29 червня 2013 року відбулося вшанування пам’яті загиблих мучеників-василіян в Умані, на Черкащині. У парафіяльному домі Службу Божу очолив о. Василь Чудійович, віце-канцлер курії Київської архиєпархії, у співслужінні з о. Дмитром Белеєм, місцевим парохом, о. Василієм Тучапцем, ЧСВВ, ігуменом монастиря Святого Василія Великого у Києві, о. Йосафатом Ковалем, ЧСВВ, з Крехівського монастиря, о. Робертом Лисейком, ЧСВВ, з Бару (Вінниця). Вшанувати пам’ять своїх мучеників приїхали брати Брюховицького та Крехівського монастирів із Львівщини та прочани з Києва.

Під час проповіді о. Василь закликав до прощення ворогів і молитви за них: «...так станете синами Отця вашого, що на небі. А ми, вірні сини і доньки української землі, заносімо наші молитви до милостивого Бога, щоби прославив славою святих уманських мучеників».

Після Літургії на території колишнього навчального закладу в Умані було відправлено панахиду за невинно вбитих.

Додаток:

Рік 1768 увійшов в історію, як болюча рана для Василіянського чину. Під час Коліївщини загони Гонти, Залізняка вбили отців та братів василіян в Уманському монастирі. Завдяки невідомому українському хлопцю, який був самовидцем подій Уманської різанини (служив монастирським сторожем та прислуговував ігумену Гераклієві Костецькому), місіонер о. К. Срочинський записав унікальні свідчення про останні години життя уманських братів-василіян. Відтак можемо повернути їхні імена з небуття та помолитися за душі та спокій замучених монахів:

1. Ігумен Уманського монастиря василіян та ректор колегіуму Гераклій Костецький (спочатку поранений у монастирській каплиці, згодом застрелений та заколотий списами).

2. Брат-шафар Методій Маєвський, замордований у коридорі монастиря.

3. Отець віце-ректор Іван Левицький.

4. Отець Ілія Магерович, місіонер із Білилівки.

5. Отець Ліберій Очаський (Очавський), закристиян та касир.

Останніх трьох убито разом.

Спочатку, перервавши акафіст до Богородиці, василіян вигнано з каплиці, роздерто чернечі габіти, гнано через місто, бито нагайками, киями та ратищами від списів по головах, очах та плечах, аж поки мученики не почали стікати кров`ю. Вигнавши на вулицю, головорізи квапили їх та, зрештою, по одному закололи. Крім релігійних мотивів, також припускають, що тоді проводилися Святоіванівські ярмарки, на які з’їжджалися багаті купці, шляхта – це причина наживи. Тіла вбитих були поховані на території монастиря, а пізніше перепоховані.

Історія пишеться для майбутніх поколінь, щоб читаючи її, ми пригадували свідчення віри, мужності і відваги великих мужів. Приклади вчать нас не боятися тих, які вбивають тіло… Вчать вірити в те прекрасне життя, про яке навчає Ісус Христос у блаженствах: блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так-бо переслідували пророків, які були перед вами (пор.: Мт. 5, 11-12).

Повідомив бр. Йоан Петришак, ЧСВВ

Джерело: www.ugcc.org.ua