Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
  • Пон, 09/11/2015 - 00:00

Понеділок 24 тижня

Євангеліє

Лк.11, 29–33

«Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться».

Подібні знаки, про які говорить Ісус, ми часто шукаємо у своєму житті: ми завжди хочемо бачити ознаки стабільності, чути підтвердження своєї правоти та мати схвалення того, що ми робимо, від інших. У своїх стосунках з Богом ми також шукаємо, щоб Господь потверджував свою присутність якимись подіями чи знаками, що до певної міри потрібно і важливо, але це не може бути головне. Позаяк ми, люди, схильні робити ідола з того що ми пережили чи досвідчили. Через призму цього ми не раз собі уявляємо Бога.

Фундамент для нашого християнства – це віра. Віра, яка має бути в нас, незважаючи на жодні обставини нашого життя. Віра, яка не опирається на людях і на обставинах, на тому чи ми досвідчуємо Бога в молитві чи ні. Дуже часто саме ці трудні обставини шліфують чистоту нашої віри і показують нам, скільки тієї віри в нас насправді є!

Апостол

1Сол. 2, 20–3, 8

«Ви – наша слава й наша радість»

Сьогодні, варто задуматись, яку ж відвагу мав апостол, коли сказав ці відповідальні слова. Насправді, треба бути дуже певним якоїсь особи, щоб так ствердно називати її «славою та радістю». Чи ми в своєму житті могли б про когось це сказати? А  чи хтось міг би це сказати про нас?

Покликанням людини є являти Бога іншим, усьому світові, своїм життям вказувати на Бога, бути знаком для світу. Саме за це Господь віддав своє життя і зробив нас спроможними бути його знаком на землі, являти Його.

+Венедикт