Послання Святішого Отця Франциска на 49 Всесвітній день Миру: «Переможи байдужість і здобудь мир»
  • Срд, 30/12/2015 - 20:45

1. Бог не є байдужим. Бог піклується про людськість, Бог нас не залишає!

На початку нового року, я хотів би висловити побажання щедрих благословень і миру, в ім'я надії, задля майбутнього кожного чоловіка і кожної жінки, кожної сім'ї, кожного народу та нації, як і голів держав та релігійних відповідальних. Не тратьмо ж надії, що 2016 рік побачить нас стійких та з надією заангажованих, кожен на своєму рівні, у справі реалізації справедливості та встановлення миру. Бо насправді, цей останній є даром Бога і плодом діяльності людей. Мир є даром Бога, але ввірений усім чоловікам та усім жінкам, що покликані його реалізовувати.

Берегти мотиви надії

2. Війни і терористичні акти, разом із їх трагічними наслідками, арешти людей, переслідування з етнічних чи релігійних причин, зловживання владою від початку до кінця ознаменували минулий рік, настільки болісно множачись в різних регіонах світу, що набули характерних рис нашої дійсності, яку можна би було назвати «третя світова війна по шматочках». Та деякі події минулих років, як і року, що тільки закінчився, спонукають мене, дивлячись на майбутній рік, відновити заклик не втрачати надії у здатність людини, разом з Божою благодаттю, подолати зло, не смиряючись йому і не піддаючись байдужості. Події, що на них я посилаюся, показують здатність людства діяти в дусі солідарності, тобто поза межами лише індивідуалістичних інтересів, без апатії і байдужості через різного роду критичні ситуації.

Серед цих подій, хотів би згадати зусилля, спрямовані на сприяння зустрічі світових лідерів в межах СОР 21 (21 конференція  учасників Конвенції ООН по запобіганню кліматичним змінам), щоби знайти нові способи запобігти кліматичним змінам і зберегти благополуччя Землі, нашого спільного дому. Це також пригадує дві інші попередні події: Самміт в Аддіс-Абебі щодо збору коштів для стабільного розвитку світу та прийняття Організацією Об’єднаних Націй програми 2030 для стабільного розвитку, що спрямована забезпечити більш достойне життя усім, передусім бідним народам світу, до вказаного року.

2015 рік був також особливим роком для Церкви, бо це рік 50-ої річниці публікації двох документів Другого Ватиканського собору, які дуже виразно висловлюють сенс солідарності Церкви зі світом. Папа Йоан ХХІІІ ще на початку собору заохотив відкрити вікна Церкви, аж поки світ не стане завдяки цьому більш відкритим на спілкування. Ці два документи, Nostra aetate та Gaudium et spes, є показовими виразами нових постав діалогу, солідарності та товаришування, які Церква прагнула прищепити усій людськості. В декларації Nostra aetate Церкву заохочено відкритися на діалог із нехристиянськими релігіями. Пастирською конституцією Gaudium et spes, оскільки «радощі та надії, смутки та тривоги людей сьогодні, особливо бідних та усіх хто страждає, є також радостями, надіями, смутками та тривогами учнів Христа»[1], Церква прагнула розпочати діалог з людською родиною щодо проблем світу, як знак солідарності та чуттєвої поваги.[2]

В цій же перспективі, святкуванням Ювілею Милосердя я хотів би запросити Церкву молитися та працювати над тим, щоби кожен християнин міг зростити в собі смиренне та співчутливе серце, яке є здатне проголошувати та свідчити милосердя, «прощати та давати», відкриватися «на тих, хто живе в найбільш занедбаних життєвих периферіях, які сучасний  світ так драматично творить», без падіння «у байдужість, що впокорює, у  призвичаювання, що анестезує душу і не дає відкривати новизну, у цинізм який руйнує»[3].

Є багато причин вірити в здатність людства діяти спільно та солідарно, визнаючи власні взаємозв’язки та взаємозалежність, маючи в серці найслабших членів та дбаючи про спільне благо. Постава солідарної відповідальності є в основі фундаментального покликання до братерства та спільного життя. Гідність та міжособистісні стосунки становлять основу нас самих, як людських істот, що їх Бог створив на свій образ та подобу. Як створіння, обдаровані незаперечною гідністю, ми існуємо у відносинах із нашими братами та сестрами, за яких ми є відповідальними і щодо яких маємо діяти із солідарності. Без таких відносин ми би стали менш людьми. Саме тому байдужість є загрозою людській родині. Тому, мірою того, як ми починаємо цей новий рік, хотів би запросити усіх усвідомити це, щоби перемогти байдужість та здобути мир.

Деякі форми байдужості

3. Зрозуміло, що постава байдужого, що закриває своє серце, щоби не зважати на інших, що закриває очі, щоби не бачити те, що його оточує, який відчужується, щоби проблеми інших його не торкалися, характеризує тип людей, який присутній та поширений в кожній історичній епосі. Тим не менш, в наші дні ця постава сягнула поза індивідуальну сферу, набувши певний глобальний вимір та створивши феномен «глобалізації байдужості».

Перша форма байдужості людського суспільства – щодо Бога, з якої також бере початок байдужість щодо ближнього та щодо усього створіння. Це є один із важких наслідків фальшивої людськості та практичного матеріалізму, який змішаний із релятивістичним та нігілістичним способом мислення. Людина думає, що саме вона є автором самого себе, власного життя та суспільства; вона відчуває себе самодостатньою і прагне не лише замістити Бога, але взагалі бути без Нього; як наслідок, людина думає, що не є зобов’язана нічого нікому, за винятком самої себе, і домагається, щоби мати лише права [4]. Проти цього помилкового самосприйняття особи Бенедикт XVI пригадав, що ані людина, ані її розвиток не можуть надати самі собі свого остаточного значення [5]; і ще перед цим Павло VI ствердив, що «немає справжнього людства як те, що є відкрите на Абсолют, що визнає своє покликання, що пропонує істинну ідею про людське життя»[6].

Байдужість щодо ближнього також має різні обличчя. Є ті, що будучи добре інформованими, що слухаючи радіо, читаючи газети та дивлячись телевізійні програми, роблять це «літепло», майже зі звички: ці особи хоч знають драми, що терзають людськість лише поверхнево, та все одно не переймаються щодо їх вирішення, не відчувають співчуття. Це постава тих, хто знає та стримує свій погляд, думку та вчинки на самому собі. Нажаль, слід констатувати, що збільшення інформації, саме в наші часи, не означає збільшення уваги щодо проблем, якщо вона не викликає відкритість совісті на солідарність[7]. Навпаки, це може призвести до певного насичення, що анестезує і певною мірою релятивізує важкість проблем. «Деякі задовольняються звинуваченням бідних осіб та країн в їх проблемах, задовольняються несправедливими узагальненнями та пропонують знайти вирішення проблем у «навчанні», яке мало би цих бідних заспокоїти та перетворити у приручених та безпечних. Це ще більш дратує, коли всі ці маргіналізовані бачать зростання соціального раку, корупції, яка так глибоко закорінена в багатьох країнах – в урядах, в підприємництві та в – інституціях незалежно від політичної ідеології керівників»[8].

Ще в інших випадках байдужість проявляється як брак уваги до оточуючої дійсності, особливо подальшої. Деякі люди воліють не шукати, не бути інформованими, і живуть своїм добробутом та зручністю, вони є глухими на крик болю страждаючої людськості. Майже без усвідомлення, ми стали нездатними відчувати співпереживання щодо інших, щодо їх життєвих драм, нам не цікаво піклуватися про них, так, ніби все, що відбувається, є чужою відповідальністю, що не торкається нас [9]. «Коли нам добре та зручно, ми забуваємо про інших (те, що Бог Отець не робить ніколи), нас не цікавлять їх проблеми, їх страждання і несправедливість, яку вони переживають… Так наше серце впадає у байдужість: коли я почуваюсь відносно добре та зручно, я забуваю про тих, хто не почувається добре»[10].

Живучи в спільному домі, ми не можемо не запитувати про здоров’я цього нашого спільного дому, що я спробував вчинити в Laudato si’. Забруднення вод та повітря, бездумне виснаження лісів, знищення оточуючого середовища, часто є плодом байдужості людини щодо інших, тому що все є взаємопов’язане. Так як і поведінка людини із тваринами впливає на її ставлення до інших [11], вже не говорячи про тих, що дозволяють собі робити десь те, що не наважуються чинити у власному домі [12].

В цьому, як і в інших випадках, байдужість провокує передусім закритість і незаангажованість, що впливає врешті на відсутність миру з Богом, з ближнім та зі створінням.

Мир під загрозою глобалізованої байдужості

4. Байдужість до Бога сягає поза особистісно-інтимну та духовну сфери окремої людини та впливає на публічну та соціальну сфери. Як зазначав Бенедикт XVI, «є тісний зв'язок між прославленням Бога та миром між людьми на землі»[13]. Насправді, «без відкритості на трансцендентне, людина стає легкою здобиччю релятивізму, тому з великою трудністю діє на благо справедливості та встановлення миру»[14]. Забуття та заперечення Бога призводять до того, що людина починає відмовлятися приймати будь-які правила, що походять «згори», та приймає за норму лише саму себе, породили жорстокість та насилля без міри[15].

Особистісна та спільнотна байдужість до ближнього, яка є «дочкою» байдужості до Бога, набуває рис інертності та незаангажованості, що живлять довготривалість несправедливих ситуацій та ситуацій яскравої соціальної нерівності, які, в свою чергу, призводять до конфліктів чи, в будь-якому випадку, породжують атмосферу незадоволення, яке рано чи пізно ризикує перерости в насилля та невпевненість. Тому байдужість та незаангажованість, яка слідує за нею, завдають серйозну шкоду обов’язку кожної людини, щоби мірою своїх здібностей та позиції в суспільстві діяти для спільного блага, особливо для миру, який є одним із найцінніших благ людськості[16].

Що стосується інституціонального рівня, то байдужість до іншого, до його гідності, його основних прав та його свободи, поєднана з культурою, відзначеною зиском та гедонізмом, сприяє та інколи навіть виправдовує такі дії та політику, які спрямовані на заснування елементів, що є загрозою для миру. Така постава байдужості може сягнути аж до виправдання деяких плачевних політичних та економічних рішень,  до сприяння несправедливості, поділу та насиллю задля власного добробуту чи добробуту власної нації. Не рідко бо насправді економічні та політичні проекти людей мають за ціль здобути чи зберегти владу та багатство, навіть розтоптавши права та основні вимоги інших. Коли народи бачать, що їх основні права, такі як їжа, вода, медичне забезпечення чи праця, нехтуються, це їх спокушає до того, щоби силою забезпечити їх собі[17].

Причому байдужість до оточуючого середовища, сприяння знищенню лісів, забруднення довкілля, природні катаклізми викорінюють цілі групи з їх життєвих середовищ, доводять їх до нестабільності та невпевненості, творять ще більше бідності, ще більше несправедливих ситуацій з пагубними для безпеки та соціального миру наслідками. Скільки воєн вже відбулося і скільки їх ще станеться з огляду на брак ресурсів чи для задоволення ненаситного прагнення природніх ресурсів[18]?

Від байдужості до милосердя: навернення серця

5. Коли минулого року в Посланні на Всесвітній День Миру «Вже більше не раби, але брати» я пригадував першу біблійну ікону людського братерства, а зокрема Каїна та Авеля (див. Бут 4,1-16), я звернув увагу на те, як було зраджено це братерство. Каїн та Авель є братами. Походять з того самого лона, мають рівну гідність та створені на образ та подобу Бога; та їхнє братерство створінь ламається. «Каїн не лише не терпить свого брата Авеля, але через заздрість вбиває його»[19]. Так братовбивство стає формою зради, відкиненням Каїном братерства з Авелем, стає першим руйнуванням родинних братніх стосунків, солідарності та взаємоповаги.

Тоді втручається Бог, щоби закликати його до відповідальності щодо подібного собі, як зробив  з Адамом та Євою, коли вони зламали сопричастя із Творцем. «Тоді Господь сказав до Каїна: "Де Авель, брат твій?" Той відповів: "Не знаю. Хіба я сторож брата мого?" А Господь промовив: "Що ти вчинив? Ось голос крови брата твого кличе до мене з землі.» (Бут 4,9-10).

Каїн каже, що не знає, що сталося із його братом і що він не є його сторожем. Каїн не відчуває відповідальності за життя та долю свого брата. Не відчуває себе задіяним. Є байдужим щодо свого брата, не зважаючи на те, що вони є зв’язані спільним походженням. Як це сумно! Яка ж це братня, родинна, людська драма! Це є перший вираз байдужості між братами. Бог же не є байдужий: кров Авеля має велику цінність в Його очах, тому просить Каїна усвідомити це. Бог, отже, об’являється від початку людськості як Той, що цікавиться долею людини. Коли трохи пізніше сини Ізраїлю перебували в єгипетському рабстві, Бог знову втрутився.  Він говорить до Мойсея: «Бачу я, бачу бідування народу мого, що в Єгипті, і чую голосіння, що його спричинюють доглядачі. О, я знаю біль його! Тому я й зійшов рятувати його з рук єгиптян і вивести його з тієї землі в землю простору і гарну, що тече молоком та медом» (Вих 3,7-8). Важливо зауважити дієслова, які описують це втручання Бога: Він бачить, чує, знає, сходить, визволяє. Бог не є байдужим. Є уважним і діє.

Так само у своєму Синові Ісусові, Бог зійшов поміж людей, втілився і явив Себе солідарним із людством в усьому, крім гріха. Ісус ідентифікується із людством: «первородний між багатьма братами» (Рим 8,29). Він не задовольнявся лише навчанням натовпу, але турбувався про нього, особливо, коли бачив людей зголоднілими (див. Мр 6,34-44) чи без роботи (див. Мт 20,3). Його погляд був  скерований не лише на людей, але і на морських риб, на небесних птиць, на рослини і на дерева, на малі і великі; Він обіймав усе створіння. Він бачить, зрозуміло, та не обмежується лише цим, бо торкається людей, говорить з ними, діє їм на користь і робить добро тим, хто має в цьому потребу. І не тільки це – Він зворушується та плаче (див. Йо 11,33-44). Він діє, щоби припинити страждання, сум, бідність та смерть.

Ісус навчає нас бути милосердними, як Отець (див. Лк 6,36). В притчі про доброго самарянина (див. Лк 10,29-37) Він викриває занедбання невідкладної допомоги ближньому: «побачив він його… і пройшов мимо» (Лк 10,31.32). В той самий час цим прикладом Він запрошує своїх слухачів, а особливо своїх учнів, навчитися зупинятися перед обличчям страждань цього світу, щоби облегшити їх, перед ранами інших, щоби вилікувати їх засобами, які є в розпорядженні, починаючи від власного часу, попри стільки занять. Байдужість фактично часто шукає відмовки - дотримання ритуальних заповідей, кількість справ, які слід вирішити, протиріччя, що віддаляють нас  один від одного, різні упередження, що заважають нам стати ближнім.

Милосердя є серцем Бога. Тому має бути серцем кожного, хто вважає себе членом однієї великої родини Його дітей; серцем, яке потужно б’ється щодо усього, що стосується людської гідності, яка є відбиттям обличчя Бога у своїх створіннях. Ісус нам сповіщає, що любов до ближніх – чужинців, хворих, ув’язнених, безхатченків, навіть ворогів – є єдиною мірою, якою Бог судитиме наші вчинки. Від цього залежить наша вічність. Тож не дивно, що апостол Павло запрошував християн з Риму радіти з тими, хто радіє і плакати з тими, хто плаче (див. Рим 12,15), або поручав християнам із Коринту робити збірки для бідних, як знак солідарності із тими членами Церкви, що потерпають (див. 1 Кор 16,2-3). А святий Йоан пише так: «Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому?» (1 Йо 3,17; див. Як 2,15-16).

Ось чому «для Церкви та для вірогідності звістки, якою вона живе і яку проголошує, визначним є передусім милосердя. Її ( Церкви) мова, її жести мають передавати милосердя, щоби проникати в людські серця, провокуючи їх віднайти дорогу повернення до Отця. Першою істиною Церкви є любов Христа. Церква для людей стає слугинею та посередницею  любові, яка сягає аж по прощення та по дар самого себе. Відповідно, де є присутня Церква, там має бути явним милосердя Отця. В наших парафіях, спільнотах, асоціаціях та рухах, загалом всюди де є християни, кожен має знайти оазу милосердя»[20].

Тому також і ми є покликані зробити любов, співстраждання, милосердя і діла солідарності нашою справжньою життєвою програмою, стилем життя та поведінки у наших відносинах з іншими[21]. Це вимагає навернення серця, тобто, щоби Божа благодать перемінила наші кам’яні серця в серця тілесні (див. Єз 36,26), які здібні відкриватися на інших з автентичною солідарністю. Це щось значно більше від «почуття неконкретного співчуття чи поверхневого розчулення за гріхи багатьох людей, як ближніх, так і далеких»[22]. Солідарність «є стійке та витривале наставляння заангажовуватися у спільне благо: тобто в добро усіх і кожного, бо ми всі насправді є відповідальними за всіх»[23], адже співчуття струменіє із братства.

Саме така солідарність є основою для моральних та соціальних постав,  які  більше відповідають усвідомленню бід нашого часу та незаперечної взаємозалежності, яка стає все більш присутньою, особливо в глобалізованому світі, в житті окремої людини з оточуючими її людьми у визначеному місці з одного боку та інших чоловіків  і жінок в решті частини світу[24].

Стимулювати культуру солідарності та милосердя, щоби перемогти байдужість

6. Солідарність, будучи моральною чеснотою та соціальною поставою, плодом особистого навернення, вимагає зусиль великої кількості суб’єктів, які мають відповідальність освітнього чи формативного характеру.

Передусім моя думка керується до сімей, які покликані до первинної та незамінної освітньої місії. Вони становлять перше місце, де живеться цінностями любові та братерства, спільного життя та згоди, уваги та турботи про іншого, і де вони передаються. Вони є  упривілейованим простором для передавання віри, починаючи від перших простих жестів набожності, яких матері навчають своїх дітей[25].

Щодо вчителів та вихователів,  які в різного роду дитячих та молодіжних центрах мають зобов’язуюче завдання навчати дітей та підлітків, то вони є покликані усвідомлювати те, що їх відповідальність торкається також моральних, духовних та соціальних вимірів життя своїх вихованців. Цінності свободи, взаємоповаги та солідарності можуть передаватися вже наймолодшим. Звертаючись до відповідальних, які мають освітні завдання, Бенедикт XVI стверджував: «Кожне освітнє середовище нехай буде місцем відкритим на трансцендентальне та на інших; місцем діалогу, з’єднання та слухання, де би юнаки відчували себе оціненими у власних здібностях та своєму внутрішньому багатстві, і так вчилися цінувати братів. Нехай будуть навчені відчувати радість, що походить із щоденного життя в любові та із співстраждання щодо ближнього, будуть активно брати участь в будівництві більш людяного та братерського суспільства»[26].

Також і культурні діячі та працівники засобів масової інформації мають відповідальність в сфері навчання та формування, особливо в сьогоднішньому суспільстві, де доступ до інструментів інформації та комунікації щораз більше поширюється. Їх завданням є передусім служити правді, а не якимось обмеженим інтересам. Засоби інформації бо «не лише інформують, але також формують дух своїх адресатів, тож можуть надати вагомий внесок у формування молоді. Слід завжди пам’ятати, що зв’язок між навчанням та комунікацією є дуже тісним: навчання бо відбувається завдяки комунікації, що позитивно або негативно впливає на формування особи»[27]. Діячі культури та працівники засобів масової інформації мають чувати над тим, щоби також і способи, якими добувається та розповсюджується інформація були юридично та морально прийнятними.

Мир: плід культури солідарності, милосердя та співстраждання

7. Усвідомлюючи собі загрозу глобалізації байдужості, ми не можемо не зазначити, що на фоні усього вищеописаного є численні ініціативи та добрі вчинки, що свідчать про співстраждання, милосердя та солідарність, що їх люди здатні чинити. Хотів би пригадати деякі приклади хвали гідного ангажування, що демонструють, як кожен зокрема може перемогти байдужість, коли вирішує не відвертати свого погляду від свого ближнього, що також є доброю практикою на дорозі до більш людяного суспільства.

В Церкві та поза нею є багато неурядових організацій та харитативних груп, учасники яких, з огляду на епідемії, стихійні лиха чи військові конфлікти, беруть на себе зусилля та піддаються небезпекам, щоби піклуватися про поранених та хворих, щоби ховати померлих. Поряд із ними, я хотів би згадати ті особи та асоціації, що допомагають мігрантам, які долають пустелі та моря в пошуках кращих умов життя. Ці вчинки є ділами милосердя для тіла та душі, за якими ми будемо суджені  у кінці нашого життя.

Моя думка лине також до журналістів та фотографів, які інформують публічну думку щодо важких ситуацій, що ставлять запити до людської совісті, та тих, які посвячуються для захисту людських прав, особливо прав етнічних та релігійних меншин, корінного населення, жінок  і дітей, та усіх тих, хто живе в умовах підвищеної небезпеки. Серед них також є багато священиків та місіонерів, які, як добрі пастирі, залишаються поряд із своїми вірними та, попри небезпеки та труднощі, піклуються про них, особливо  під час військових конфліктів.

Скільки родин, живучи в соціальних труднощах та труднощах щодо праці, ціною багатьох жертв посвячуються вихованню своїх дітей до життя «проти течії», життя цінностями солідарності, співстраждання та братерства! Скільки родин відкривають свої серця та домівки тим, хто має в цьому потребу, зокрема біженцям та мігрантам! Хотів би особливо подякувати усім, в тому числі родинам, парафіям, релігійним спільнотам, монастирям та санктуаріям, які з готовністю відповіли на моє прохання прийняти родину біженців[28].

Врешті, хотів би згадати молодих людей, які єднаються для реалізації різних проектів солідарності, та усіх, що відкривають свої обійми для допомоги ближнім в їх містах, їх країнах та в інших регіонах світу. Хотів би подякувати та заохотити усіх, хто задіяний у схожі справи, не розголошуючи цього: їх спрага та голод справедливості будуть заспокоєні, їх милосердя дозволить їм зустріти милосердя, і вони, будучи миротворцями, будуть названі синами Божими (див. Мт 5,6-9).

Мир як знак Ювілею Милосердя

8. В дусі Ювілею Милосердя, кожен є покликаний розпізнати як байдужість проявляється в його житті та набути конкретну поставу, щоби покращити дійсність, в якій він живе, починаючи із власної родини, ближніх, середовища, в якому працюють.

Також і держави є покликані до конкретних жестів, до мужніх вчинків щодо найбільш вразливих у суспільстві, таких як ув’язнені, мігранти, безробітні та хворі.

Щодо ув’язнених, то в багатьох випадках невідкладним є прийняття конкретних мір, щоби покращити їх умови життя у в’язниці, особливо це стосується тих, хто є позбавлений свободи в очікуванні вироку[29], пам’ятаючи про виховну ціль покарання та дивлячись на можливість застосування альтернативних мір покарання утриманню у в’язниці. У цьому контексті, я хотів би відновити заклик до органів влади відмінити смертну кару там, де вона ще діє, та оцінити можливість амністії.

Щодо мігрантів, хотів би запросити до того, щоби переосмислити законодавство щодо них, яке має бути натхненне прагненням прийняття, поважаючи взаємні зобов’язання та відповідальність, та має полегшити інтеграцію мігрантів. В цій перспективі особливу увагу слід звернути на умови проживання мігрантів, пам’ятаючи, що  нелегальність штовхає їх до криміналу.

Прагну, особливо в цей Ювілейний рік, явити мій наполегливий заклик до відповідальних у державах чинити конкретні жести на користь наших братів та сестер, які терплять через брак праці, землі та даху. Думаю про організацію гідних місць праці, щоби протистояти соціальному лиху безробіття, яке тяжить над багатьма родинами та молодими людьми,  і має важкі наслідки для рівноваги усього суспільства. Брак праці трагічно підважує відчуття гідності та надії, тому лише частково може бути компенсоване субсидіями, що залишаються помічними для безробітних та  їх родин. Особлива увага має бути скерована жінкам – на жаль,  досі дискримінованим в сфері праці – та окремим категоріям працівників, умови праці яких залишаються нестабільними та небезпечними, а виплати яким - не завжди адекватними, дивлячись на важливість їхньої місії у суспільстві.

Врешті, хотів би заохотити до ефективних дій, що би покращили умови життя хворих, гарантуючи усім доступ до медичної опіки та до життєво необхідних медикаментів, включаючи можливість домашньої опіки.

Скеровуючи свій погляд поза межі власних держав, їх відповідальні покликані відновлювати стосунки також з іншими націями, дозволяючи усім ефективну участь та інтеграцію в міжнародну спільноту, аж поки між націями не реалізується братерство.

В цій перспективі, прагну скерувати потрійний заклик до: утримання від втягування інших націй у конфлікти чи війни, які знищують не лише матеріальні, культурні та соціальні блага, але також – причому на тривалий період – моральну та духовну інтегральність; спростування, або прийнятного управління міжнародних боргів найбідніших держав; адаптації політики співпраці, яка замість схилятися до диктатури окремих ідеологій, буде шанувати цінності місцевих націй та, в будь-якому випадку, не буде шкідливою для фундаментального та невід’ємного права тих, хто тільки народжується до цього життя.

Ввіряю ці роздуми, разом із найкращими побажаннями на новий рік, заступництву Пресвятої Марії, Матері, уважної до потреб людськості, аж поки Вона не отримає від свого Сина Ісуса, Князя Миру, вислухання наших благань та благословення наших щоденних старань для більш братнього та солідарного світу.

 

Ватикан, 8 грудня 2015

 

Урочистість Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії

Відкриття Надзвичайного Ювілею Милосердя

FRANCISCUSPP.

 

 


[1]Другий Ватиканський Собор, Пастирська Конституція Gaudium et spes, 1.

[2]Див. Там само, 3.

[3]Булла проголошення надзвичайного Ювілею Милосердя Misericordiae Vultus, 14-15.

[4]Див. Бенедикт XVI, Енцкліка Caritas in veritate, 43.

[5]Див. там само, 16.

[6]Енцикліка Populorum progressio, 42.

[7] «Суспільство, що глобалізується, нас зближує, та не чинить нас братами. Сам із себе розум є в стані побачити рівність людей та встановити між ними потрібну цивільну угоду, та не є здібним заснувати братерство » (BENEDETTO XVI, Енцикліка Caritas in veritate, 19).

[8]Апостольське повчання Evangelii gaudium, 60.

[9]Див. там само, 54.

[10]Послання па Великий піст 2015.

[11]Див. Енцикліка Laudato si’, 92.

[12]Див. там само, 51.

[13]Промова привітання для Дипломатичного корпусу, акредитованого при Святому Престолі, 7 січня 2013.

[14]Там само.

[15]Див. Бенедикт XVI, промова на День роздумів, діалогу та молитви про мир та справедливість в світі, Aсиж, 27 жовтня 2011.

[16]Див. Апостольське повчання Evangelii gaudium, 217-237.

[17]«До тих пір, поки у суспільстві та між народами не буде усунено ігнорування та несправедливість, буде неможливо викорінити насилля. У насиллі звинувачено бідних людей та народи, та, без рівності можливостей, різні форми агресії та воєн знайдуть собі родючий  ґрунт, який рано чи пізно вибухне. Оскільки суспільство – локальне, національне чи світове – усуває на периферію частину самого себе, не знайдеться жодних політичних програм, військових сил чи секретних служб, які були би здатними забезпечити постійний спокій. Це стається не лише тому, що несправедливість провокує насильницьку відповідь тих, хто був видалений із суспільства, але і тому, що така соціальна та економічна система є несправедлива в самому своєму корені. І так як добро прагне комунікуватися, так і зло, на яке погоджуємося, тобто несправедливість, являє свою шкідливу силу та прагне тихо викорінити основи будь-якої політичної чи соціальної системи, не дивлячись на те наскільки міцними вони можуть здаватися» (Апостольське повчання Evangelii gaudium, 59).

[18] Див. Енцикліка Laudato si’, 31; 48.

[19]Послання на Всесвітній День Миру 2015, 2.

[20]Булла проголошення надзвичайного Ювілею Милосердя Misericordiae Vultus, 12.

[21]Див.Там само, 13.

[22]Йоан Павло II, Енцикліка Sollecitudo rei socialis, 38.

[23]Там само.

[24]Див. там само.

[25]Див. Катехиза під час Генеральної Аудієнції, 7 січня 2015.

[26]Послання на Всесвітній День Миру 2012, 2.

[27]Там само.

[28]Див. Angelus 6 вересня 2015.

[29]Див. Промова на зустрічі Міжнародної Асоціації Карного права, 23 жовтня 2014.

 

Переклад - о. Руслан Михалків для Католицького Медіа-Центру


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць