Важкі питання: Чи може священник відмовити в Причасті?

Питання: Чи може священник під час Літургії відмовити комусь в св. Причасті, щоб уникнути недостойного причастя?

Відповідь: З одного боку, священник зобов’язаний уділяти таїнства тим, хто хоче їх прийняти. З іншого боку, як управитель божественних таїнств, він зобов’язаний уникати осквернення таїнства. Якщо дивитись на це з точки зору вірного, то осквернення має місце в двох випадках: якщо таїнство неможливо уділити в чинний спосіб, наприклад, коли людина приступає до Причастя, не будучи охрещеною, або коли прийняття таїнства буде безблагодатним, а його уділення викличе спокусу у спільноті. Таке відбувається тоді, коли той, хто приступає до Причастя, перебуває в об’єктивній ситуації важкого невисповіданого гріха. Наприклад, якщо людина після розлучення вступила в новий подружній зв’язок при наявності нерозривного таїнства подружжя з попереднім (тобто єдиним перед Богом) чоловіком/жінкою.

Людина, яка перебуває в стані важкого гріха, не може отримати дійсне відпущення гріхів у таїнстві сповіді, якщо в неї немає наміру змінити свою ситуацію та уникати нагод до цього гріха.

Те ж саме стосується тих, хто проживає разом до шлюбу. Поки вони не приймуть рішення розірвати гріховне співжиття, то не можуть отримати відпущення гріхів.

Проте і у випадку важкого невисповіданого гріха слід провести розрізнення. Людина може перебувати в стані таємного гріха, тобто крім Господа Бога тільки сама людина (чи невелике коло оточення) знає про нього, а може перебувати в стані явного, тобто публічного гріха.

Святий Тома Аквінський пише: «Стосовно грішників слід розрізняти: деякі з них – таємні, інші – явні. Або в силу очевидних фактів, як наприклад відкриті грабіжники, або в силу рішення церковного чи громадського суду. Тому явним грішникам не слід уділяти св. Причастя, навіть якщо вони про це просять». До таких випадків належать, наприклад, перелічені нами раніше гріхи проти чистоти, відомі спільноті.

Якщо ж справа йде про таємні гріхи, тоді навіть якщо священнику про них відомо, він не має права відмовити у Причасті. Перш за все тому, що навіть якщо священник поінформований про гріхи парафіянина, він може бути не в курсі всіх подробиць, як наприклад того, що перед Літургією він примирився з Богом в таїнстві Сповіді у другого священника. Священник не може відмовити охрещеному в цьому його праві. Разом з тим, якщо священник знає, що парафіянин приступає до Причастя, не перебуваючи в стані освячуючої ласки, він може застерегти його приватно, або ж звернутись до літургійного зібрання із загальним попередженням не приступати до Причастя тим, хто ще не отримав прощення гріхів у Таїнстві Покаяння.

Після покаяння і примирення нікому, навіть публічним і явним грішникам, не можна відмовити в причасті.

Що стосується таємних гріхів, то якщо священник знає про них і попередив людину, а вона все одно приступила, щоб прийняти таїнства, то в таких випадках св. Тома Аквінський пише: «За таємні гріхи не можна наказувати публічно, а слід довірити їх Божому суду». Таким чином священник не може відмовити в такому випадку.

Більше того, противлячись тим, хто стверджував наче гріх блюзнірства через недостойну сповідь є важчим, ніж публічна відмова в причасті, ангельський учитель пояснює: «Священник згрішить ще важче, якщо піддасть публічному безчестю грішника, відмовивши йому в Причасті на очах у всіх. Оскільки ніхто не повинен вчиняти смертельний гріх, намагаючись уникнути чужого гріха». В такому випадку охрещений вчиняє гріх святотатського причастя, однак це його особиста провина, а не провина священника.

Все сказане вище викладене в Кодексі канонічного права, а саме в 912 каноні: «Всякий охрещений, якому не перешкоджає право, може і повинен бути допущений до св. Причастя». Канон 915 каже: «До св. Причастя не слід допускати відлучених, які були піддані інтердикту після накладення чи оголошення покарання, а також інших осіб, які наполегливо перебувають в явному важкому гріху». Таким чином священник може відмовити в Причасті тільки відлученим особам і тим, хто перебуває в явному важкому гріху. У всіх інших випадках священник зобов’язаний уділити св. Причастя.

Проте тут слід додати ще дещо: Причастя – це право всіх охрещених. Якщо у священника є інформація про те, що про причастя просить неохрещений, то він, звичайно, зобов’язаний відмовити, пояснивши причину.

Може також статись так, що до Причастя приступає охрещений в іншій конфесії. Для таких випадків є окрема дисципліна. В уділенні цього таїнства не можна відмовити християнину іншої конфесії, котрий хоче причаститись в католицькому храмі з поважної причини і має віру щодо цього таїнства, що відповідає вірі Католицької Церкви. По замовчуванню, якщо вірний іншої конфесії не підійшов перед Літургією до священника і не пояснив свою ситуацію, католицький священник повинен вважати, що існує поважна причина та відповідна віра, та не відмовити в Причасті, навіть якщо йому відомо, що причасник не перебуває в повному сопричасті з Католицькою Церквою.

Зовсім недавно, після апостольської подорожі до Словаччини, Папа Франциск розповів журналістам як він одного разу випадково запричащав єврейку. Папа повністю слідував дисципліні Церкви, він не знав про віросповідання жінки, котра просила про Причастя. Цікавим є духовне тлумачення, яке Святійший Отець дав цьому випадку: «Господь захотів нагородити її без мого відома». Звичайно, що якби він знав, що йдеться про неохрещену жінку, то був би змушений відмовити їй.

За матеріалами Vatican News