Лукач Семен (Симеон) (07.07.1893, с. Старуня, тепер Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. — 22.08.1964, там само) — священномученик Української греко-католицької церкви, в’язень радянських таборів.

Народився у селянській сім’ї. Навчався в Коломийській гімназії. У 1913 р., відчувши покликання священства, вступив до Станіславської духовної семінарії. Через події Першої світової війни закінчив студії лише у 1919 р. Цього ж року був висвячений на священика. У 1920 р. його призначили викладачем морального богослов’я духовної семінарії у Станіславі, працював там до 1945 р. Після закриття семінарії радянською владою о. Симеон Лукач переїхав до рідного села. У с. Старуня відправляв службу спочатку у церкві, а пізніше підпільно — у своєму помешканні.

У 1949 р. був заарештований органами Міністерства державної безпеки (МДБ). У постанові про арешт від 27 жовтня 1949 р. Симеону Лукачу інкриміновано наступне: «Після вигнання окупантів, будучи активним прибічником Ватикану, у 1945—1946 роках у період возз’єднання Греко-Католицької церкви з Російською Православною Церквою, виступив проти возз’єднання і перейшов на нелегальне становище». 30 грудня 1949 р. слідчим видано постанову про продовження терміну слідства, мотивовану зокрема тим, що в «останній час отримано дані, які свідчать про те, що Лукач Семен, будучи прихильником Ватикану, був нелегальним єпископом Греко-Католицької Церкви в Станиславській області і керував антирадянською діяльністю, яка здійснювалася уніатським підпіллям». Однак МДБ не вдалося здобути необхідні свідчення про єпископські повноваження Лукача, а тому 21 січня 1950 р. термін слідства було продовжено вдруге. Лише 2 лютого 1950 р. після численних і тривалих допитів було винесено вирок: 10 років у таборах Сибіру.

Слідча справа № 7115 — приклад надзвичайного духовного подвигу о. Симеона Лукача. Упродовж 16 допитів він жодного разу і жодним словом не зрадив християнської віри, а також не назвав жодного з імен тих, з ким спілкувався як підпільний єпископ. Усі підступні запитання слідчого розбивалися об одну-єдину відповідь, яка пронизувала допити: «Моя священича совість не дозволяє мені давати відповіді на ваші запитання». Симеон Лукач відбував перше ув’язнення у таборах Красноярського краю. Протягом п’яти років він виконував каторжну працю на лісозаготівлі. 11 лютого 1955 р. о. Симеон Лукач був звільнений з ув’язнення. Він повернувся до рідного села, де продовжував підпільну душпастирську діяльність. Як наслідок, у липні 1962 р. після обшуку Владику Симеона Лукача заарештовано вдруге. Судовий процес у справі Лукача і Слезюка перетворився у показову атеїстичну пропаганду.

Ув’язнення о. Симеон Лукач відбував у Станиславській тюрмі. На жаль, воно стало фатальним у його житті. У в’язниці у нього розвинулася важка хвороба легенів, яку тюремні лікарі визначили, як астму. Насправді це був туберкульоз, який і став причиною страждань та смерті. У березні 1964 р. через критичний стан здоров’я працівники тюрми привезли о. Симеона додому помирати. Незважаючи на хворобу легенів, о. Симеон Лукач продовжував свої священичі обов’язки: щодня служив св. Літургію, сповідав людей, суворо дотримувався посту. Всі свої страждання сприймав як Божу волю, не нарікаючи на мучителів. За кілька днів до смерті хвороба різко загострилася і 22 серпня 1964 р. о. Симеон помер.

Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у Львові у присутності Папи Римського Іоанна Павла ІІ.

Джерело: www.ukrainians-world.org.ua