Політика, право і католицизм у Болівії: інтерв'ю з В. М. Мельником
  • Птн, 03/06/2016 - 12:30

Нещодавно в книжковому світі України з'явилась новинка, що одразу привернула інтерес найрізноманітніших кіл науковців. Це — невелика книга Віктора Мельника під назвою “Болівія: політична історія та конституційне право” (Вінниця: Друкарня ВНМУ ім. М. І. Пирогова, 2016, 30 с.). Слід зазначити, що вона представляє інтерес не лише для політологічної, дипломатичної чи юридичної спільноти. В. М. Мельник приділяє особливу увагу законодавчому регулюванню католицької релігії в Болівії, діяльності католицьких партій, католицьких профспілок. Він називає католицизм фундаментом латиноамериканського менталітету та світосприйняття. Кожен розділ брошури має власні католицькі акценти.

      Що ми знаємо про В. М. Мельника? Насамперед те, що автору всього 19 років. Віктор Мирославович Мельник навчається на юридичному та філософському (відділення політології) факультетах Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Однак, він вже є автором понад 190 наукових і науково-популярних публікацій, автором 7 книжок. Монографія “Нариси з теорії соціокультурної антропології” (Вінниця, 2015, 552 с.) стала першим в Україні науковим узагальненням на цю тему. Книга “Оборонні укріплення міста Вінниці” (Вінниця, 2015, 100 с.) — перше комплексне дослідження вінницьких фортифікацій.

      Навчання та активна наукова робота не заважають В. М. Мельнику займатись громадською роботою, працювати у фахових об'єднаннях. Він є членом Національної спілки журналістів України, Російського товариства соціологів, Українського географічного товариства. Нещодавно Віктора Мирославовича було прийнято в Українську асоціацію зовнішньої політики (УАЗП). Публікація “Болівії” — перше книжкове видання молодого автора зроблене у статусі представника УАЗП. Ця остання книжка і стане головним предметом нашої подальшої розмови.

      Вікторе, що змусило вас написати дослідження на латиноамериканську тематику?

      Своє завдання я вбачав не просто у написанні праці про Латинську Америку. Це — предмет досліджень географів, країнознавців, істориків. Я хотів створити підгрунтя для налагодження політичних і дипломатичних зв'язків між Україною та Латинською Америкою. Як політолог і майбутній юрист, я запропонував наукову платформу для можливого забезпечення відповідних контактів між Україною та однією з південноамериканських країн.

      Чому ви обрали саме Болівію? З таким же успіхом можна було дослідити українсько-аргентинські чи українсько-бразильські дипломатичні перспективи...

      Справді, Україна має дипломатичні відносини із Аргентиною та Бразилією. Однак, мені було цікаво подивитись “вглиб” континенту. Я завжди цікавився історією таких індіанських центрів як Перу, Болівія чи Парагвай. При цьому, Болівія — найбагатша держава Південної Америки за обсягом природних ресурсів. У цьому аспекті існує багато спільного між Болівією та Україною за характером економічної ролі на регіональній арені.

      Крім того, в  українській науковій літературі є розвідки про Аргентину та Бразилію. Про Болівію немає взагалі нічого. Моя невелика книжечка покликана заповнити цей пробіл, хоч і на початковому рівні.

      Назва вашої книжки — “Болівія: політична історія та конституційне право”. Що поєднує Болівію та Україну в цьому контексті?

      Це дуже цікаве питання. Болівія та Україна не мають адекватних політико-дипломатичних зв'язків. Вони знаходяться на абсолютно різних континентах. В Україні нічого не пишуть про Болівію, а в Болівії про Україну. Однак, незважаючи на всі ці обставини, існує багато факторів, що поєднують обидві країни. Моя наукова спеціалізація — політологія та публічне право. Отже, я вирішив проаналізувати спільне між Україною та Болівією саме в політико-юридичній площині.

      Болівія — це перша країна у світі, що на конституційному рівні запровадила процес децентралізації. Після грунтовного аналізу світових практик децентралізації, я можу впевнено сказати, що Болівія — єдина держава, де тлумачення децентралізації відповідає сучасному українському розумінню. Ми пішли шляхом децентралізації з 2014 року, нині декларуємо здійснення відповідних “реформ”. Ті ж самі реформи здійснювало керівництво Болівії наприкінці 90-х років минулого століття. Реформи просувалися повільно, але постійне декларування необхідності децентралізувати політичну систему призвело до наростання громадянської нестабільності та сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів. Протягом 2005-2009 років країна була на порозі громадянської війни. Значною мірою її врятував прихід до влади першого індіанця-президента — Ево Моралеса.

      Політична історія Болівії ХХ століття була вкрай нестабільною. Чакська війна з Парагваєм, безкінечні перевороти, влада фашистських або соціалістичних хунт створили сприятливі умови для контролю британських та північноамериканських фінансових груп над місцевою економікою. Внаслідок олігархізації, “окупації” і тінізації народного господарства, рівень життя громадян Болівії був дуже низький.

      Прихід до влади індіанця та соціаліста Ево Моралеса значно покращив ситуацію. Він запропонував гасло “децентралізація та націоналізація”, поступово вивів болівійську економіку з під закордонного контролю.

      І Болівія, і Україна здійснюють юридичний експеримент під назвою “децентралізація”. І Болівія, і Україна стикнулись з болючою та вкрай неоднозначною проблемою сепаратизму. І Болівія, і Україна мали надто заплутану та бурхливу історію політичних інститутів протягом ХХ століття. Це я ще не згадав про нашу спільність на ментальному рівні. Характер політичної культури, сприйняття народом політичних інститутів, процес формування політичної нації як у Болівії, так і в Україні дуже схожі. Політична історія наших країн — яскравий матеріал для психологічних узагальнень про те, що може об'єднувати націю із перехрестя Європи та Азії і націю з Андського плато.

      Ви можете назвати себе прихильником болівійського “лівого повороту”?

      Лівим поворотом називають курс сучасного болівійського президента Ево Моралеса. Він соціаліст, але не це головне. Його справді цікавить життя країни. Ево Моралес — політичний новатор. Він створив теорію проведення одночасної децентралізації та націоналізації, він сприяв зміні назви країни з “Республіки Болівія” на “Багатонаціональну Державу Болівія”. Моралес — виходець із профспілкового руху. Його важливе, на мій погляд, досягнення — інкорпорація профспілок в систему державного управління. Схожий прецедент у політико-правовій практиці стався за часів Мусоліні в Італії (1920-і роки).

     Мені імпонує сучасний болівійський синтез іспанського франкізму з південноамериканською практикою радикального соціалізму. Я вважаю це відстоюванням права на власний політичний шлях. Кожна країна, що відстоює свій політичний суверенітет в умовах глобалізації заслуговує на повагу.

      Разом із тим, існують рішення Ево Моралеса та болівійського парламенту, які мені не подобаються. Наприклад, у 2009 році було скасовано державний статус католицької релігії. Мені здається, що це помилка. 94% населення Болівії — католики. Це ще раз доводить, що в політології на кожен плюс знайдеться мінус. Усі позитивні зрушення, реформи, законодавчі практики завжди врівноважуються окремими негативними тенденціями. Саме тому політолог не може називати себе однозначним прихильником певного ідеологічного напрямку.

      Що стосується чисто юридичної точки зору, то болівійський “лівий поворот” мені подобається як хороша методологія реформування законодавства. Останні перетворення в цій галузі можуть слугувати прикладом і для України.

           У вашій книзі аспекти політичної історії тісно переплетені з конституційним правом. Чого тут все-таки більше: права чи політики?

      Політика і право — речі взаємопов'язані настільки, що грань між ними не завжди доцільно проводити. В першу чергу я говорю про публічне право, основою якого є конституційне право.

      Я мав на меті висвітлити історію болівійського конституціоналізму. Саме характеристика юридичного документу (Основного закону) переросла в політико-історичний лейтмотив моєї брошури. Втім, часті переходи від політики до права не змінюють основного напрямку.

      Як ви охарактеризуєте цей “основний напрямок”?

      Це — юридичне дослідження, що характеризує досвід еволюції конституційного права Болівії з метою запровадження політико-дипломатичних та економічних відносин між Україною та Болівією.

      Якою ви бачите цільову аудиторію вашої “Болівії”?

      Для мене цільова аудиторія цієї брошури — викладачі та студенти, працівники академічних установ і науково-дослідних центрів. Особливо я хотів би виокремити дипломатів. Я видав “Болівію” як член Української асоціації зовнішньої політики — фахового об'єднання дипломатів. Саме тому я розраховую на те, що в умовах зміни домінуючої парадигми у зовнішній політиці України ця книжечка стане корисною для фахівців на латиноамериканському напрямі.

      “Католицький оглядач” звернув увагу на католицькі акценти у вашій книжці. Чи можна назвати дослідників католицизму чи зацікавлених в історії католицизму також частиною цільової аудиторії?

      Безумовно! Моя “Болівія: політична історія та конституційне право” мала на меті з'ясування походження сучасної болівійської правової системи. Я вже говорив, що право і політика неймовірно взаємопов'язані. Однак, історія Південної Америки розгорталась таким чином, що будь-яка конструктивна еволюція політичного процесу відбувалась лише під впливом католицизму та безпосередньо Папи Римського. Мої дослідження довели, що конституційне право Болівії є спадкоємцем юридичних цінностей християнства. Я впевнений, що ця брошура стане в нагоді для всіх зацікавлених католицькою справою.

      Ви досить часто зосереджуєтесь на впливові католицизму в Південній Америці. Як це співвідноситься з вашими політичними поглядами та науковими пошуками?

      Перш за все я римо-католик. А вже після цього я вважаю себе належним до тієї або іншої ідеологічної платформи. Так само я спочатку католик, а вже потім політолог чи юрист. Це питання ідентичності. Для мене первинною з дитинства була і є римо-католицька ідентичність.

      Мій інтерес до Болівії значною мірою виник і посилився завдяки завдяки моїй вірі та римо-католицькій ідентичності. Так само, із науковим зацікавленням я ставлюсь до всіх інших католицьких країн. При цьому, я аж ніяк не применшую значення всіх гілок християнства і з повагою ставлюсь до традиційних релігій.

       Саме римо-католицька ідентичність змусила мене створити метод “теїстичного матеріалізму”, який став підгрунтям для моєї монографії “Нариси з теорії соціокультурної антропології”. Це було моє перше синтетичне дослідження на межі філософії, історії та етнології. З часів написання цієї книжки та розробки методу “теїстичного матеріалізму” римо-католицька ідентичність значно відкорегувала мої політичні погляди. Я — прихильник християнського консерватизму.

      У книзі “Нариси з теорії соціокультурної антропології” я проаналізував досвід українського, польського, російського християнського консерватизму, вперше зосередив свою увагу навколо ідейної революції Католицької церкви. З того часу вона є моїм філософським підгрунтям в юридичних і політологічних дослідженнях. Читачі “Католицького оглядача” могли помітити це в моїх статтях, що публікуються на сайті (статті та аналітичні дослідження В. М. Мельника розміщуються в “Авторській колонці В. М. Мельника” з 21.05.16. — Ред.). Я досить часто посилаюсь на свої “Нариси з теорії соціокультурної антропології” (звісно, що в методологічних аспектах чи у філософських відступах). Для мене це знакова і програмна книга.

      Я казав, що мені з юридичної точки зору імпонує “лівий поворот” сучасного президента Болівії. Як політолог, я ставлюсь до болівійського соціалізму нейтрально. Однак, як римо-католик і філософ антропологічного напряму я не можу відкидати ідеологію. Людина не може жити без ідеї. Християнство — одна з найвищих і найцінніших ідей в людській історії. Зосередження первинних і традиційних християнських цінностей у лоні Римо-католицької церкви зробило мене християнським консерватором.

      У книзі “Нариси з теорії соціокультурної антропології” ви справді виступаєте ідеологом християнського консерватизму. Чи вважаєте ви християнський консерватизм перспективною ідеологією як у Болівії, так і в Україні?

      Монографія “Нариси з теорії соціокультурної антропології” — початок моїх наукових ідеологічних пошуків. Я ставлю перед собою завдання розбудувати цілісну ідейну систему християнського консерватизму. Кожна моя нова книжка, брошура чи стаття в більшій чи меншій мірі апелюють до необхідності політичної імплементації позицій християнського консерватизму. При цьому, християнський консерватизм не можна порівнювати із націоналізмом чи соціалізмом. Це — надідеологічна філософія. Правильне її застосування у сфері державного управління чи публічної дипломатії може принести неймовірну користь.

      Християнський консерватизм має великі перспективи у Болівії. Його політичні корені лежать ще в діяльності католицьких партій і профспілок у першій половині ХХ століття. “Лівий поворот” Ево Моралеса може бути успішним та завершеним лише в умовах об'єднання зусиль церкви та уряду.

      В Україні доведеться ще багато попрацювати, щоб християнський консерватизм зміг відігравати справді політичну роль. Однак, роботу над публічною дипломатією слід починати вже зараз. Римо-католицька церква зобов'язана працювати на перспективу.

      Поки що, політика Ево Моралеса не надто тяжіє до об'єднання з церквою. Ви у своїй книзі пишете, що католицизм навіть скасували як державну релігію!

      Справді, католицизм був державною релігією від здобуття Болівією незалежності (1825 рік) і до останнього часу (2009 рік). Я впевнений, що у подальшому все повернеться на свої місця. Болівійська державність потребує католицизму.

      Зараз у Болівії керують радикальні соціалісти. Вони скасували державний статус католицизму, внесли відповідні зміни в Конституцію. Нова редакція Конституції навіть впровадила визнання давньої індіанської богині Пачамами на загальнодержавному рівні. Це своєрідний реверанс в сторону традицій індіанців.

      Як політолог можу сказати, що державницька далекоглядність Ево Моралеса буде визначатись тим, як швидко він відновить конструктивний діалог з Ватиканом та Римо-католицькою церквою. Без цього діалогу Болівію в майбутньому може чекати новий виток політичної кризи.

      Ваш прогноз полягає в тому, що конституційне визнання католицизму буде поновлене?

      Я вважаю, що без поновлення державного статусу католицизму Болівія програє. Як мінімум, вона програє доступ до дипломатичної підтримки Ватикану.

      Ви розвинули свою концепцію католицизму як цивілізаційної домінанти на презентації “Болівії...”. Розкажіть про це детальніше.

      Ця книжечка витримала вже дві презентації. Перша відбулась в Інституті всесвітньої історії Національної академії наук України 19 квітня. Я представив свою працю перед провідними політологами, істориками, економістами. Там я вперше публічно наголосив на ролі католицизму в юридичній історії Болівії.

      Друга презентація пройшла на спільному засіданні Київського відділу Українського географічного товариства, Клубу вчителів географії, Товариства дослідників України (28 квітня). Моя доповідь зупинилась на виключній ролі християнства у цивілізаційному становленні Латинської Америки.

      Хто вам найбільше допоміг під час роботи над книжкою?

      Я у передмові до брошури відзначив два дослідження, які вплинули на концепцію моєї “Болівії...”: “Історію Латинської Америки” П. Шоню та “Політичну історію країн Латинської Америки” під загальною редакцією Є. Ларіна. Остання була видана колективом Інституту всесвітньої історії Російської академії наук. До речі, під керівництвом професора Є. Ларіна в березні цього року було видано фундаментальну “Історію Болівії”. Це сталось майже одночасно з виданням моєї брошури! Слід зазначити, що в російських дослідженнях католицькі впливи не знаходять відповідного висвітлення. Це напевно наша найголовніша відмінність.

      Особливу вдячність я хотів би висловити також науковому рецензенту — кандидату юридичних наук, доценту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Н. М. Ковалко. Неоціненну допомогу надав і мій дідусь — Петрушенко Віктор Пилипович.

      Які у вас подальші плани? Чи збираєтесь ви написати працю на тему християнського консерватизму?

      Наразі я працюю над зовнішньою політикою та міжнародно-правовим статусом Ватикану. Під егідою Української асоціації зовнішньої політики готується до видання моя монографія “Еволюція міжнародно-правового статусу Ватикану: історія, сьогодення, українські акценти”. Я також продовжую працювати над новою книгою по католицькій юриспруденції.

      Найближчим часом планую видати брошури “Етноісторичні аспекти становлення польської нації” та “Психологічна антропологія: нова експериментальна концепція”.

      Над ідеологічною теорією християнського консерватизму я працюю вже давно. Очевидно, що така праця буде носити політологічний характер.


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць