Важкі питання. Чому Церква заперечує реінкарнацію?

ПИТАННЯ: Чи не доводять деякі місця Біблії існування реінкарнації? Чому Церква її заперечує, адже реінкарнація – це можливість очищення, і милосердний Бог не може позбавити такої можливості!

ВІДПОВІДЬ: У Святому Письмі немає нічого, що могло б змусити припустити, ніби померла людина повертається до земного життя, нехай навіть і заради очищення. У Старому Завіті така гіпотеза виключається твердженнями про неможливість спокутування в якомусь новому існуванні. «Все, що може рука твоя, теє роби; тому що в могилі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості», – каже Екклезіаст (9,10). «Нехай нічого не перешкоджає тобі виконати обітницю вчасно, і не відкладай виправдання до смерті», – говорить Книга Ісуса, сина Сираха (18,22).

У Новому Завіті також немає нічого, що наводить на думку про реінкарнацію. З самого початку Своєї проповіді Ісус чітко протиставляє ситуацію, в якій ми знаходимося в нашому земному житті, і ситуацію, в якій опинимося після смерті: «Блаженні ви, коли зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше, як безчесне, за Сина Людського. Радійте того дня і веселіться, бо нагорода ваша велика на небесах» (Лк 6,21-22). І далі: «Горе вам, тепер ситим бо зазнаєте голоду. Горе вам, що тепер потішаєтеся! бо будете ви сумувати та плакати »(Лк 6,24-25).

У притчі про багача і Лазаря Авраам каже: «Дитино, згадай, що ти вже за життя свого прийняв добре твоє, а Лазар – зле; тепер він тут тішиться, а ти мучишся А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що бажають перейти звідси до вас не можуть, також і звідти до нас не переходять »(Лк 16,25-26).

Ісус неодноразово наголошує на необхідності чувати, бути готовими до смерті, тому що після неї вже неможливо буде виправити ситуацію: «Щасливий той слуга, пан якого, прийшовши, знайде, що він так робить. 44 Істинно кажу вам, що він його поставить над своїм маєтком. 45 Коли ж слуга той скаже в своїм серці: Бариться мій пан, не приходить, – і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та й упиватись, 46 то пан того слуги прийде дня, якого він не сподіється, й години, якої він не знає, і відлучить його та й між невірними призначить йому долю»(Лк 12,43-46).

«Тож пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде пан дому: увечорі, чи опівночі, чи як півні співатимуть, чи ранком щоб, прийшовши несподівано, не знайшов вас сплячими. А що вам кажу, кажу всім: пильнуйте »(Мк 13,35-37).

Переконаність у тому, що слід скористатися єдиним дарованим нам життям, звучить також в посланнях святих апостолів. Так, святий Павло напоумляє: «Не обманюйте себе: Бог осміяний бути не може. Що посіє людина, те й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не сумуймо, бо свого часу пожнемо, коли не ослабнемо. Отже, поки маємо час, робімо добро всім, а найбільш одновірним»(Гал 6,7-10). І ще: «Тому ми й пильнуємо, – чи зостаємося в домі тіла, чи виходимо з дому тіла, бути Йому любими Бо мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що він робив, живучи в тілі, добре чи зле»(2 Кор 5,9-10).

«Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя, – говорить Книга Одкровення св. Іоанна (2,10). – Відтепер Блаженні мертві, що вмирають в Господі! Так, каже Дух, вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть слідом за ними »(14,13).

Святе Письмо гранично ясне щодо єдиності життя: «людям призначено вмерти один раз, а потім суд» (Євр 9,27).

Святі Отці, а також стародавні християнські автори, які жили найближче до епохи апостолів і Божественного одкровення, з ясністю свідчать ту ж саму віру. Так, Псевдоклимент у Другому посланні до Римлян пише: «У той час як ми знаходимося в цьому світі, щиро покаємося в гріхах нашої плоті, щоб бути врятованими Господом, – поки у нас є час на покаяння. Бо після того як ми підемо з цього світу, ми не зможемо більше ні сповідатися, ні покаятися »(8,2).

Про те ж писав святий Кипріян: «Для того, хто живе ще в цьому світі, ніяке покаяння не пізно» (До Деметріана, 25). Іларій Піктавійський в тлумаченнях на Псалми писав: «Вмираючи, ми втрачаємо свободу. І тоді, за заслугами колишньої волі, певний закон спочинку або кари приймає волю вмираючого. У той час ніяка воля не буде більше вільною, але буде зобов’язуючою».

«Для мертвих в пеклі, – писав св. Григорій Назіанзин, – немає ні сповіді, ні виправлення вдач. Бог встановив життя і справи для земного життя, для загробного ж – суд над скоєним»(Oratio 16).

Вчення про можливість відновлення в земному житті – апокатастасісе – розвинув Оріген і деякі інші християнські автори. Це вчення походило з філософії Платона, язичницького мислителя, згідно з яким душі втілюються, поки не досягають повного очищення. Однак ця ідея ніколи не була властива ні юдейській, ні християнській культурі, згідно з якою тіло – це складова частина людини, а не місце очищення. Апокатастасіс, метемпсихоз (переселення душ), реінкарнація – це предмет буддійської та інших східних філософій. Святий Августин згадує про цю ідею Орігена як про єресі.

Що стосується подання про реінкарнацію як прояв милосердя Бога, то це теж не витримує критики. Виходить, що людина може здійснювати будь-який злочин проти собі подібних, адже все одно в майбутньому житті можливо його виправити.

Господь же завжди нагадував про велич, цінність і унікальність нашого земного життя, яка вимагає, щоб ми були пильні, вимагає аскетичних зусиль. «Аж ото сказав хтось до нього: “Господи, чи мало буде тих, що спасуться?” Він відповів їм: 24 “Силкуйтеся ввійти через тісні ворота, багато бо, кажу вам, силкуватимуться ввійти, але не зможуть. 25 І як господар устане й замкне двері, а ви, зоставшися знадвору, почнете стукати у двері та казати: Господи, відчини нам! – він відповість вам: Не знаю вас, звідкіля ви. 26 Тоді ви почнете казати: Ми їли й пили перед тобою, і ти навчав нас на майданах наших. 27 Та він відповість: Кажу бо вам: Не знаю вас, звідкіля ви; геть від мене всі ви, що чините неправду! 28 Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні. »(Лк 13,23-28).

Перспектива реінкарнації виключає існування пекла. Людина нібито перевтілюється аж до остаточного очищення. Це явно суперечить Святому Письму.