Блаженнішому Любомиру присвоїли звання Почесного мешканця Княжичів

Світлої пам’яті Блаженнішому Любомиру (Гузару) місцева влада присвоїла звання Почесного мешканця села Княжичі, що під Києвом. У цьому селі Блаженніший Любомир проживав з часу повернення осідку Глави УГКЦ до Києва. У церемонії проголошення взяв участь владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ. На святі з духовними піснеспівами виступив хор Київської Трьохсвятительської духовної семінарії.

Під час проголошення владика Богдан (Дзюрах) відзначив, що ця подія – особлива і дуже зворушлива. «Можна сказати, що в особі світлої пам’яті Блаженнішого Любомира сьогодні небо доторкається землі, цієї княжицької землі. Тут він прожив останні 10 років свого життя, звідси він розпочав свою мандрівку до вічності. Він прославив це село своєю присутністю, адже про це село знав без перебільшення цілий світ: уся наша Церква в Україні і на поселеннях скеровувала погляд до Княжич біля Києва, сюди приїжджали президенти, прем’єр-міністри, міністри, посли іноземних держав, громадські діячі, журналісти і прості люди – двері його дому були гостинно відкриті для усіх, бо в його серці було місце для усіх. Сьогодні в серці нашого села звучить його ім’я, щоб зберегти його присутність тут назавжди», − сказав владика Богдан.

Слово під час присвоєння звання Почесного мешканця села Княжичі Блаженнішому Любомирові (посмертно):

Високопреподобний отче Архимандрите, Всесвітліші отці, вельмишановний Вікторе Івановичу, достойні депутати, дорогі брати і сестри у Христі, Слава Ісусу Христу!

Сьогоднішня подія – особлива і дуже зворушлива. Сьогодні мешканця неба – ми в Господі маємо тверду на це надію – проголошують почесним мешканцем цього села Княжичі. Можна сказати, що в особі світлої пам’яті Блаженнішого Любомира сьогодні небо доторкається землі, цієї княжицької землі. Тут він прожив останні 10 років свого життя, звідси він розпочав свою мандрівку до вічності. Він прославив це село своєю присутністю, адже про це село знав без перебільшення цілий світ: уся наша Церква в Україні і на поселеннях скеровувала погляд до Княжич біля Києва, сюди приїжджали президенти, прем’єр-міністри, міністри, посли іноземних держав, громадські діячі, журналісти і прості люди – двері його дому були гостинно відкриті для усіх, бо в його серці було місце для усіх. Сьогодні в серці нашого села звучить його ім’я, щоб зберегти його присутність тут назавжди.

Довідавшись про рішення місцевої влади присвоїти звання почесного мешканця Княжич Блаженнішому Любомирові, я подумав: а як би відреагував на це сам Блаженніший, що б він з цієї нагоди сказав. Правдоподібно він би з притаманним йому тонким гумором сказав так, як він свого часу говорив на церемонії присвоєння йому звання «почесного мешканця міста Львова»: «Для мене велика честь стати пОчесним (саме такий наголос зробив би Блаженніший) мешканцем села Княжичі. Але я б дуже хотів бути не лише почесним, але і чесним мешканцем цього села».

Ми не сумніваємося, що наш Блаженніший був саме чесним і благородним мешканцем Княжич, справжньою людиною. Це можуть підтвердити, зокрема, ці односельчани, котрі мали нагоду зустрічатися і близько спілкуватися з Блаженнішим. З повним правом можемо застосувати до нього самого його власні слова про те, кого можна назвати справжньою людиною: «Справжня людина це та, після спілкування з якою кожен відходить кращим». Я щиро бажаю усім нам, щоб від присутності в історії цього села такої світлої Божої людини усі ми ставали трохи кращими.

Блаженніший залишив у селі не лише такий гарний про себе спомин, не лише назву вулиці і провулка (за що ми дуже дякуємо керівництву і мешканцям села), − він залишив також своє дітище – духовний центр, семінарію і храм, який ми нещодавно посвятили. Ці молоді брати-семінаристи, які готуються служити рідному народові як священнослужителі нашої Церкви, сьогодні разом з о. ректором і отцями-вихователями є тут, щоб висловити в імені Блаженнішого Любомира і в імені нашої Церкви нашу вдячність і подарувати вам усім духовний дар – духовну пісню. (…).

Хочемо ще раз сердечно привітати керівництво села і усіх мешканців Княжич з сьогоднішнім святом і сказати, що для нас є великою честю проживати тут, у цьому селі, разом з його мешканцями – людьми щирого серця і благородного духа. Ця благородність духа нехай у нас усіх надалі зростає, проявляється щоденно, − починаючи від пошани до довкілля, через взаємну пошану одне до одного і аж до жертовної любові до нашої спільної Батьківщини – України.

Мене цього року дуже вразило те, як навесні ми спільно, усією громадою дбали про красу цього села, але також сьогодні мене вразила вістка про таку велику кількість наших односельчан, які захищають нашу Батьківщину на Сході України. Молімося за них щоденно, бо вони складають велику жертву задля нас з вами – своє здоров’я і мало не щодня ризикують своїм життям. Пам’ятаймо про них, підтримуймо їхні родини молитвою і ділами милосердя! Я теж не можу забути несподіваної зустрічі 8 грудня 2014 року під час першого віча на Майдані під час Революції гідності. Тоді, проходячи поміж свіжими рядами наметів, споруджених активістами Майдану, ми зустріли гурток жінок і почали з ним розмову. Великою радістю було для нас почути: «Ми з Княжич. Наші чоловіки облаштовують палатки, а ми тут варимо їсти. Ми вже тиждень тут стоїмо і не підемо звідси аж до перемоги». Дякуємо Вам за цю силу духа, за велику національну свідомістю і щиру християнську віру!

Наша свята обитель знаходиться під лісом і це є дуже символічно. Ми щиро хочемо бути для цього села духовними легенями, оазисом, в якому ви зможете знайти спочинок для душі і пережити зустріч з люблячим Отцем Небесним.

Нехай Його благословляюча десниця перебуває над цим селом і над усіма вами! Нехай Господь за молитвами Пресвятої Богородиці зсилає на усіх Вас свої щедроти: благословення, мир, злагоду, зцілення душевних і тілесних ран, міцне здоров’я невидимим пришестям і діянням Святого Духа – на многая і благая літа!

+ Богдан (Дзюрах)