Толкінів світ Середзем’я є pro-life (за життя); аборти, контрацепція, евтаназія, ЛГБТ – діла Зла

У Середзем’ї діти є благословення Еру. Життя є там благословенням. Бо ті, кого ми можемо назвати Voronwi Eruo, Вірними Єдиного, у своєму світі творять справжню цивілізацію життя і всім своїм єством противляться Ворогові, тиранові культури смерті…

Чудовий текст Толкіна «Закони і звичаї ельдарів» (у History of Middle-earth, том X), а також інші тексти Легендаріуму показують світ сімей, світ подружь і дітей, світ, у якому життя трактується як дар, який треба прийняти з відповідальністю і який не можна відкинути. Передавання життя в Середзем’ї є благословенням. Відбирання життя іншим – але також і собі – є наслідком підступів Зла. У творах Толкіна для мене дуже гарною є безумовна повага, з якою відносяться до життя розумної істоти від моменту зачаття аж до природної смерті. На мою думку, важливим є те, що Вірні (незалежно від виду – ельфи, люди, гноми, енти…) трактують своє потомство як дар.

Про це у конспекті культури ельдарів Толкін пише у згаданому вище тексті про закони і звичаї ельфів. У тому світі не говориться «маю дитину», але «мені дана дитина». І ельфи, у яких від моменту зачаття до народження минає власне один сонячний рік, рахують свої роковини зачаття, а не народження. Як назвати таку річницю – зачатинами? Люди, у яких справи біології не настільки гармонійні, як у ельфів, ніколи не переконані в моменті зачаття на 100% – тому їм не залишається нічого іншого, як святкувати народження.

Знаємо, що першу скрипку у цій сфері вели гобіти, які пов’язували з народженням багато симпатичних звичаїв, а урочистість народження була у них у родинах дуже частою, оскільки батьки мали по кільканадцять потомків. Однак, можна бути певним, що подібно як ельфи, також і смертні вважали, що існування особи починається в момент зачаття. Пригадаймо собі подвійну трагічну смерть Нієнор і її ненародженої дитини. Тільки тепер ще деякі мають з цим проблему. Неприятель і далі діє…

Справи сексу у цьому світі, який підносить гідність життя, найміцнішим чином пов’язані із зачаттям дітей. Ельфи час своєї сексуальної активності називають «днями дітей» (HoMe X, 213), а сам сексуальний акт трактують здоровим, природнім чином. Без фальшивої зайвої педантичності, тому для Вірних зрозуміло, що секс пов’язаний з батьківством. Тому всілякі інші конфігурації, ніж гетеросексуальний моногамний зв’язок – раз на ціле життя – трактуються з підозрою у Середзем’ї. Про них говорять, що вони походять «з-під (панування) Тіні» (див. Листи, № 214, де читаємо, що лише моногамія – додаймо гетеросексуальна – є поширена на Заході, а інші системи вважались відразливими і звершувались лише «під Тінню»). У світі культури життя немає місця ані для полігамії (бо при цьому устрої подруги не можуть бути взаємно вірні, а один з них має домінуючу позицію, що не пасує культурі Вірних), ані на гомосексуальні зв’язки. «Содом» Середзем’я – якщо існує – знаходиться напевне десь у Тіні Моргота і Саурона. Не на Заході Вірних Єдиного.

Ельфи мають розбудовану мову, що стосується справ сексу і плодіння дітей – слова puhta, púcë чи vië знаходяться у ранніх словниках Толкінового світу. Але секс у тому світі зарезервований для подружжя, бо власне сексуальний акт конституює подружжя (у Толкіна подружжя починається не самою присягою в оточення родини і свідків, але у післяшлюбну ніч!) Подумаймо, з яким подивом дивились би на нас Фарамір і Сем Гемджі, Арагорн і Арвен – сьогоднішня культура смерті фаворизує тих, які можуть похвалитись великою кількістю «заліків», якщо там фаворизують тих, які «пізнали» лише свого співподруга. Звичаєва свобода «VII Ери» Середзем’я і відривання сексуальності від прокреації, велика кількість абортів, факт контрацепції, а також дозвіл на евтаназію – це речі якнайдальше віддалені від культури, описаної в творах Толкіна.

А я? Вибираю культуру життя чи смерті? Варто поставити собі це запитання, якщо мріємо про прекрасне Середзем’я під зірками пречистої Елберет…

Galadhorn