Сім’я як дар, таїнство і служіння
  • Суб, 30/07/2016 - 21:34

Говорячи про день нашого весілля, згадуємо також численні побажання гостей, деякі з яких звучали приблизно так: «Щоб ваша любов завжди була такою, як в цей день шлюбу». Тепер, коли вже минуло 12 років від того часу, як ми одружились, наважимось сказати, що ці побажання були досить «небезпечні». Бо в момент уділення Таїнства Подружжя ми отримали все потрібне, щоб наша любов і єдність тільки зростали. Це був день, коли ми в особливий спосіб були учасниками видимого знаку невидимої Божої ласки. І якщо не розвивати те, що ми отримали завдяки Таїнству, то взаємини справді  можуть залишитись на одному рівні чи зазнати деградації. Адже ми знаємо якщо закопати дари, які отримали, не співпрацювати з Божою ласкою, то ми це все можемо втратити. «Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має» (Мт 25, 29).

І на жаль, часто є так, що подружжя не розвиває те, що отримує, бо просто не знає, чим насправді володіє. Коли ми хочемо брати участь в якомусь великому святі, ми ж не просто очікуємо, але ми готуємось: перед Різдвом маємо Адвент, перед Пасхою Великий Піст, а перед Таїнством Подружжя ми повинні мати час на приготування, бо це велике свято для майбутньої сім’ї. У цей час Бог вже починає нас знайомити з тими дарами, якими Він хоче нас благословити. Це час коли ми можемо на них подивитись збоку, ознайомитись, а в часі шлюбу з вдячністю їх прийняти, щоб під час спільного життя разом розвивати. І можливість належно приготуватись теж є великим даром для подружжя. Завдячуючи такому приготуванню ми згодом змогли побачити, що Христос нас не тільки покликав до подружжя, але також кличе у подружжі, кличе нас вже як подружжя.

Іван Павло ІІ, якого називають Папою сім’ї, дуже часто говорив про  сім’ю, збудовану на Таїнстві Подружжя, як про домашню Церкву. А ми знаємо, що Христос не заснував миттєво Церкви, спочатку Він готував учнів, проводив з ними багато часу. Так само Він хоче приготувати через передшлюбні науки кожне майбутнє подружжя. І починає це робити навіть ще раніше – через нашу катехизацію в дитинстві. Але передшлюбні науки в особливий спосіб є тим часом, коли Христос ще раз хоче наголосити нам на цьому.

Для нашого подружжя передшлюбні науки стали не тільки приготуванням до Таїнства, але й поштовхом до того, про що в Римі на надзвичайній Асамблеї присвяченій сім’ї говорив його екселенція Архиєпископ Мечислав. А саме: переходом, скажемо так, від не дуже практикуючих християн до практикуючих[1]. Нашому подружжю це дало поштовх шукати глибший зв’язок з Христом і Церквою.

Сподіваюсь, що ми залишимось на цьому шляху до кінця свого життя. Бо розуміємо: що глибший в кожного з нас зв’язок з Христом, то глибша в нас взаємна єдність як чоловіка і жінки. І наші діти можуть відчувати Божу любов, любов батьківську і взаємну любов між собою.

Ісус Христос підніс подружжя до гідності Таїнства; Він дав нам силу досягти святості в подружньому стані, бути взаємною допомогою одне для одного на цьому шляху[2]. Правдива любов покликана тривати вічно[3]. Але без спасіння немає вічності, а отже, немає також любові. Поза спасінням вона гине[4]. Усі святі Таїнства, а також і Подружжя, спрямовані на освячення людей, на будування Тіла Христового. Ми розуміємо, що отримали дар відкривати себе один для одного повністю.

У сьомій главі Євангелія від Матея Ісус розповідає притчу про два будинки[5]. Один з яких збудований на скелі, інший – на піску. Також Христос наголошує, що кожен, хто слухає Його слова і виконує їх, будує дім на скелі. Слово бет, яке перекладено як дім, також часто вживається в Святому Письмі, коли йдеться про сім’ю, родину, спільноту чи навіть цілий народ  (дім Ізраїля). Отож, тим будинком є також подружжя, сім’я. Якщо би нам хтось подарував гарне місце, землю в доброму місці, де близько є всі комунікації, хіба би для нас не був це великий подарунок, великий дар? А Христос через Таїнство Подружжя дарує нам можливість будувати нашу сім’ю на Ньому, на твердій основі. Де тою скелею є сам Спаситель і Його Церква. Що може зрівнятися з таким даром?

Але чи може хтось побудувати будинок, коли він ніколи не мав справи з будівництвом? Важко, правда. А передшлюбні приготування це властиво є час, в якому ми вчимось будувати. Ознайомлюємось з проектом будинку, з матеріалами. Це час, який Церква з радістю готова присвятити майбутній, найменшій і одночасно найбільшій клітині суспільства. Без попередньої підготовки, навіть на піску не вдасться збудувати щось подібне на будинок. Саме тому дуже багато подружів розпадаються навіть за найменшої бурі. Бо вони не тільки не захотіли будувати на скелі, але і на піску не знають, як збудувати.

Будувати на скелі є для подружжя не тільки даром, але одночасно і служінням. Бо вимагає постійних зусиль. Для того, щоб вести будівництво на горі, завжди потрібні будуть більші затрати, ніж для будівництва на долині, на піску. Але навіть коли будинок вже збудований, то він завжди потребує догляду, а щоб жити в ньому, потрібно постійно підніматись на гору і з неї сходити. Це означає – упродовж всього життя докладати зусиль, закладати витрати і мати терпеливість. Однак тільки скеля забезпечує стійкість від всякої бурі. Подружжя, збудоване на скелі, отримує все для того, щоб ніщо і ніхто його не зруйнував, тобто дар єдності та нерозривності. На власному досвіді ми побачили, що отримали дар любові, яка здатна розвиватись і поглиблюватись. Ми побачили, що потрібні одне одному і на дорозі спасіння.

Однак ми не самі. Якщо ми відкрилися на Таїнство Подружжя, то Бог завжди буде з нами. Про Його постійну присутність в подружжі дуже добре говорить приповідка: «Троїста нитка не так швидко рветься» (Проп 4,12). Мотузка, яка складається з двох окремих ниток, досить легко може обірватись. Але ту, що сплетена з трьох окремих ниток, які ще й до того взаємно переплетені між собою, надзвичайно важко розірвати. Щось подібного є в подружжі, в якому є чоловік, жінка і Бог, де і чоловік і жінка мають глибокі особисті зв’язки з Христом.

Надзвичайно важливою для нас і кожного християнського подружжя є підтримка, яку ми постійно можемо знаходити в Церкві. Цю підтримку Церква ще раз потвердила сім’ям на синоді у Ватикані. Бо сучасний світ, як ніколи, хоче зробити все для того, щоб стягнути нас з твердої основи, змусити сім’ї будувати свій дім на хиткому місці, на піску. Прикро бачити, що багато хто, будуючи на піску, а маючи можливість будувати на скелі, хоче, щоб інші теж спустились зі скелі. Не шукаючи Божої волі, такі люди хочуть, щоб всі робили те ж саме.

Для нас, як і для кожного подружжя, яке засноване на Таїнстві є великим даром, а одночасно і покликанням до служіння представляти, уприсутнювати відносини між Христом і Церквою. Це відповідальність, до якої кожну християнську родину кличе Бог, а Церква постійно нагадує, що сім’я – це найменша, одночасно найперша і найстарша і завжди нова з усіх людських спільнот, бо народжується завжди з нової любові, зі союзу чоловіка і жінки.

Святе Письмо розпочинається створенням людини як союзу чоловіка і жінки на образ і подобу Божу і завершується видінням «шлюбу Агнця»[6]. Від початку до кінця, від Буття до Одкровення, Святе Письмо говорить про подружжя, його таїнство, мету і місію. Через сім’ю протікає історія людства, історія спасіння людини, через сім’ю реалізується майбутнє світу і Церкви. Тому Церква серед багатьох доріг, якими невпинно йде, щоб служити спасінню людини, вбачає у сім’ї найпершу, і з багатьох чинників, найважливішу дорогу. Церква зажди підкреслює надзвичайно велику і важливу роль сім’ї як в Церкві, так і в світі загалом.

Засадою взаємної подібності між Церквою та сім’єю, яка виникає з Таїнства подружжя, є найперше факт Божого походження і Церкви, і подружжя. Церкву і єдність між чоловіком і жінкою в шлюбному союзі установив Бог[7]. Як також подібно до Церкви, сімейна спільнота черпає з Божого життя, бере участь в Божому творчому акті та віддзеркалює єдність Бога в трьох Особах. Таким чином і Церква, і сім’я є знаками єдності Триєдиного Бога. Одночасно уприсутнюючи єдність двох осіб, спільнота чоловіка і жінки є неначе першовзірцем двох в одному тілі, тобто першовзірець досконалої єдності Христа-Нареченого і Церкви-Нареченої[8].

Подружжя є есхатологічним знаком надії бо говорить «вже» і «ще ні», Царству Божому. Воно розпочинається радісною урочистістю, але готове йти і крізь різні клопоти щоденного життя. Чоловік і жінка є свідомими того, що ніхто з них не може дати одне одному «неба на землі». Тверезе усвідомлення, що подружжя – це мандрівка крізь життя, яка все ж є недосконалою, оберігає їх від різних небезпек і скеровує обох до Бога і Його милосердя[9].

Іван Павло ІІ говорив, що сім’я є настільки домашньою Церквою, наскільки бере участь у місії Вселенської Церкви, творить правдиву спільноту осіб, служить життю, бере участь в розвитку суспільства[10].  На власному досвіді можемо посвідчити, що дуже важко сім’ї, яка залишається на одинці сама з собою брати участь в місії і завданні Церкви. Для нормального функціонування, зросту і ангажування в місію Церкви практично кожна християнська сім’я потребує спільноти, щоб мати можливість взаємного обміну і взаємної підтримки як в духовному, психологічному, так і матеріальному аспектах. Кожне подружжя потребує ділитися тими дарами, якими його обдаровує Святий Дух і з іншими сім’ями, але одночасно і сама потребує, черпати від інших. Якщо сім’я з якихось причин закривається в собі, то стає практично нездатною виявляти і уприсутнювати відносин між Христом і Церквою.

Закінчуючи, спробуємо дати відповідь на питання, яке часто турбує як молоде, так і з певним життєвим стажем подружжя. Що саме нам потрібно робити, щоб наша сім’я була щаслива, щоб в ній були присутні елементи дару, таїнства і служіння? Відповідь не надто складна. Потрібно робити те, до чого покликаний кожен католик: читати Святе Письмо, роздумувати над ним, мати особисту молитву, мати спільну сімейну молитву, молитву подружжя. Також важливо не обмежувати участь у Євхаристії  тільки одним недільним днем, адже Євхаристія – це і джерело, і вершина всього християнства. Треба регулярно брати участь в Таїнстві Покаяння. Робити щоденний іспит совісті. Читати Катехизм Католицької Церкви та іншу католицьку літературу. Долучитись до парафіяльної чи єпархіальної спільноти, яка найбільше підходить вашій сім’ї. Якщо ж такої поблизу немає то під духовним керівництвом спробувати сформувати таку спільноту і активно брати участь в ній, намагаючись ангажуватись в місію Церкви.  Намагатися дбати, щоб кожен член сім’ї, починаючи від найменших і закінчуючи найстаршими, міг брати в цьому участь. Щоб всі мали змогу взаємного ділення і взаємного збагачення.

Іван та Наталя Гадьо

 

 

[1] Пор. М. Мокшицький, Сучасні проблеми сім’ї повинні спонукати пастирів до іспиту сумління. Доповідь на Синоді в Ватикані, в: http://catholicnews.org.ua/mitropolit-mechislav-mokshickiy-suchasni-prob..., 12/10/2015.

[2] Пор. Другий Ватиканський Собор, Lumen Gentium 11, в: Документи Другого Ватиканського Собору, Львів 1996.

[3] Пор. 1 Кор 13,8.

[4] Пор. L. Derdziak, Przyjaźń miłości Bogu poświęconej, „Via Consecrata”, 2012/3+4, c. 44.

[5] Пор. Мт 7,24–29.

[6] Пор. Катехизм Католицької Церкви 1602, Жовква 2002.

[7] Пор. Jan Paweł II, Mulieris Dignitatem 6, Rzym 1988.

[8] Пор. A. Czaja, Wierze w Kościól. Katechezy o Bożym Domu dla nas, Opole 2013, c. 136.

[9] Пор. T. Schneider, Znaki bliskości Boga. Zarys Sakramentologii, Wrocław 1990, c. 322.

[10] Пор. Іван Павло ІІ, Familiaris Consortio 50 , Львів 2008.

 

Бібліографія

Святе Письмо Старого і Нового Завіту, пер. І. Хоменко, Львів 2007.

Катехизм Католицької Церкви, Жовква 2002.

Czaja A., Wierze w Kościól. Katechezy o Bożym Domu dla nas, Opole 2013.

Derdziak L., Przyjaźń miłości Bogu poświęconej, „Via Consecrata”, 2012/3+4.

Другий Ватиканський Собор, Lumen Gentium, в: Документи Другого Ватиканського Собору, Львів 1996, с. 75–171.

Іван Павло ІІ, Familiaris Consortiо, Львів 2008.

Jan Paweł II, Mulieris Dignitatem, Rzym 1988.

Мокшицький М., Сучасні проблеми сім’ї повинні спонукати пастирів до іспиту сумління. Промова на Синоді в Ватикані, в: http://catholicnews.org.ua/mitropolit-mechislav-mokshickiy-suchasni-prob..., 12/10/2015.

Schneider T., Znaki bliskości Boga. Zarys Sakramentologii, Wrocław 1990, c. 322.