Сирійський конфлікт як лакмусовий папірець нашої воцерковленості

З передових шпальт ЗМІ минулий тиждень не сходила Сирія: загроза військового втручання Заходу в Сирійський конфлікт на боці … ісламістів, загроза розширення конфлікту на весь близькосхідний регіон, інтереси великих міжнародних гравців. І, як годиться, величезна більшість ЗМІ колись християнського Заходу взагалі не звертали уваги на долю християн у близькосхідному регіоні. Драматичні заклики християнських єрархів близькосхідного регіону ЗМІ у своїй великі більшості пустили повз вуха.

Апостольський нунцій в Сирії Архиєпископ Маріо Зенарі спробував апелювати до Заходу, нагадуючи, що невинні жертви сирійського конфлікту волають до Неба. Єрарх дуже точно вказав на найганебнішу та найтрагічнішу суть усіх воєн, а серед них й сирійської: «На жаль, найвищу ціну від самого початку конфлікту платить цивільне населення, невинні жінки та діти». І неможливо не запитати: а де ж зараз чисельна армія захисників різних «прав»? Чому вся ця армія пильно мовчить? Захід так і залишився глухим на волання Нунція.

Прикро, але замість пошуку реальних рішень сирійського конфлікту, замість докладання зусиль, щоб змусити обидві сторони конфлікту в Сирії виконати домовленості річної давності, США та їхні союзники брязкають зброєю. Про це минулого тижня відкрито заявив сирійський католицький Антіохійський Патріярх Ігнатій Юзеф ІІІ Юнан. Щобільше, Патріярх попередив, що прихід до влади сирійських повстанців не принесе добра і викличе серйозніші вияви насильства, аніж в Іраку. Політику США, Великобританії та Франції стосовно Сирії Патріярх Ігнатій Юзеф ІІІ назвав макіавеллівською. Також близькосхідний єрарх звинуватив західні уряди в тому, що саме вони озброїли сирійських повстанців та доклали зусиль, щоб пересварити сирійських мусульман. Патріярх також стверджує, що найбільшою помилкою Заходу є підтримка в ім’я демократії недемократичних режимів Аравійського півострова, наприклад, Саудівської Аравії та Катару, які, на думку глави сирійських католиків, є головними розпалювачами конфліктів у мусульманському світі. Згідно з переконанням Ігнатія Юзефа ІІІ Юнана, західні політики, сприймаючи глав таких держав як героїв демократії та закриваючи очі на їхні злочини, продають близькосхідних християн за нафту.

На перший погляд така ситуація може видатися дивною. Але, якщо поглянути на внутрішню політику теперішніх урядів США, Великобританії та Франції, то можна чітко побачити її спрямованість на перебудову своїх власних суспільств на антихристиянських принципах. Тому така позиція цих країн у сирійському питанні не є дивною. І це потрібно усвідомлювати. Якщо додати до цього відповідну кампанію у ЗМІ, то не варто дивуватися, що західний обиватель свято переконаний, що сирійські бойовики мало не ангели у білосніжних одежах з крилами за спиною, а режим Башара Асада – зграя головорізів, з ніг до голови заляпаних невинною кров’ю. Саме від цієї помилки і застерігає сиро-католицький Антіохійський Патріярх: «Захід думає, що з приходом до влади сирійських повстанців демократія замінить диктатуру, але це – велика помилка. Насильна зміна режиму, без урахувань інтересів усіх сторін, викличе насильство ще гірше, аніж конфлікт в Іраку».

Про те, що очікуване втручання Заходу в сирійський конфлікт лише погіршить і без того трагічну ситуацію на Близькому Сході, заявив також і Латинський Єрусалимський Патріярх Фуад Туаль. Вже саме очікування військового втручання Заходу в Сирію викликає страх і паніку серед мешканців регіону: жителі Ізраїлю вже перевіряють, чи є потрібна кількість газових масок, а жителі Близького Сходу починають збирати продовольчі запаси. Окрім цього, він зазначив, оскільки Сирія не нападала ні на США, ні на Великобританію чи Францію, то втручання іноземних західних сил буде важко виправдати. Таку інтервенцію супроводжуватиме зростання кількості біженців і відповідні атаки на дипломатичні корпуси країн, які виступають проти режиму Асада.

Сирійська війна уже забрала життя сотень тисяч невинних людей, скільки ж більше може забрати ескалація, яку викличе військове втручання Заходу, важко собі й уявити.

Свій голос проти запланованого нападу Заходу на Сирію підняв і Глава сирійських мелхітів-католиків Григорій ІІІ Лахам. Він назвав планований напад на Сирію західних держав злочинним актом, який призведе до численних жертв і підірве довіру арабського світу до Заходу. Подібні дії не сприятимуть побудові в Сирії демократичного суспільства, – переконаний Патріарх. Зовсім навпаки, вони приведуть до влади ісламістів, до того ж, Сирія як єдина держава розпадеться, а християни будуть загнані в гетто або ж їм доведеться емігрувати. У такій ситуації не матиме майбутнього і поміркований іслам. Патріарх також підкреслив, що так звана «опозиція» насправді не має в Сирії ні найменшої підтримки, зате в країну щодня прибувають щораз нові ісламські екстремісти з усього світу, єдина мета яких − вбивати. А чимало держав, включаючи США, активно їх озброюють.

Прагнення сирійських ісламістів, яких Захід продовжує називати «опозицією», створити чистий ісламський халіфат на Близькому Сході, яких фінансово підтримують США, Великобританія, Франція, Саудівська Аравія і Катар, насправді є смертельною небезпекою для сирійського християнства. Те, чого не вдалося зробити вікам мусульманського поневолення, виглядає цілком реальним для потуг саудівських палафітів, які хочуть руками Заходу і «Аль-Каїди» повністю викорінити християнство в Сирії, як воно практично повністю викоренене на Аравійському півострові.

Разом з військовою інтервенцією Заходу на Сирію над сирійським християнством зависла реальна смертельна загроза. Ситуація в Сирії суттєво складніша, ніж в Іраку. В Іраку ворогують між собою три великі етноконфесійні угрупування, об’єднанні хіба що прагненням перетворити Ірак на christenfrei (вільну від християн) зону: курди, араби-суніти й араби-шиїти. У Сирії проживають араби-суніти, араби-шиїти, алавіти, друзи, ісмаїліти, курди і 10% християн. До всього сирійські бойовики прагнуть встановити сунітський арабський халіфат. Важко собі уявити ту м’ясорубку, яка уже запущена в Сирії і яку військове втручання Заходу може ще більше закрутити.

Очевидно, що розгортання конфлікту в цій державі стало причиною того, що Святіший Отець Франциск завершив минулий тиждень нарадою стосовно ситуації в Сирії, а новий тиждень розпочав драматичним зверненням до зібраних на площі святого Петра в Римі на спільну молитву «Ангел Господній» і всіх людей доброї волі, Папа Франциск доклав зусиль, щоб привернути увагу світу до проблем країни, що потерпає від насильства диктаторського уряду й терористичних «борців за свободу».

Святіший Отець проголосив у всій Католицькій Церкві 7 вересня Днем посту і молитви за мир у Сирії. У цей спосіб Вселенський Архиєрей застосував одну з найпотужніших зброй, яку має Католицька Церква у своєму арсеналі. Колись московський диктатор Сталін із знущанням і презирством запитав: «А скільки в папи дивізій?», як його попередник, можливо, не такий кровожерний, як Сталін, який запитав: «А що таке істина?» в самої Істини. Знаємо, як завершив і Сталін, і той його попередник, і режими, які вони представляли. Знаємо, що і без дивізій Католицька Церква отримала в Москві свою катедру майже навпроти головного управління колишнього КГБ.

Тому не потрібно сумніватися, якщо католики гідно відгукнуться на заклик свого туземного Провідника, реальний ефект такого духовного вибуху стане багато потужнішим від будь-яких інших спроб врегулювати ситуацію в Сирії.

Ситуація, яка складається на Близькому Сході, але й в інших регіонах, як виглядає, вказує на те, що однією з серйозних проблем для християнства разом з галопуючою секуляризацією, поширенням гендерної ідеології, диктатури релятивізму, словом, того, що американський журналіст Джона Голдберг влучно охарактеризував висловом ліберальний фашизм, буде також й ісламський тоталітарний екстремізм.

Тобто, попри те, що модерна з її великими міфами залишилася в минулому Церква і надалі стоїть перед загрозою фашизму, щоправда, на цей раз не італійського, не комуністичного (окрім в заповідниках комунізму таких, як Куба, Китай чи Північна Корея), а фашизму ліберального та ісламського. Є й інші підвиди фашизму, які загрожують Церкві, хоча б той самий путінський чи чавесівський. Але вони є локальнішого характеру – обмежені до якогось географічного простору. А ліберальний та ісламський фашизми усе ж таки є глобальними загрозами.

Церква пережила і більшовизм, і нацизм, й італійський фашизм, бо пекельні ворота Її не подолають. Але і ми, сьогоднішні, туземні члени Церкви, маємо себе запитати, чи болить нас те, що наших братів переслідують, що наші брати гинуть. Якщо наша відповідь «так», то це ознака того, що ми дійсно є живими і вкоріненими в Церкві її членами, якщо – «ні», то прийшов час задуматися над своїм місцем у Церкві.

Ситуація в Сирії – чудовий лакмусовий папірець на перевірку власної воцерковленості. Але якою б наша власна воцерковленість не була, на нашій совісті лежить питання, чи відкликнемося ми, якщо не на страждання наших сирійських одновірців, то хоча б на голос Вселенського Архиєрея, та приєднаємося до молитви за Сирію і посту 7 вересня.

о.Орест-Дмитро Вільчинський