Під покровом Воздвиження Чесного Хреста

Шістдесят літ тому, десять літ від насильного переселення на землі Східної Пруссії, у невеликому містечку, розташованому майже на самому кордоні з російським калінінгдрадським воєвідством, Гурові Ілавецькому, була покликана до існування греко-католицька парафія Воздвиження Чесного Хреста. Утворили її переселенці з околиць Перемишля, Сяніка, Ліська, Любачева, Сокаля, Грубешова.

Варто нагадати, що протягом перших десяти літ життя на поселенні, вірні всякими заходами намагалися добитися богослужінь в рідному обряді й мові. Нахтненням для них були велелюдні празники на свято Святих Петра і Павла в Хшанові. Там також формувалися листи-звернення до влад з проханнями. Люди писали: «…Niżej podpisani obywatele polscy, wierni Kościoła Grecko–Katolickiego, osiedleni na terenie wojew. Olsztyńskiego i Białostockiego, proszę gorąco Pana Ministra o łaskawe wydanie zezwolenia na odprawianie nabożeństw w obrządku greko-katolickim…» (Хшанво, 19. 12. 1956). Звичайно, на такі звернення ніхто не реагував, лише дбайлива «безпека» підключала їх до своїх містких архівів.

Першу греко-католицьку літургію в Гурові Ілавецькому відправив о. Іван Булат 7 квітня 1957 р. в місцевому римо-католицькому костелі. І саме там впродовж наступних 25 літ були служені греко-католицькі літургії. У 1981 році, завдяки клопотанням тодішеього пароха, о. Юліяна Ґбура (пізніше стрийського єпарха), а також прихильності адміністрації, громада відкупила від міста давню протестантську святиню, яка занедбана, поволі перемінювалася, також за справою місцевих «шукачів скарбів», у суцільну руїну. Спільними зусиллями позбавлений обладнання храм вдалося відремонтувати і перемінити на церкву.

Автором проекту іконостасу і його реалізатором став проф. Юрій Новосільський. Він також запроектував і зреалізував у храмі настінні розписи, поєднуючи тим самим його середньовічне минуле з сучасністю, «західне зі східним».

Празник Воздвиження Чесного Хреста, який вірні Гурова Ілавецького цього року в середу 27 вересня відзначали вже шістдесятий раз, за кожним разом відзначається у піднесеному настрої і честю. Беруть у ньому також участь численні гості із сусідських парафій, колишні мешканці міста й околиць.

Отець декан, мітрат Іван Лайкош у проповіді згадав колишніх душпастирів, і тих, кого немає вже серед живих, і тих, що сьогодні працюють в інших місцях. Говорив також про трудні викилики сьогодення та потребу скріплювання віри й єдності у спільноті.

Богдан Тхір