важкий момент, який слід подолати. Воно походить з грецького «κρίνω», що означає досліджувати, судити, зважувати. Отож, «наш час – це час розпізнавання», час «викликів і шансів». І згадка про батьків-засновників покликана допомогти накреслити подальший шлях, а відповідь на запитання про майбутнє можемо знайти у «колонах, на яких вони намірилися будувати Європейську економічну спільноту», про які вже згадувалося: «центральна роль людини, активна солідарність, відкритість для світу та шукання миру й розвитку, відкритість на майбутнє». А на тих, хто управляє, лежить обов’язок «розпізнавати шляхи надії, накреслити конкретні шляхи».

Отож, за словами Глави Католицької Церкви, «Європа віднаходить надію, коли центром і серцем її інституцій є людина». А це включає уважність до потреб як окремих осіб, так і суспільства й народів. Це також означає «повернути дух родини, в якій кожен робить свій вільний вклад у спільний дім, відповідно до власних можливостей і здібностей» і не забувати, що «Європа – це сім’я народів», яка народилася, «як єдність відмінностей та єдність в різноманітності».

«Сьогодні Європейський Союз потребує наново відкрити сенс буття, насамперед, “спільнотою” осіб і народів, що усвідомлює, що “цілість є більшою від частини, а також більшою від простої суми частин”, а тому “слід поширювати свій погляд, аби розпізнати більше добро, що принесе користь усім”», – сказав Святіший Отець, цитуючи Апостольське напоумлення «Радість Євангелія».

«Європа віднаходить майбутнє у солідарності, що є також найефективнішою протиотрутою від сучасних популізмів, – вів далі Папа. – Солідарність веде до усвідомлення буття частиною одного тіла й, одночасно, здатність кожного члена “симпатизувати” з інших та з усім. Якщо один страждає, страждають всі».

Як зазначив Папа, солідарність – це не добрі наміри, але «конкретні вчинки та жести». Й навпаки, популізм розквітає «саме з егоїзму». Тому, слід «наново почати мислити по-європейському», аби подолати загрозу «сірої одноманітності», чи радше, «тріумфу партикуляризму». Це вимагає лідерства, що не експлуатує емоції, щоб здобути симпатії, але дбає про зростання «в дусі солідарності й субсидіарності».

Далі Глава Католицької Церкви підкреслив, що «Європа віднаходить надію, коли не закривається у страхах фальшивих забезпечень. Навпаки, її історія дуже визначена зустріччю з іншими народами і культурами, а її ідентичність є і завжди була динамічною та мультикультурною ідентичністю». За його словами, відкритість на світ включає здатність до діалогу, як форми зустрічі на всіх рівнях.

«Проблема міграції ставить глибше питання, яке, перш усього, має культурний характер. Яку культуру пропонує сьогодні Європа? Страх, який часто відчувається, має свої найрадикальніші причини у втраті ідеалів», – сказав Папа, наголошуючи на тому, що багатством Європи завжди була «її духовна відкритість та здатність ставити перед собою фундаментальні запитання про сенс існування», в той час, як «здобутий добробут, здається, підрізав крила та звузив горизонти». Натомість, «унікальна ідейна та духовна спадщина» Європи є кращими ліками від «порожнечі цінностей наших часів».

«Європа віднаходить надію, коли вкладає у розвиток і мир», – вів далі Святіший Отець, пригадуючи, що розвиток не залежить виключно від виробничих параметрів, але стосується «цілої людини», «гідності праці, належних умов життя, доступу до освіти й необхідного медичного забезпечення». «Розвиток – це нове ім’я миру», – писав блаженний Павло VI в енцикліці «Поступ народів».

Врешті, Глава Католицької Церкви підкреслив, що «Європа віднаходить надію, коли відкривається на майбутнє», тобто, коли «відкривається на молодь, даючи перспективу серйозної освіті, дійсного включення у світ праці». Коли «інвестує у сім’ю», «шанує сумління та ідеали» своїх громадян. Коли «гарантує можливість мати дітей, не боячись того, не вдасться їх утримати» та «захищає життя».

Підсумовуючи, Папа зазначив, що шістдесят років в людській перспективі – це період зрілості й час переосмислення. Але, на відміну від шістдесятирічної людської істоти, «Європейський Союз має перед собою не незворотну старість, а можливість нової молодості». Це залежить від здатності «знову спільно трудитися й робити ставку на майбутнє». «Вам, як лідерам, належить розпізнати шляхи “нового європейського гуманізму”, побудованого на ідеалах та конкретності. Це означає не боятися ефективних рішень, здатних дати відповідь на дійсні проблеми людей та перетривати пробу часом», – сказав Глава Католицької Церкви, запевнивши близькість Святого Престолу та Церкви.


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць