Президент Папської Академії «За життя»: Бог не дозволяє, щоб переможцем було зло

«Наш чудовий малюк відійшов. Ми дійсно пишаємося Чарлі», – такими словами Конні та Кріс Ґард оголосили про смерть свого одинадцятимісячного сина, яка настала після перевезення його, згідно з рішенням суду, до хоспісу, де був відключений апарат штучного дихання, що підтримував його при житті.

Уражений рідкісною генетичною недугою, Чарлі помер після довгої юридичної боротьби його батьків, які хотіли спробувати вилікувати сина, піддавши його експериментальному лікуванню в США, після того як лондонські лікарі визнали його невиліковним. Коли рішення про відключення системи штучного дихання було відтерміновано, аби додатково перевірити можливість подальшого лікування, міжнародна комісія, до якої входив також представник ватиканської педіатричної лікарні «Bambino Gesù», визначили, що вже надто пізно і що пошкодження м’язової тканини вже незворотні.

Свої молитви та близькість запевнив також архиєпископ Вінченцо Палья, Президент Папської Академії «За життя», який отримавши повідомлення про смерть малюка, ще раз наголосив на величі любові Господа Бога, що «не відключає життєзабезпечення». Своїми думками він поділився в інтерв’ю для нашого колеги Массіміліано Менікетті.

«Без сумніву, існує почуття близькості до батьків з огляду на любов та жертовність, з якими вони супроводжували, захищали й огортали опікою це своє дитя. Вони його, можемо сказати, полюбили до кінця. І разом з багатьма іншими, починаючи від Папи, протягом цього останнього часу ми супроводжувати маленького Чарлі своїми молитвами. Тож хочу наголосити, що наша молитва завжди вислуховувана Богом», – сказав архиєпископ Палья, пояснюючи, що віра спонукає нас сказати: «Господи, життя не відібране, воно перемінене».

Як зазначив Президент Папської Академії «За життя», Бог ніколи «не вимикає жодних систем життєзабезпечення, не дозволяє, аби переможцем було зло». «Божа любов, разом з нашою, – додав він, – перемогла також хворобу та смерть, і Чарлі дійсно перебуває з нами, і перебуває з Господом».

Чого може нас навчити ця дуже болюча історія? Таким було запитання журналіста, на що архиєпископ Палья відповів:

«Я б сказав, що перша річ, якої вона нас навчає, це невідкладність поширення культури супроводу. Дехто називає це “терапевтичним союзом”, але я віддаю перевагу тому, щоб називати це “союзом любові”. Мова йде про те, що всі ми повинні згуртуватися навколо хворого: батьки, родичі, лікарі, друзі, все суспільство повинно знайти можливості для діалогу задля пошуків кращого рішення для хворого».

За словами ієрарха, саме цього забракло у випадку Чарлі, бо «вдаватися до законів та до суду не вирішує суті проблеми». І тому ця історія є спонукою «всіма способами поширювати культуру супроводу».

«Сподіваюся, що ці події допоможуть нашим суспільствам сказати три великих “ні”: “ні” евтаназії, “ні” покиненню, “ні” надмірній терапевтичній настирливості. Сказати, натомість, великі “так”: “так” супроводові, “так” науковому поступові, “так” протибольовій терапії. Таким чином, аби настільки трагічні хвилини, як ті, що стосуються завершення життя, можна було збагнути в усій їхній серйозності, в потребі бути відчутними всіма, адже перехід від життя до смерті стосується якості самого ж нашого життя», – підсумував Президент Папської Академії «За життя».